Владика Української Католицької Церкви Кир Ярослав Ґабро в Катедральних Вістях ч. 49 /106/, із 6 грудня 1964 р. подав до відома парохіянам Катедри св. о. Николая в Чікаґо, що з днем 1 жовтня 1964 р. впроваджено зміну деотеперішного юліянського /старого/ календаря на григоріанський /новий/ календар, на його виразне доручення, та що ця зміна є «невідкличною».
Рік пізніше, в часі четвертої сесії II Ватиканського Собору, Синод Владик Української Католицької Церкви постановив, що: «не| можна зміняти в Українській Католицькій Церкві дотеперішнього юліянського кале одначе там, де заходить дійсна духова потреба й де поважна більшість цього бажає, місцевий Владика, за згодою Апостольського Престолу, може дозволити цим вірним користуватись григоріянським календарем, запевняючи, тоді повну духовку опіку для вірних, що далі залишились при юліянському календарі 1 /Благовісник, Рік II, книга I, І966, стор. 21/.
Владика Кир Ярослав доказав, на загальне згіршення нам усім, що впроваджена ним зміна календаря дійсно «є невідкличною», та що його підпис під спільною постановою всіх Владик УКЦеркви рік пізніше не означав повороту легалізму бо він не лише самовільно змінив календар, але не погодився дати духову опіку тим вірним, що залишилися при старому календарі. Намагання розв’язати це питання створенням окремої парафії із старим календарем, у мініятурній церкві /церква поміщає 100 – 150 людей тоді, як при старому календарі залишилось около шість тисяч людей/, не можна уважати серйозним.
Отак Владика Кир Ярослав знехтував постанову всіх Владик УКЦеркви і свою власну в справі зміни календаря.
Своєю «невідкличною» поставою, а заразом безправною відмовою духовної опіки над тими парафіянами, що залишились при старому календарі, Владика спричинив «календарні спори» в українській церковній громаді в Чікаґо, які вийшли «тільки на шкоду нашій Церкві й усій українській спільноті» /Благовісник, Рік II, книга I, 1966, стор. 22/
Порушення закону УКЦеркви Її Владикою стало джерелом календарних спорів та прикрих подій в парохії св. о. Николая в Чікаґо на свято Богоявлення 19 січня 1968 р. у зв’язку з відмовою катедральних священиків посвятити воду для вірних.
І хоч Йорданські події в Чікаґо, що були наслідком нелюдяної і не-душпастирської поведінки відчуженого священства і емоційною реакцією на неї прихильників традиційного календаря, забудуться, на нашу думку зовсім зайвим був той розголос, що його цим подіям надали їх безпосередні спричинники, катедральні священики.
Ми вважаємо, що запорукою збереження правопорядку, авторитету та мирного співжиття між мирянами може бути лише пошана до тих законів, що їх церковна влада проголошує та в першій мірі сама прикладно їх зберігає.
Чікаґські події є маловажні в порівнанні з тим лихом, що ним є саме нехтування законів Української Католицької Церкви, яко цілости, що його поповнили Ієрарх і священики. Лише пошанування законів Церкви і гідности людини можуть гарантувати, що такі події вже більше не повторяться.
Березень 1968 р.
Краєва Управа
Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви
