Життя святих у християнських народів є відзеркаленням не тільки їхнього релігійного стану, але дуже часто й історії народу, коли вони жили й діяли. Початок культурного розвою європейських народів відбивається в житті їхніх святих, що привели їх до Христової віри й поклали основи їхньої християнської культури. Такою великою постаттю в початках нашого історичного життя була св. Ольга, Богом дана матір українського християнського народу. З вдячністю і великою пошаною наші предки винесли її на престоли своїх церков на місце недавних поганських жертівників.
Вона, Ольга перша українська християнська свята святих, Володимира, Бориса і Гліба, які освятили престіл київської держави своїм героїчним запалом для Христової віри. Тому ми з захопленням вітаємо тисячолітній ювілей хрещення св. Ольги, що за найдавнішим княжим літописом мало статись 955 Божого Року. Він приближує нас до її святої постаті та володарського чину, що поставив київську державу в ряди найбільших потуг того часу. Перший літописець Нестор прославляє велику нашу княгиню Ольгу, блаженною за те, що вона завдяки своїй мудрості знайшла многоцінну перлу Христової віри. Він захоплено прорікає, що Ольгу благословитимуть сини Руси-України до останнього покоління во віки. З княгинею Ольгою Україна виступає на широку світову арену, як головна сіхідньоевропейська сила побіч Візантії й німецької імперії на заході Европи. Найкраще нам показує світла постать св. княгині Ольги, що на київському престолі сама була святою християнкою українського християнства. Княгиня Ольга була одружена за князем Ігором, та не довго це подружжя тривало бо ж князь Ігор загинув жорстокою смертю. Серед таких понурих обставин дружина Ігорева, славна княгиня Ольга перебрала керму київською державою, за свого малолітнього сина Святослава. Ольга в першій мірі перевела до Києва молоденького Святослава що досі перебував у Новгороді, як представник київської великокняжої влади. Літописне оповідання є відгомоном правдивої події – подорожі великої київської княгині до Царгороду. Княгиня Ольга з великим своїм почотом прибула до Царгороду — Константинополя також із своїм духовником о. Григорієм. Коли увійшла до цієї тронової, пишно й багато устаткованої залі, тоді цісарський міністер в імені імператора обмінявся з нею питанням про подорож та здоров’я. Цісар засів на троні, прийняв від Ольги привіт і привезені з України дарунки. Після того привітання Ольгу прийняла цариця з такою самою парадою як було з цісарем. Потім у її честь був парадний обід. Після обіду Ольгу запросили до гурта цісарської родини і при тій нагоді обдарували її грішми на етальйованім тарелі. Такий самий обід відбувся в одну неділю жовтня. От скільки знаємо про побут св. Ольги в Царгороді. Історики загально приймають що в часі царгородської подорожі св. Ольга вже була християнкою. Знаком її християнства, це особа її отця духовного Григорія що був в окруженні княгині на візантійському дворі.
Питання де й коли хрестилася княгиня Ольга? Тут думки істориків є поділені. Німецький літописець зазначує що княгиня Ольга була хрещена в Царгороді і одержала ім’я Єлени, але дата хрещення Ольги по сьогодні не розв’язана, більшість істориків є тієї думки що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках. Хто знає чи страшний кінець князя Ігоря не був для її душі спонукою до навернення на Христову віру. Тоді осамітнена її душа була готова легко отворитися для подиху Христової Євангелії, вона у святій вірі знайшла надприродне джерело духової сили для сповнення своїх володарських обов’язків та Божу потіху в дальшім житті, всеціло присвяченім для своїх підданих. Тоді св. Ольга, як мати часто повторяла свойому синові Святославові щоб і його склонити до Христової віри. «Я сину пізнала Бога і буду радіти, коли й ти Його пізнаєш, тоді й ти будеш радуватися». Та тяжко було намовити сина. Святослав таки залишився поганином, але він любив дуже свою маму й шанував її віру, був Святослав добрим і лагідним для своїх підданих християн а св. Ольга у своїх молитвах просила Бога про ласку прозріння для свого улюбленого сина і народу. Княгиня Ольга всією душею звернулася до Бога й Христової Євангелії. В праведній душі, це Боже світло, стається щораз живіше, ясніше і більш проникливе. Тому наша Свята могла дійсно про себе сказати, що без огляду на тернистий вінець яким була переткана її великокняжа корона, вона вміла находити у св. вірі ту душевну радість про яку каже Христос що її світ не може дати з усіма почестями й принадами. І тому наша свята княгиня займає в історії нашого народу й християнства дуже важне й визначне місце, бо за її володіння вона ставила побіч поганства християнську другою релігією у київській державі.
