Делегати Українських Патріярхальних Товариств і Організацій з Европи, Північної та Південної Америки відбули в днях 28-го і 29-го грудня 1974 p., в приміщеннях філії Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія, в столиці ЗСА — Вашінґтоні, свій З’їзд, та прийняли статут, на основі якого оснували Українське Патріярхальне Світове Об’єднання — «3а Єдність Церкви і Службу Народові.»
З’їзд відбувся в десяту річницю проголошення 22-го грудня 1964 р. Головою ПУКЦеркви постанов Другого Ватиканського Собору, відносно Східних Церков (Decretum de Ecclesiis Orientalibus Catholics), як обов’язуючих в нашій Церкві, в реченці порученого папою т. зв. Vacatio Legis.
На початку З’їзду відчитано привіти від різних установ і осіб. Сердечний і багатий на зміст привіт від нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа І, присутні прийняли повстанням з місць і бурею оплесків.
В першому дні у З’їзді взяли участь 40 відпоручників із згаданих країн, учасників попередніх конференцій у Торонто, Римі і Вінніпезі. Визначно запрезентувала себе українська Канада.
В суботу, 28-го грудня, відбулася ділова частина, з участю представників Проводів поодиноких Патріярхальних Крайових Товариств і Організацій. З’їзд відкрив Голова Організаційної Комісії проф. д-р Петро Зелений з Бельгії, уповноважнений представник Патріярхального Руху в Европі. Він запропонував правильник для З’їзду, який прийнято одноголосно. З черги відчитано і прийнято програму З’їзду.
З’їзд рішив, щоб нарадами проводили члени Організаційної Комісії, яка цей З’їзд скликала: д-р. Петро Зелений — голова, д-р. Юліян Пелех і д-р. Володимир Пушкар — заступники голови, та вибрані З’їздом секретарі: д-р. Микола Кушпета і ред. Роман Данилевич.
Господарями З’їзду були: д-р. Мирослав Навроцький і д-р. Леонід Рудницький від Крайової Управи Т-ва 3. П. У. в ЗСА і д-р. Антін Процьків і Розалія Сьокало від відділу Т-ва за П. У. К. Ц. у Вашінґтоні. Діловодство З’їзду проходило через Провірочну, Статутову, Виборчу і Резолюційну Комісії. По виборі Комісій д-р. Петро Зелений відчитав свій солідно підготований реферат про причини недомагань в українському житті, зокрема в змаганнях за Патріярхат. В дискусії непотрібно видвигнено дечиє минуле, що хвилево викликало небажану реакцію, яка однак скоро проминула, бо загал З’їзду радше шукав за розв’язкою проблем в будучому.
Верифікаційна комісія: проф. Роман Брикович — голова, п. О. Ковальська і Василь Пасічняк здали звіт, який прийнято беззастережно. Комісія ствердила, що на основі попередніх рішень З’їздів в Торонті, Римі і останньому 12 і 13 жовтня у Вінніпезі, на З’їзд явилися, як основники Українського Патріярхального Світового Об’єднання (У.П.С.О.) Представники Ради Українських Організацій За Патріярхат П.У.К. Церкви з Канади, Ради Українських Організацій За Патріярхат П.У.К. Церкви в ЗСА., Крайового Товариства За Патріярхат У.К.Ц. в ЗСА., Центрального Комітету Оборони Мови і Традицій в УКЦ в ЗСА і Канаді, уповноважнений Представник Патріярхальних Організацій в Европі та Міжнародної Ради Українських Організацій За Патріярхат ЗСА — Канада.
Кромі того наспіла листова заява від Крайового Т-ва за П.У.К.Ц. з Аргентини, якою воно включається в У.П.С.О. На основі довірення З’їзд прийняв, що в склад У.П.С.О. включається також Патріярший Рух в Австралії.
З рамені Статутової Комісії статут реферував її голова д-р. Володимир Бачинський. Звіт доповнювали члени: Проф. д-р. Петро Біланюк, д-р. Рома Навроцька і Мґр. Володимир Сенежак. Статут прийнято одноголосно.
На рекомендацію голови Номінаційної Комісії пані Анни Баран з Канади вибрано Керівні Органи У.П.С.О., які названі в комунікаті Президії З’їзду, що їх подаємо на іншому місці цього журналу.
