На цю тему на форумі Українського Патріярхального Товариства, відділ Нью-Йорк, доповідав гість з України (Львів) інж. Іван Гречко. Доповідь, яка відбулась у суботу, 8 грудня 1990 p., у домі НТШ, відкрив голова управи відділу УПТ-ва Микола Галів. Спершу привітав гостя Івана Гречка, а також голову Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) інж. Василя Колодчина з Детройту, голову крайової управи Українського Патріярхального Товариства в США Рому Гайду та голову Наукового Товариства ім. Шевченка д-ра Ярослава Падоха.
Після цього в кількох реченнях представив численно зібраній авдиторії доповідача Івана Гречка, який приїхав на запрошення до Канади і на запрошення крайової управи Українського Патріярхального Товариства прибув до США. Доповідач Іван Гречко є відомий український католицький та громадсько-політичний діяч. Іван Гречко є головою Комісії сумління при львівській крайовій організації Руху, головою Клюбу української греко-католицької інтелігенції, редактором журналу «Євшан-Зілля» та видання «Віра Батьків», що з’являється у Львові. Крім цього, Іван Гречко є дорадником, чи може буде точніше сказати, одним з дорадників Блаженнішого Митрополита Володимир Стернюка. Він також був одним із членів інвентарної комісії при передачі катедри св. Юра у Львові. Із цих фрагментарних, далеко не повних даних про доповідача Івана Гречка можна судити, що доповідач має всі дані, щоб поділитись цікавими інформаціями про оновлену Українську Католицьку Церкву в Україні.
До повищого М. Галів сказав, що ситуація на релігійно-церковному полі, що відбулась і дальше відбувається, є унікальною і не має жодних паралель. Ми знаємо, у якій ситуації знаходилась наша УКЦерква ще тому два роки. Ми не уявляли собі, як вона зможе відродитись. Ми турбувались, як жінки-мироносиці, які після розп’яття Ісуса Христа поспішали до гробу, щоб Його тіло намазати пахучими олійками, та журились, але хто їм відкотить камінь від гробу. Ми знаємо, чим ця журба закінчилась. Камінь був відсунений, а ангел до жінок-мироносиць сказав: «Того, що ви шукаєте, тут немає — Він воскрес!». Ми сьогодні є безпосередніми свідками, що наша Церква, що була поставлена поза букву закону, на якій лежав важкий камінь і ми турбувались, як і хто його відсуне. Сталось чудо: цього каменя немає. Наші молитви Господь вислухав, УКЦерква оновилась і сьогодні розвивається. Без оновлення УКЦеркви важко було б собі уявити відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. Така є незаперечна істина. Про ці всі події і проблеми поділився наш гість Іван Гречко.
Доповідач цікавою розповідною формою змалював широкій авдиторії картину релігійно-церковної ситуації на Україні. Після т. зв. львівського собору, на якому наша УКЦерква була поставлена поза букву закону, вона перестала існувати. Згодом УКЦерква почала формувати своє незаперечне катакомбне існування. Щойно у 1987 році наша УКЦерква вийшла з підпілля. Першим єпископом, що вирішив вийти з підпілля, був Владика Василик. Владика почав священнодіяти відкрито. За це його почали тягати міліційні чинники, накладати штрафи і по-різному карати. Це зовсім Владику Василика не відстрашило. Коли Церква була у підпіллі, нам здавалось, що це все є так, як було до 1939 р. Священики мають відповідну освіту, знають священнодіяти, знають історію Церкви, її обряди.
Дійсність виявилася іншою. Об’єктивно беручи, вони не мали можливости того всього здобути. Підпільний священик не мав на собі священичих риз, він, відправляючи Службу Божу, не здійснював тих всіх приписів згідно із служебником. Все це зрозуміле, але ми собі цього не уявляли. Щойно коли наша Церква вийшла з підпілля, ми побачили, що наші підпільні священики не відповідають потребам нашого часу. Звичайно, це у деяких випадках можна сказати і про наших владик. Такі були обставини.
Багато було вірних, що їх віра спиралась і обмежувалась до обрядовости, споживання куті, свяченого яйця і т.д., але їх віра не мала глибшого християнського духа. Але і ця поверховна форма мала ознаки заборони. Варто підкреслити, що наша інтелігенція була майже безконфесійна. Тоді, коли робітник все мав якусь можливість іти до церкви і то звичайно, не той, що займав якесь провідне становище, тоді, коли в той час українська інтелігенція не могла цього робити. Все це мало пов’язання з її професією, себто втратою праці. У зв’язку з такою ситуацією утворився Клюб української греко-католицької інтелігенції, що його завданням є відродити українську християнську культуру серед української інтелігенції.
