В 1976 році минуло 30 років від часу ліквідації Української Католицької Церкви на Україні. Формально Церкву ліквідували на т. зв. Львівському Соборі у Львові, в березні 1946 року, а фактично в результаті рішення уряду СССР та керівників Російської Православної Церкви раніше.
Для мети оббріхування, очорнення УКЦеркви присвячено кінострічку «Іванна», якої режисером є В. Івченко, а сценарій В. Беляєва. Це наскрізь пропаґандивний фільм. Якщо в інших українських підсовєтських фільмах, як сцинарист, так і режисер майже завжди намагалися завуалювати відкриту тенденційність, то в цьому фільмі карти було відкрито. Найголовніше завдання і вся дія фільму — скомпромітувати українську греко-католицьку Церкву і рівночасно вдарити по українському націоналізмові. Отже завдання складне і невдячне. До того ж воно мало бути ідеологічно витриманим на всі сто відсотків.
Тому не випадково, що сценаристом фільму був молодий ленінградський письменник В. Беляєв, як надійний, ідеологічно витриманий виконавець відповідального партійного замовлення. Беляєв ще прибув до Львова восени 1939 року в складі бригади письменників, щоб за його власними словами «познайомитися з підступами Греко-католицької Церкви, очолюваної митрополитом Андреєм Шептицьким». Про діяльність митрополита Андрея Шептицького В. Беляєв висловився в передмові до сценарія тільки у формі брудної лайки та голословних тверджень: «Багато років він снував павутину обману і мрякобісся».
Захлипуючись від захоплення, В. Беляєв твердив, що «ще більше відкрилася у всій своїй огидності ворожа антирадянська роля греко-католицької Церкви, коли в західні області України вторглися гітлерівські окупанти».
Сценарій «Іванни» пройшов не тільки крізь сито совєтської цензури, але й крізь руки кількох західньо-українських письменників-перевертнів, що надали йому «місцевого» кольориту. Дія фільму відбувається в Галичині в 1940 — 1944 pp. під час совєтської та німецької окупації. Архітекти фільму обвинувачують митрополита Андрея Шептицького в усіх смертних гріхах — антикомуніст, фашист, антисеміт… Але той же Беляєв забув повідомити глядачів, що митрополит Шептицький врятував життя 150 жидівським дітям і що є свідки, ті ж самі діти, сьогодні вже дорослі люди.
Аналогічним був пропаґандивний фільм Ярослав Ґалан, якого комуністи вважають героєм за його забріхані книжки проти греко-католицької Церкви. Для католиків Церква — це не тільки дім молитви, але й чинник у збереженні її існування, як окремої національної спільноти серед інших народів світу. Треба зберегти Українську Католицьку Церкву, яка в продовж віків тісно пов’язана з життям народу, з його успіхами та невдачами. І ніякі пропаґандивні фільми не зможуть похитнути її збереження і розвитку.
