Зворушливим було, коли сестра св. п. о. Дмитра Гната, який помер 11 лютого 1995 p., Анна, замужем Бумбак, листом з 6 червня ц.р. повідомила редакцію журнала «Патріярхат», що покійний її брат, у свойому завіщанні записав одну тисячу долярів на журнал «Патріярхат». Хоч редакція знає, що журнал має своїх відданих читачів, прихильників і щедрих жертводавців, бо в іншому випадку він не мав би можливости появлятись, то все ж таки пам’ять про журнал «Патріярхат» і його потреби покійного о. Дмитра була зворушливою і подивугідною.
Цей факт нас утверджує, що журнал виконує свою працю, яка є належно оцінювана. Отже, в даному випадку, важливим є не тільки щедра пожертва, але також не менш важливим ось ця пам’ять про журнал «Патріярхат», зокрема про ці ідеї, які відпорошив і залишив нам їх здійснювати св. п. Патріярх Йосиф. Власне ці ідеї виявились творчо-живими, дуже близькі о. Дмитрові. Покійний не був у якомусь ближчому зв’язку з редакцією журнала, але просто був глибоко вдумливим читачем і сам для себе вирішив, що журнал заслуговує на піддержку.
Звичайно, цей факт може насувати багато різних рефлексій. Ми далекі від того, щоб будь-кого і будь-чим діткнути з осіб духовного стану, але серед деяких з них проявляється строгий професіоналізм, що, звичайно, у цьому немає нічого злого, але правдоподібно він зайвий для духовних осіб. У духовних осіб хочеться бачити щось більше, — різьбарів й інженерів людських душ, які творять тверді християнські моральні основи людського життя. Отець Дмитро належав до тієї категорії духовних осіб. Він був душпастирем не тільки в неділю й великі свята у церкві, але кожного дня, виконуючи совісно й віддано душпастирські обов’язки. Покійний турбувався за йому повірену паству. Він, молячись, просив Всевишнього Господа Бога: «О, мій Боже! Не допусти, щоб у моїй немочі я втратив спосібність відрізняти добро від зла». Яка глибока і змістовна думка — бажання!
Дмитро прийшов на світ 12 листопада 1907 p., в селі Ляцко, біля Добромиля, Західня Україна, у родині Василя і Анни (з роду Кіт) Гнат. Батьки дали Дмитрові глибоке родинне й релігійне виховання. Народню освіту закінчив у рідному селі, а гімназію у Перемишлі. Після цього поступив до Духовної Семінарії св. Йосафата у Перемишлі, яку закінчив у 1932 р. Ієрейські свячення прийняв з рук Владики Йосафата Коциловського, 5 березня 1933 р. Отець Дмитро став деканом Старосамбірського деканату.
Прихід більшовиків на західні українські землі дуже ускладнив українське національне і церковне життя. Вони почали переслідувати нашу УКЦеркву. Неодноразово НКВД викликало о. Дмитра на допити, але за Божою допомогою вдалось йому вийти живим. Прихід знову німців, окупація яких була жорстокою, але о. Дмитро не покидав своєї пастви і безперебійно працював та допомагав своїм парафіянам й кому тільки міг. У 1944 р. у цих околицях, де Душпастирював о. Дмитро Гнат переходила воєнна лінія і з тих околиць виселювали людей, таким чином і о. Дмитро був змушений покинути свою парафію, до якої вже не повернувся, бо треба було втікати перед наступаючим ворогом-більшовиками. Волею, чи по неволі о. Дмитро Гнат долучився до великого ісходу з рідних земель, через Чехо-Словаччину, Мадярщину, на захід до Німеччини. Тут, у Баварії о. Дмитро перебував у таборах: Найдорф, Волькерінг і Регенсбурзі, де працював катехитом у гімназії та виконував душпастирську працю.
У 1949 році о. Дмитро Гнат за стараннями Владики Саварина Ніля переїжджає до Канади — Едмонтону, де працював у різних місцях Едмонтонської Епархії. Згодом працював у Брітанській Колюмбії. Покійний належав до добрих проповідників і відданих з великим відчуттям душпастирем, а все це разом робило його успішним у душпастирській праці. Отець Дмитро все був люблений своїми парафіянами. Він все провадив гармонійне парафіяльне життя.
Як показує життєвий шлях о. Дмитра, то він належав до виняткових душпастирів. З його душпастирської праці випливало широке розуміння обов’язків і завдань. Служити віддано у Божому Винограднику, це водночас означає також служити свойому народові і батьківщині. Таке було розуміння о. Дмитра і так діяв на рідних землях, брав активну участь у громадсько-освітньому житті. Так продовжував свою працю довгі роки на канадській землі, серед української спільноти. За цю його багатогранну й віддану працю любили і цінили його парафіяни.
Багатолюдні похорони, що відбулись у катедрі св. Йосафата у Едмонтоні 15 і 16 лютого 1995 p., довершив Владика Мирон Дацюк при численній співучасті священиків і мирян. Покійний св. п. о. Дмитро заслуговує на щирі молитви за спокій його душі. Хай світла пам’ять про нього залишиться довго між нами. Наша вдячність св. п. о. Дмитрові залишається безмежною.
Вічна йому пам’ять!