Під сучасну пору релігія на Україні, зокрема на Західніх Землях, стала модою. Звичайно, цю ситуацію треба всіма засобами використати. Людей треба привчити до релігійного думання, щоб вони стали повновартісними християнами. На жаль, під тим оглядом нам дуже бракує стосовної літератури. Це дуже трудне завдання, бо без літератури не можна нічого зробити. Дещо в цьому напрямі черпаємо з польської літератури. Багато людей на Західніх Землях України ще розуміють польську мову, і це багато допомагає. Доповідач наголосив, що нам ще Біблій не потрібно, бо ми ще до Біблій не доросли. Можливо, це добре для Заходу. Нам потрібні молитовники, у яких є все для потреб вірних, щойно після того можна буде користати з наук Біблії. Дотепер на наших землях все відправляється у старослов’янській мові. Відчувається брак священиків. Буває так, що один священик обслуговує кілька парафій.
Під сучасну пору Львівська Епархія нараховує від 830 до 850 українських католицьких парафій, 350-390 автокефальних парафій і біля 200, які себе не опреділили. У Івано-Франківській біля 600 українських католицьких парафій і біля 400 українських автокефальних парафій. На Закарпатті (західньому) є 40, а на східньому — 13 католицьких парафій і ні одної автокефальної парафії. Буковина, що є у більшості православна, тут сильна російська православна Церква.
Наша УКЦерква має крім своїх внутрішніх проблем також і зовнішні. До зовнішніх проблем зараховуємо українських автокефалістів. Тоді, коли творилась і відновлялась Українська Автокефальна Православна Церква у Львові у церкві св. Петра і Павла, де з сторони українських католиків було благословення і піддержка, говорилось про церкву св. Петра і Павла, як певний осередок — пляцдарм для дії у напрямі на Схід. На жаль, не такою була і є дійсність. Отець Володимир Ярема, один з головних ініціяторів автокефальної Церкви, почав виїжджати на парафії і вести пропаганду за «козацьку Церкву», називаючи УКЦеркву зрадницькою Церквою, польською Церквою… І так УАПЦерква обернула своє вістря проти Української Греко-католицької Церкви, що була переслідувана на протязі 43 років. Бажалось цю акцію якось припинити. Такі і подібні акції зі сторони автокефалістів породили закиди, що вони діють для КҐБ. Це ускладнювало ситуацію. Ніхто не ставив твердження, що Західня Україна має бути тільки греко-католицькою. Сьогодні є біля 200 церков, де одну церкву вживає дві конфесії.
У Львові є одна російська православна церква і більше немає. Існує також єпископ тої ж церкви — Горак. Ми просимо, щоб жидам віддали синагоги. Львів все був багатоконфесійним містом і таким повинен і сьогодні залишитись. До 1939 року були православні, римо-католики, греко-католики, вірмени і жиди Мойсейового віровизнання.
Останньо, на приватне запрошення, приїхав був на інтронізацію Патріярх УАПЦеркви Мстислав Скрипник. Була мова, що Патріярх Мстислав зустрінеться з Митрополитом УКЦеркви Блаженнішим Володимиром Стернюком. Вони зустрінулися біля театру у Львові на листопадовому святі. Були запляновані кілька разів зустрічі, але нічого не вийшло, бо все був післанець від Патріярха Мстислава, що не може, бо зле почувається, а в той час виявилось, що Патріярх Мстислав був деінде.
Крім цього, доповідач ще згадав, що осередки УКЦеркви є також у Києві, Одесі, Харкові й інших містах України. Україна не може бути одноконфесійна, бо це є не можливе. Всі конфесії повинні мати своє право на існування, але вони повинні співжити в дусі справжньої християнської любови, що є найбільш визначальним у Христовій Церкві. Доповідач підкреслив, що тепер приготовляється до приїзду Патріярха Мирослава-Івана Кардинала Любачівського. Для нас, підкреслив доповідач, немає дилеми, ми будемо вітати поворот Блаженнішого Мирослава-Івана до його резиденції як патріярха, він для нас є патріярхом, бо для нас є святим «Завіщання Патріярха Йосифа». Патріярх Мирослав-Іван приїде на запрошення уряду та правлячого Митрополита Володимира Стернюка. Ця подія станеться наприкінці березня і початку квітня 1991 року. До того часу повинна вже бути зареєстрована Українська Греко-католицька Церква.
В цілому доповідь була виголошена у спокійному, діловому і об’єктивному тоні.
Після доповіді займали слово і ставили питання: д-р Володимир Трембіцький, Стефанія Гнатенко, Юрій Малаховський, д-р Анна Процик, Василь Сосяк, Варка Бачинська, Оксана Луцька, д-р Цегельський, Ірина Іванчишин, д-р Ярослав Падох й інші. На поставлені питання доповідач подав вичерпні відповіді. Ведучий подякував доповідачеві Іванові Гречкові за цінну, багатоінформативну та об’єктивну доповідь.
Микола Галів
