Ідея показати надбання колекціонера Івана Гречка широкій аудиторії визрівала в спільноті УКУ не один рік. Спершу плани перекреслив ковід, відтак повномасштабна військова агресія Росії. А торік не стало пана Івана… І ось нарешті задум втілений: у червні 2023-го відбулося відкриття виставкового проєкту «Як Іван Гречко красу шукав. Виображення колекції».
Слово «відкриття» – визначальне у всій цій історії. По-перше, сам колекціонер з юнацьких літ не втомлювався відкривати для себе дивний світ мистецтва. По-друге, відкриття на кожному кроці супроводжували команду, яка згуртувалася навколо проєкту. А скільки ще несподіванок відкриється кожному, хто продовжить досліджувати життєвий шлях і спадщину невгамовного Івана Гречка! Деякі таємниці відкриттів пізнала і я, мандруючи залами виставки в товаристві Уляни Креховець, координаторки цього виставкового проєкту УКУ.
Те, що мало бути подарунком до 95-літнього ювілею Івана Гречка, стало вшануванням його пам’яті. Однак подія все ж таки ювілейна, адже якраз 10 років тому пан Гречко подарував УКУ частину своєї колекції. Так унікальна колекція не розпорошилася і з січня 2013-го постійно експонується в університетському приміщенні на вул. Хуторівка (тепер просп. Івана-Павла ІІ). А під час мистецького проєкту вперше показана колекція Івана Гречка загалом. Ікони на склі – її домінанта, водночас є в цій збірці й чимало інших скарбів.
Пригоди і детективні історії
«Іванова господарка» – такою була жартівлива робоча назва проєкту. Через руки натхненників пройшли сотні речей, які залишив по собі Іван Гречко. Частина їх стала експонатами. Всім просто забракло б місця на двох поверхах Центру архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» у Львові, де розмістилася виставка. З деякими артефактами відбувалися достоту детективні історії. Як розповідає Уляна Креховець,
«Серед текстів, які супроводжують експозицію, – фрагменти з книжки «Іванове стремління». Це щоденник Івана Гречка, який ще за його життя впорядкувала Магда Дзвін. Уважно прочитавши щоденник, ми зрозуміли, що на цьому матеріалі можна відтворити дуже цікаві мережування. Бо в книжці згадані й численні митці, й мистецькі твори. Наприклад, ми знайшли в колекції пана Івана дві замальовки. Одна була підписана іменем Агнеси Бачинської, а друга – ні. Стали шукали підтвердження, що це також робота Агнеси Бачинської. І ось натрапляємо в щоденнику на такі слова: «…і на відході Ася (тобто Агнеса Бачинська) дала мені завинуті в папері дві свої мальованки на шклі, що вона мені давно обіцяла, і я подякував, бо гарні». Немає сумнівів: йдеться саме про ці дві мальованки, які ми намагалися ідентифікувати! Або таке: знайшли ми дуже класний шарж на склі – показує весь темперамент пана Івана. Є фото, де він тримає цей шарж у руках. Питаємо мистецтвознавців, колекціонерів, які тісно спілкувалися з Іваном Гречком. Всі пам’ятають цю роботу, але не знають, хто намалював. Що ж, залишили етикетку під шаржем в експозиції з підписом «Невідомий автор». За якийсь час приходить на виставку художник і каже: я – автор».
З іконами на склі теж не обійшлося без пригод. Варто розуміти, що Івана Гречка позиціонують передовсім як колекціонера ікон на склі. Тож у центральній експозиції виставки – стіни з цими іконами. Тут немає якоїсь хронології чи тематичного підбору. Це інсталяція за світлиною з квартири колекціонера. Водночас це відтворення образника гуцульської хати. Також на виставці є особливо відокремлена ікона на склі в експозиції біографії колекціонера. Ніде нема задокументованого факту, що саме цю ікону Покрови Іван Гречко привіз зі своєї експедиції першою. Але є відеоінтерв’ю з паном Іваном, у якому він про це розповідає. Щоправда, самої ікони на відео не видно. Щоб ідентифікувати її, організатори виставки розклали фотографії всіх стін у квартирі й намагалися простежити за поглядом колекціонера на відео, коли він говорив про ікону Покрови. Виявляється, на тій стіні, куди він дивився, була лиш одна Покрова. Саме та, де зображені «Юрчик і Варвара». Ну чи ж не захопливі пошуки?!
