Пресвята Богородиця – Діва, яка дарувала світові Життєподателя, а в посланнях із Меджугор’я є Царицею Миру. Чому тоді впродовж тисячолітньої історії Руси-України Богородиця, особливо Покрова, є найважливішим захисним воїнським символом? Відповідь на це питання пов’язана з легендарним мозаїчним образом Оранти у Софії Київській.
В іконографії Покрови найповніше візуалізувалися державницькі стремління українського народу. Князі, гетьмани, сотники – вся державницька еліта, представлена разом на цих іконах, отримувала небесне схвалення і благословення Богоматері, яка врочисто покриває її своїм омофором. Відтак і в буремному ХХ столітті, і тепер вона є опікункою Української армії. І в умовах епохальних подій чергової визвольної війни України проти навали азійської московії важливо над тим більше зостановитися.
Отже, легендарний образ Софійської Оранти дає відповідь на питання про Богородицю та війну, бо в ньому на рівні символіко-алегоричних формул закодовані найважливіші смисли, ознаки та ціннісні характеристики українського духу. Існування Софійської Оранти як загальнонародної Берегині дозволяє прочитати і зрозуміти архетип українства, який сформувався в процесі протистояння азійським ордам. Саме в цьому контексті міг бути актуалізований у суспільній свідомості Руси-України образний сенс Софійської Оранти як захисниці Київської держави, що міститься у відомому з княжих часів формулюванні: «Вона (Оранта) – Непорушна Стіна Держави, через яку не перелетить жодна стріла і жоден спис». Це формулювання не зустрічається ніде в християнському світі, окрім образа Оранти в Софії Київській.
Оранта, чий образ прикрашав вівтарі всіх столичних першохрамів, була наділена мілітарно-захисною функцією як захисниця Києва та всієї Руси-України. Це визначило особливий тип Богородичної духовності Київської держави, і це передають слова акафіста до Пресвятої Богородиці, де мовиться, що вона – «Непереможна Воєвода», чиєю могуттю подаються перемоги над ворогами! Вона посилає на ворогів поразку, а нам, християнам, дарує перемогу». З цієї серії величних київських орант тільки Софійська, а також чудотворна київська святиня «Богоматір Велика Панагія» (Печерська Оранта) дійшли до нашого часу і представляють тип Діви Марії – Захисниці.
У випадку Софійської Оранти маємо одне з найпереконливіших свідчень в історії світового християнства щодо образа Богородиці як зброї проти агресора. Ця виразна інтерпретація простежується в контексті протистояння Руси-України з диким неспокійним степом, який зі своїм світом половецьких бабів та язичництвом упродовж століть був головним антагоністом Київської держави. Це протистояння мало виразний ідейний характер, як і тепер у нових умовах ХХІ століття його має протистояння України деспотичному московському світу, який почав чергову відкриту повномасштабну війну з метою знищити нас.
Справді, 24 і 25 лютого 2022 року, в перші дні повномасштабної війни, московські орди підійшли дуже близько до Києва, сподіваючись за перші два дні захопити столицю України. Але завдяки заступництву Пресвятої Богородиці Українське військо відкинуло ворога. Я впевнений, що звитяга наших захисників, помножена на непохитну віру в захист Богоматері – Непереможної Воєводи, допоможе вигнати агресора за межі України. Робила вона це вже не раз.
103 роки тому на наші землі сунула більшовицька орда. Червоним бандитам Муравйова вдалося підступити до Києва. Бої точилися уже в місті, більшовики підступали щораз ближче до його центру і почали стріляти з гармат у напрямку Софійської площі. Один чи два снаряди пошкодили Михайлівський Золотоверхий собор, та в більшій небезпеці опинилася Софія Київська: один зі снарядів поцілив у стіну вівтаря храму і пробив її якраз у тому місці, де розміщена постать Оранти. Пробив праву грудь Богоматері, застряг і не розірвався…
Цю унікальну історію п’ять років тому на хорах Софійського собору мені розповів один із провідних науковців і дослідників Софії Київської доктор В’ячеслав Корнієнко. Тоді я запитав, чи збереглися свідчення про чудесні події, пов’язані із заступництвом Богоматері Оранти, які відбулися в останні століття, і почув цю цікаву розповідь, яку пан В’ячеслав завершив словами: «Якби цей снаряд розірвався, більша частина Софійського храму лежала б у руїнах!» Пізніше про цю подію розповіла видатна дослідниця Софії Київської докторка Надія Нікітенко.
Справді, завдяки Божому чуду цей снаряд не розірвався. Софійська Оранта – символ непорушності Київської держави – затримала ворожий снаряд та вберегла найбільшу святиню українського народу від варварського знищення. І в цьому випадку цілком виправдалося тлумачення, яке сягає княжих часів, про Софійську Оранту як Непорушну Стіну.
Описаний випадок є свідченням того, що заступництво уславленого мозаїчного образа не просто належить до давньої історії, а що це заступництво дієве, реальне і триває дотепер.
Утім випадок із нерозірваним снарядом – не єдина загроза Святій Софії Київській, від якої її вберегла мозаїчна Богоматір Оранта у ХХ столітті. Упродовж 1919 – 1942 років комуністи та колаборанти тричі намагалися підірвати собор Святої Софії Премудрості, проте завдяки Божій милості та захисту Богородиці Оранти він вистояв.
Отже, перед нами не просто молитовний образ найбільшої в світі постаті Богородиці. У Святій Софії маємо образ Оранти – Берегині Руси-України. Уважний погляд на Неї виокремлює сильні й виразні плечі, вольовий жест широко розставлених у чіткому вертикальному положенні рук із відкритими долонями у подвигу молитовного предстояння за країну і народ. Вражає вольовий та енергійний лик Діви Марії. Уся Її постать демонструє незламну силу. І тут знову пригадуються слова акафіста до Богородиці про її непереможність.
Однак головний подвиг Софійської Оранти – многотрудне молитовне заступництво за Українську державу і за народ, звернене до образа Христа Пантократора, зображеного в центральному куполі собору Святої Софії. Саме в цьому головна вісь і домінанта храму. І це промовисто свідчить, що Софійська Оранта черпає силу через Господа Ісуса Христа і заступається перед Ним за Русь-Україну уже тисячоліття, і далі робитиме це, супроводжуючи нас на шляху розбудови, як казав святий Папа Іван Павло ІІ, «цивілізації правди і любові».
д-р Андрій Комарницький – кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій»,член НТШ
