Звісно, за сміливість та рішучість в обороні унії треба було платити. 11 серпня 1609 року, коли Потій після молитви в Святотроїцькому монастирі вертав додому, на нього напав гайдук із шаблею. Митрополит був без кольчуги і без зброї, тож захищатись міг лише голими руками. Однак військова звичка стала йому в пригоді: Потій рукою відвів удар від шиї на груди, а на грудях висів натільний хрест. Митрополит був урятований (хоч і втратив два пальці), а вбивця‑невдаха узятий під варту. Потій намагався полегшити долю нападника, проте публічний замах на особу такого рангу та ще й під час перебування в місті короля (Сигізмунд на той час якраз завітав до литовської столиці) прощати не можна було, і гайдука засудили на смерть. Та в ніч перед стратою з гайдуком визвався бути ще один улюбленець Потія Йосафат Кунцевич. Він наставляв і підтримував засудженого, і той розкаявся, хоча знав, що долю його це не полегшить. А відрубані пальці Митрополита Рутський виставив у віленській церкві як своєрідні «прижиттєві мощі».
Повністю статтю читайте в друкованій версії журналу