До слова, Іван Гречко передав у дар УКУ 67 ікон на склі. Ще частина зберігається в його доньки. Всього колекція налічує майже сотню ікон. Окрім них, пан Гречко привозив з експедицій гуцульські свічники, ручні хрести, народний одяг, кераміку. Їм в експозиції відведене окреме місце. Як і «кабінету колекціонера», для інсталювання якого дочка Василина дала його меблі – стіл та крісло, а ще свічник, кептар, окуляри…
Іван Гречко не тільки їздив у експедиції, а ще й організовував їх для творчої інтелігенції. Скажімо, київські дисиденти спільно з львівськими надумали здійснити кількатижневу мандрівку Гуцульщиною і шукали провідника. Очевидно, що цим провідником став Іван Гречко, сам гуцул, народжений у Надвірній на Івано-Франківщині. А чого варті експедиції в пошуках писанок, які передбачали і відпочинок на природі, і збирання артефактів народної творчості, і гуртування мистецького середовища! Так зав’язувалися товариські стосунки нашого героя з багатьма відомими в Україні людьми. Свідченням цього є вітальна листівка Світличних, яка збагатила виставку.
Хоча не тільки з авторитетними особами листувався пан Іван. До експозиції виставки потрапила його скарга в Міністерство зв’язку УРСР 1967 року. У ній мовиться про те, що коли Іван Гречко хотів надіслати телеграму, працівниця відділення зв’язку спілкувалася з ним російською. З міністерства відповіли, мовляв, працівниця недосвідчена, щойно закінчила середню школу, допустила порушення, за що й перепрошуємо. Іван Гречко був такий, що не змовчав…
Графіка, живопис, вирізки, стародруки…
Але повернімося до відкриттів. «Якщо про колекціонування ікон на склі знали всі, то зразки графіки і живопису ХХ століття в архіві Івана Гречка стали для нас справжнім відкриттям, – веде далі Уляна Креховець. – Унікальна збірка професійного мистецтва – це не те, що пан Іван впольовував, збирав, викуповував чи обмінював. Це приходило до нього через «колекціонування» контактів – через дружні дарунки».
Цінність цієї збірки ще й у тому, що вона презентує львівське середовище митців ХХ століття. Таким середовищем шістдесятників і мистецької інтелігенції була, зокрема, квартира подружжя Сельських – Романа і Марґіт. Пензлю Марґіт належить чудовий портрет Івана Гречка. Художниця зобразила колекціонера на тлі однієї з його улюблених ікон. І цю ікону на склі, і портрет можна оглянути в експозиції. Портрет описаний дуже гарним текстом Ігоря Калинця, в якому поет порівнює свого товариша з Юрієм Змієборцем, що бореться за справедливість.
У певний момент, коли ми з Уляною Креховець затримуємося біля чергового вау-експонату, я не виходжу з дива: чи не забагато на одну людину, навіть із такою пристрастю до колекціонування? Уляна жартує: «Він збирав усе. Ми знайшли течки, в яких були поскладані вирізки з газет про різні події, як-от художня виставка чи музичний виступ. Запрошення на цю подію і стаття про неї зчеплені скріпкою. За цими публікаціями можна досліджувати мистецьке життя Львова. Думаю, наші студенти-культурологи за це візьмуться».
Знайшлися в «Івановій господарці» раритети, які викликають усмішку та зворушення. Ось, здавалося б, такі цілком серйозні експонати, як стародруки. Їх під склом на виставці представлено всього шість. Серед них – «Тріодь Квітна». На першій сторінці – батько художника Якова Гніздовського, також Яків, який дякува́в у церкві, написав своєю рукою щось геть побутове – про те, скільки коштують продукти і як то тепер все дорого. А ось валізка, з якою пан Іван їздив до Канади, до Америки і навіть до Австралії! Збереглася дуже добре не лише валізка, а й етикетка на ній, де рукою Івана Гречка написана його домашня адреса. Цікаво, що у ній зберігалося, коли колекціонер вже осів удома? Можливо, ті 200 екслібрисів, частина з яких потрапила на виставку, або святкові листівки з діаспори, або стосики фото, якими організатори мистецького проєкту проілюстрували життєпис колекціонера?
На виставці також показані афіші культурних подій, починаючи з 1970-х і закінчуючи 2000-ми роками. «Ми подумали – ну, може, їх кілька, а виявилося, що ба-га-а-то! – коментує Уляна стенд із афішами, яким розпочинається виставка. Куратори використали кожен сантиметр музейного простору Порохової вежі, вклинивши сюди ще й три відеолокації. Тут транслюють відеозапис інтерв’ю художника й іконописця Остапа Лозинського з Іваном Гречком та інтерв’ю з людьми, що були безпосередньо дотичні до його колекціонерської діяльності.
Лекції, інтерактивні екскурсії, квести
Мистецький проєкт «Як Іван Гречко красу шукав» не обмежується виставкою. Це й лекції культурологів та мистецтвознавців, інтерактивні екскурсії, ігри та квести для дітей, відкрита реставрація ікони на склі. «Цей проєкт насправді є запрошенням до дослідження, – підсумовує моя співрозмовниця. – У середині серпня виставка згорнеться, ми повернемо її в стіни УКУ, а вивчення спадщини Івана Гречка триватиме. Ми були просто вражені, дізнавшись, що наш проєкт потрапив у рейтинг головних культурних подій України. На першому місці був «Мистецький арсенал», а на другому – наша виставка. Приємно бачити і на виставці, і в соцмережах активну молодь, яка відвідує виставки вслід за блогерами. Навіть якщо вони приходять задля яскравої фотозони – тієї інсталяційної стіни з іконами на склі, це знак, що і в теперішній час випробувань люди зберігають чутливість до краси».
