Високопреосвященні і Преосвященні Владики!
Знаємо добре,що Ви дуже бажаєте, щоб вірні, поручені Вашій опіці, всі гідно відсвяткували тисячоліття тої події, коли благородна володарка св. Ольга, осяяна світлом християнства й омита свяченою водою битія, відкинула зі свого серця марні поганські пересуди. Ви винесли прегарну постанову яка, віримо, буде плододійна. Бо від часу хрищення св. Ольги починається історія Вашого народу, яка в анналах католицької Церкви записує чимало славних подій, з яких неодні блищать сяйвом святости. Різні були перешкоди у виконуванні активного апостоляту, яким горіла св. Ольга. Вони зупинили часово повне виконання її надійних задумів. Бо ж не було це вигідною і легкою річчю: Далекі околиці, велике число народу, потреба місіонарів, що скріплені Божою благодаттю не жалували ніяких трудів; самий нарід хоробрий і благородний, але ще належно не вишколений, щойно згодом позбувався прадідних привичок та звичаїв і не легко довелося спонукати його до прийняття нової віри.
Одначе шляхетна і свята жінка, уповаючи радше на Божу, як на людську поміч, випрошувала в Бога покірними й постійними молитвами те, чого не могла осягнути добрими радами і напімненнями. А її внук, св. Володимир Великий, спонуканий тою самою любов’ю до Христа і святістю своєї бабуні, не пожалів труду ні витрат, щоб просвітити свій нарід світлом святого Євангелія, щоб в його краю був у найвищій пошані хрест Спасителя та й щоб усі громадяни зажили життям Христової науки… Ці святі володарі хай будуть для Вас і Ваших вірних прикладом, передовсім в цьому ювілейному році, в якому святкуєте тисячоліття прийняття Вашого народу до лона католицької Матері Церкви. Ці ювілейні святкування живо поставлять перед Ваші очі Ваш улюблений край, його славні міста, городи, твердині, села, де Ви,чи Ваші батьки родились; усі більше відчують, що не тільки «наша земна батьківщина є нам дорожча ніж наше власне життя», (Cic. Fin. IІІ, 19), але передовсім та небесна батьківщина, яка вічно останеться, немов очима душі побачуть перед собою Божі храми і церкви, що аж жалко сказати, сьогодні спрофановані, а колись в них Ви заносили чимало гарячих мольб до Господа, одержуючи від Нього в заміну небесні і блаженні потіхи, які перевищають всі інші почування радости. Пригадайте собі славу, чесноти і єдність Ваших батьків; згадайте своїх єпископів і священиків, відсунених від свого уряду і влади, з яких одні померли, інші перебувають в тюрмах, а ще інші засуджені на заслання; в християнськім спочуванні прощайте ворогам Церкви.
Хоч теперішність темна, а майбутність непевна і тривожна,то не падайте духово. Просіть Того, Хто просвічує людські уми, Хто Своєю ласкою може відмінити людські суди, вчинити, щоби всі люди були пройняті духом справедливости, правди і любови, та щоб милосердний Господь Бог пощадив свій нарід і не віддав свого насліддя на наругу. /Див. Йоіл 11, 17/…
Достойні Брати! Ми певні, що Боже Провидіння, в своїй незглибній мудрості, ставить Вам те саме завдання, яке мали св. Ольга і св. Володимир, тобто, привести орієнтальні народи до Христової віри в єдності зі св. Церквою, дарма, що тепер неправда воює. Бо ж кайдани терпіння, кривди,тихі мольби Ваших страдників краще й голосніше сповіщають і проповідують розп’ятого Христа, вони линуть просто до Бога і випрошують свободу Церкві і прощення ворогам. Бодріться! Господь не дасть себе на наругу… Добрий, милосердний і справедливий Господь бачить Ваші сльози і чує Ваші мольби. Ще раз повторяємо, – уповайте! Ми, як і Наші Попередники, відносимось все з любов’ю до всіх східних спільнот св. Церкви. Ми сполучуємо Наші гарячі молитви з Вашими і підносимо їх до Божого престолу…
Моліться до Ваших заступників перед Богом і небесних покровителів Вашого народу, щоб те все зло вже раз закінчилося, щоб настали ліпші і кращі часи для католицької Церкви і Вашого найдорожчого народу; будьте певні, що терпіння Вашого народу є також терпінням Нашим.
Уповаємо на Бога. Здаємось на Боже Провидіння. З любов’ю уділяємо Апостольське Благословення Вам всім, Достойні Брати, Вашим вірним і всім, що у Вашому краю кріпко зберігають єдність католицької віри і її гарячо бажають. Хай Наше Благословення буде запорукою небесної потіхи і Божих дарів та доказом Нашої любови.
Дано в Римі, в св. Петра, дня 20 лютого 1956 року, в сімнадцятому році Нашого Понтифікату.
Папа Пій XII.
/Подано скорочено/