Рівнож ствердження опрацьовані Революційною Комісією, прийняті З’їздом, містимо на іншому місці.
Перед виборами Керівних Органів Об’єднання, голова Ради Українських Організацій за Патріярхат П.У.К.Ц. ред. М. Панасюк з Чікаґо, ЗСА, відчитав заяву, в якій сказано було, що «президія (цієї Ради — ред.) рішила припинити свою діяльність». Текст цієї заяви оголошено в щоденнику «Америка» у вівторок 31-го грудня 1974 р. Цю Заяву подаємо також на іншому місці.
Твердження в цій Заяві в точках 1, 2 і 3, це загальні погляди діячів також інших патріярхальних з’єднань. Важною точкою Заяви є точка 4, яка самозрозуміла і не потребує коментарів. Точка 5, в якій Президія Ради подала неочікувану загалом заяву про «припинення своєї дальшої діяльности», викликала коментарі учасників З’їзду, та опісля і читачів «Америки». Слова: «своєї дальшої діяльности», спонукали думати, що це лише члени Президії Ради, задля поданих причин в точці 4 складають свою Заяву і хочуть на це згоди своїх складових Організацій (Членів Ради, ред.). Можна також заключити, що Президія має на увазі припинення діяльности Ради взагалі, бо інакше не оправдувала б своєї Заяви торонтськими нарадами (точка 4), які рішили, що «в кожній країні має бути лише одна одиниця Патріярхального Руху». Ми приймаємо цю Заяву в добрій вірі.
В неділю 28-го грудня 1974 р. учасники З’їзду взяли участь у Службі Божій, що її відслужив духовник філії УКУ у Вашінґтоні, всесвітліший о. Степан Кіржецький. Багато із них приступили до Св. Причастя.
Цього дня підтверджено висилку письм від З’їзду до Блаженнішого Патріярха Йосифа І і до Постійного Синоду П.У.К. Церкви; в цьому дні З’їзд схвалив також звернення — (замість резолюцій) і комунікат, та вислухав доповідь проф. д-ра Петра Біланюка з Торонта про Законодатство в нашій Церкві.
В дискусії над доповіддю однозгідно підкреслено, що промова Голови П.У.Церкви, Патріярха Йосифа 1-го, на Світовому Синоді Єпископів в Римі в 1974 р. має великий вплив на весь український нарід і належить до категорій позитивних непроминальних документів Церкви. Відносно промови митр. Максима Германюка з Канади, погляди були поділені. Критичні заміти зводились до того, що 1. Він не опонував тому, що Ватикан вийняв його зі складу Ієрархії П.У.К. Церкви і запросив його на Синод «з-поза території Патріярхів» (Верховного Архиєпископства — ред).
Він виступав не від Укр. Церкви, ні разу не вжив слів: «Українська Церква», і виступив перший перед Головою П.У.К.Церкви, що противиться церковній етикеті. 3. Він допускає дальшу можливість панування Конґреґації для Східніх Церков, якщо б вона складалася з представників Східніх Кат. Церков, хоч знає дуже добре, що це не змінило б суті, бо кровне походження не завжди йде в парі з духовим спорідненням особи з даною Церквою; бо ж сьогодні є в Конґреґації «наші люди» по крові, які не наші душею і тому виконують політику Ватикану, шкідливу нашій Церкві. Позитивним у виступі Митрополита була його оборона прав Голов Східніх Церков поза тереном матірних земель їхніх Церков.
З’їзд доручив редакторові Василеві Пасічнякові скликати нараду редакторів журналів присвячених церковним справам, в цілі їх об’єднання в один орган У.П.С.О.
Беручи до уваги обставини перед З’їздом і короткий підготовчий час (від 13-го жовтня до 28-го грудня 1974), треба признати, що З’їзд сповнив своє намічене завдання і немає сумніву, що зорганізоване Патріярхальне Об’єднання причиниться до здійснювання та закріплення прав П.У.К.Церкви у проводі з її Головою Патріярхом Йосифом І.
Очевидно, що в підготові З’їзду, та в самому З’їзді були недотягнення, як всюди і все, але вони бліднуть в тіні великого досягнення — яким є створення Світового Об’єднання для змагань за права нашої Церкви, за її єдність в Патріярхаті.