Як журналістці мені випала нагода поспілкуватися з Іваном Гречком у 2013 році. Саме в тому році, коли він подарував УКУ свою колекцію ікон на склі. Розмова відбулася в помешканні колекціонера. Поділяю захват Уляни Креховець – у мене теж було відчуття, що я потрапила до музею. Напевно, пан Іван звик бачити такі емоції, бо тільки всміхався у вуса. І весь час жартував. Сказав на прощання: «Божою ласкою я перебув критичні часи, нікого не скривдив, не зрадив… Весь час мого колекціонерства був для мене постійно святом, а не якимось звичайним заняттям. Не уявляю собі, як би то чоловік жив, не маючи покликання».
Христина Дорожовець
Іван Гречко і «Патріярхат»
Іван Гречко був великим другом Українського Патріархального Товариства та активним дописувачем журналу «Патріярхат». Як керівника «Клюбу греко-католицької інтелігенції» його турбували різні проблеми, дотичні до питань українського суспільства та УГКЦ. Читаючи про його виступ у місті Трентон (США), бачимо, як журився пан Іван за семінарії нашої Церкви. І першими, що просив для них, були книги. Тому він запрошував старших людей дарувати семінаріям свої бібліотеки. А зібрані пожертви скеровував на «житлові приміщення і на кошти, зв’язані з їх наукою та удержанням» (Патріярхат №2 (1991)).
У 1991 році, пишучи відгук про конференцію «Збройні сили України: історія та сучасність», Гречко, як у воду дивився, відзначивши один великий недолік того заходу – відсутність теми військового капеланства: «Крім суто військових складових частин Української Армії, в ній мусить бути також надконфесійна або міжконфесійна інституція польового душпастирства».
Надзвичайно цікаво з сьогоднішньої перспективи читати статтю пана Івана про «метаморфози РПЦ в Україні», а саме про Собор, який відбувся в Києво-Печерській лаврі 1 – 3 листопада 1992 року і розглядав питання майбутнього канонічного проголошення автокефалії Української Православної Церкви. Як сучасник тих подій: «Виглядає, що найсильніша твердиня русифікації на Україні, якою була РПЦ, під натиском біжучих політичних змін захиталася. Великий ревнитель і апологет російсько-імперського православ’я в сучасній Україні митрополит Київський Філарет (Денисенко) різко змінив курс і повернув його в бік українізації».
1990-ті роки несли багато стрімких змін, часто нашвидкуруч сконструйованих. Приміром, в університетах місце предметів про атеїзм і комунізм зайняли виклади про релігію та історію Церкви. Це явище різко, але з дещицею гумору критикує Іван Гречко в своєму матеріалі «Дезорієнтація та дезінформація». Розбираючи тодішні навчально-методичні матеріали Львівської політехніки, автор за голову береться через неймовірну кількість хиб у датах та визначеннях. (Патріярхат №6 (1992)).
А в статті «До 125-річчя з дня народження М. Грушевського» Іван Гречко аналізує висвітлення істориком релігійних питань у його працях. Адже, на переконання пана Івана, «ні одна писана історія ні одного народу не може бути повною, якщо немає в ній розділів, в яких безпосередньо чи посередньо не були б насвітлені релігійні питання» (Патріярхат №2 (1992)).
Загалом спектр зацікавлень Івана Гречка був дуже широким, гідним того, щоб називати його представником греко-католицької інтелігенції. Ерудиція та широкий погляд на речі давали змогу панові Івану розмірковувати й порівнювати папські енцикліки і твори видатних українців, що можна спостерегти в матеріалі про Енцикліку «Rerum Novarum» Папи Лева XIII та працю Івана Франка «Що таке поступ?». (Патріярхат 12 (1992)).
Підготувала Світлана Бабинська
«Я конче хотів мати образи на склі. Щось в них було таке дуже щире… Коли я молився до тих образів, то здавалося, що і Матінка Божа, і розіп’ятий Ісус дивляться просто на мене своїми великими добрими очима…».
«Дивлюся – витирають в хаті запасками підлогу. Та де таке можливе? Тож брав усе, що бачив і що віддавали. Назбиралося в мене того добра ціла купа. Я тоді почав показувати ці народні скарби молодшим, пропагувати етнографічне колекціонування…».
«У мене в думках ніколи не було продавати мої ікони. Це ж національний скарб, йому нема ціни!»
Іван Гречко
«Кана» 5 (2014 р.).