Ми знаємо, що рання зоря тому так сильно блистить на східньому небі, бо відбиває собою світло сонця. Так само хрещення св. Ольги відзеркалює сонце Христової правди, що почало на наших землях постепенно проявлятися й в усій своїй величі зійшло з хрещенням України за Володимира Великого, внука св. Ольги. У вагому годину стала в проводі великої київської держави княгиня Ольга, яка своїм світлим умом проглянула і своїм очищеним серцем у св. віру відчула цю конечну потребу повної християнізації України. На прикладі Болгарії бачила чим є християнська культура для розвитку і росту народу. Народжувалася русько-українська нація і св. Ольга хотіла її колиску прибрати і назнаменувати хрестом. Св. Ольга старалася по смерти батька свого сина Святослава якого мала у Києві при боці вже слухняного юнака навернути на Христову віру і наблизити його до Христа. «Словами я радію що пізнала Бога й увірувала в Нього, коли ти сину пізнаєш будеш також радіти». Княгиня мати хотіла князевича відтягнути від світових принад і спокус молодого віку, та душа Святослава не відчувала духовних потреб якими було перейняте серце його великої матері, тому княгиня мусіла сама нести тягар свойого історичного призначення наложений на неї Божим Провидінням, щоби допомогти християнству стати твердою ногою на українській землі. Наша хоробра княгиня управляла державою до повнолітности Святослава. Коли ж на батьківський престіл вступив Святослав могло прийти до поганської реакції і пролиття крови серед новоприбулих місіонарів. Св. Ольга тепер зайнялася вихованням у Христовій вірі своїх внуків. Як тільки Святослав кинувся у вир завойовницьких походів, княгиня Ольга прийшла до належного голосу в державних справах. Княгиня Ольга померла на руках сина, 11 липня 969 р. Св. Ольгу похоронив священик за християнським обрядом, у церкві Св. Софії, яку св. Княгиня побудувала 950-их роках. її діти, внуки й увесь нарід гірко плакали за своєю великою володаркою і матерю.
Княгиня Ольга виїмково скерувала свій світлий ум на пізнання Божої правди, Христової Євангелії, щоб нею і для неї жити. В її хрустально чистій душі видно захоплення Христовою вірою, а її життєву діяльність пронизує висока ідея християнської держави.
Яка нечувана і страшна сьогодні зміна. Тисячоліття хрещення св. Ольги збирає довкруги її престолів по всьому світі представників католицької Церкви що враз із нами ЇЇ величають на різних мовах світу. Тільки на її власній землі — Україні, смертельна мовчанка. її святе материне ім’я, благословенне в усіх століттях і вічно живе у вдячному серці нашого народу, тепер заборонене і зневажене, щоби вирвати українському народові його давню світлу історію і привласнити її московському «старшому братові». Зловіща ніч нового поганства нависла над українською землею яку св. Ольга звернула до сонця Божої правди. Тимбільше дорожімо ми, найціннішим скарбом святої віри в нашій Українській Католицькій Церкві, що його передала нам родоначальниця українського християнства та ревніше прибігаймо до неї з синівською молитвою за її й наш нарід. О свята Ольго, Мати й Опікунко українського народу! Ти була для української землі Богом даною зірницею, що звістила нашому народові схід сонця Христової віри. Вимоли й тепер у ласкавого Спаса нашого Ісуса Христа для твойого вірного народу прихід скорого дня Божої правди, мира і свободи на Твоїй і на нашій українській християнській землі.
