Посвята української Церкви і народу під покров Пресвятої Богородиці
Всечеснішим отцям духовним, преподобним ченцям і черницям
та всім дорогим вірним Помісної Греко-католицької Церкви в Україні
й на поселеннях Мир у Господі і наше Архиєрейське Благословення!
І.
Від самого початку введення християнства в Україні наш віруючий народ звертався з проханням про поміч і заступництво до Пресвятої Богородиці. Володарі Київської Руси посвячували народ наш під Покров Небесної Матері, бо Вона не тільки Мати Божа, а воднораз і Мати наша. Тому, що Її Божий Син Ісус Христос, висячи на хресті, віддав нас усіх в особі свого учня святого Апостола Івана за дітей своїй матері словами: «Жінко, це син твій», — а опісля, звертаючись до учня, — «Це мати твоя!» (Ів. 19, 26).
Це зрозуміли церковні й національні провідники нашого народу і ставили храми, оснували відпустові місця, де народ горнувся і йшов, благаючи Божу Матір про заступництво. Вистачить згадати почитання до ікони Вишгородської Божої Матері, яку наш хреститель Святий Володимир Великий одержав з Візантії з нагоди хрещення нашої землі і яку, ікону, він поставив у Вишгороді біля Києва, куди йшли впродовж століть тисячі богомольців, закликаючи Божу Матір про поміч.
Князь Ярослав Мудрий, коли здвигнув собор Святої Софії в Києві, в центральній його абсиді поставив величаву мозаїку Богоматері — Оранти, «Нерушиму Стіну».
Ось як Папа Іван-Павло II говорив про Київ, Україну і наше почитання до Богоматері 22 листопада 1987 року:
«Церква древньої Київської Руси одержала з Візантії велику набожність до Божої Матері. Безчисленні храми — присвячені Богородиці. Перший княжий собор Києва, столичного городу, був посвячений Успенню Марії. Красою він перевищував усі храми Київської Руси, як це пише самовидець-літописець: «Князь прикрасив її золотом і сріблом й багатим церковним посудом, так що не було їй рівні по всіх сусідніх країнах. У величавій мозаїці святилища, на осяяному золотом тлі, ступає величава постать Богородиці — Оранти («яка молиться»), символ, чи краще, ікона-зображення Церкви в молитві, що постійно заступається за спасіння усіх людей. Вона має назву «Нерушима Стіна». Мистець цієї мозаїки дуже докладно міряв силу і кути напрямів сонячних променів опівдні, у хвилині молитви «Ангел Господній». Тоді голубий і фіялковий, плетений золотом, одяг Богородиці у сонячних лучах видає пречудове сяйво. Уклад одежі та її окраси роблять ікону ще величавішою, сповненої містичности, величі, святости. На склепінню святилища читаємо напис у грецькій мові Псалма 46: «Бог посеред неї, і вона не порушиться; поможе їй Бог рано до світанку» (Пс. 46, 6). Київ — святий город, бо у високому степені він марійський город. В ньому Богородицю-Заступницю (Оранту) взивають як опікунку міста і як Матір інших городів Руси. Тут Вона від тисяча років опікується своїми вірними і заступається за них перед своїм Сином Ісусом. Вже 950 років тому київський князь Ярослав Мудрий посвятив їй увесь свій народ. Тепер, у тисячоріччя хрещення Київської Руси, християнський люд Києва та України відновляє перед Нею складені Богові при Хрещенні приречення з просьбою, щоб опікувалась ним у наступному тисячоріччі його християнської історії».
Почитання до Богоматері завжди більше росло серед нашого народу. Скільки ікон, храмів, відпустових місць на нашій землі, бо по Україні, коли вставити у наші уста слова поета Павла Тичини, Марія «проходила по полю обніжками, межами. Біль серце опромінив блискучими ножами». Марія для нашого народу в Батьківщині і на поселеннях є об’єднуючим чинником нашої духовости, бо наш народ, знову ж за словами Тараса Шевченка, повсякчасно на неї уповає: «Все упованіє моє на Тебе, мій пресвітлий раю, на милосердіє Твоє, все упованіє моє на Тебе, Мати, возлагаю».
II.
Спитаймо себе, чому це так, що наш нарід, як зрештою і ввесь людський рід, стільки уповання покладає на руки Марії? Що це за основні прикмети Пресвятої Богородиці, що стільки духовної снаги дають Україні? Відповідь проста — в Марії три основні прикмети: 1) повсякчасного повинування — послуху Божій волі, 2) смиренности і скромности, 3) повсякчасної готовости помогти ближнім.
Ось, дорогі в Христі браття і сестри, наука з життя Пречистої Діви Марії, до якого наш народ упродовж століть має стільки почитання і уподобання. Він бо не називає Її, як це роблять інші народи, княгинею їхнього краю, ні царицею, хоч Вона й є царицею неба й землі, бо вибрана з-поміж усіх жінок, але назвав її Матір’ю: «Пречистая Діво, Мати руського краю…». Цими словами підкреслює те, що в Пречистій найважливіше, що він уважає найціннішим та найгіднішим почитанням, а саме: любов материнського серця Богородиці до її земних, грішних дітей.
III.
Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький 1905 року, ще перед Першою світовою війною, присвятив Богородиці ввесь наш народ такими словами: «Я, Андрей Митрополит, разом з цілим клиром епархій, а особливо з тут присутніми учасниками Собору. Хоч я негідний зватися Твоїм слугою, бажаючи, однак, Тобі, Пречиста Діво, Непорочно Зачата, віддати по змозі якнайбільшу честь і славу, вибираю Тебе за особлившу Покровительку повіреній мені єпархії і всіх вірних у ній. У присутності святого обручника Йосифа й Ангелів хоронителів, присвячую Тобі всі міста й села нашого краю й усіх людей, що в них живуть, присвячую Тобі їх родини і доми з добутком і майном. Задля крови Твого Сина, яку Він за нас пролив, прийми нас за дітей, будь нам Матір’ю, Заступницею, Опікункою, Володаркою і випроси, Милостива, нам усім ласку в Бога, щоб ми вистерігалися в учинках, словах та думках всього, що могло б не подобатися Богові й Тобі, Мати наша. Благослови наш народ, виєднай йому в Твого Сина ласку несхитно триматися католицької віри, вірно додержувати Божий закон, щиро й витривало величати Твоє Пренепорочне Зачаття».
Майже сорок літ пізніше, 1940 року, в часі воєнного лихоліття Собор Львівської Архиєпархії під проводом Слуги Божого Митрополита Андрея відновив і повторив ту посвяту Божій Матері такими словами: «Собор віддає під покров Пречистої Непорочно Зачатої Діви Марії Львівську Архиєпархію, усі парафії, церкви, християнські родини й християнські душі, благаючи, Пресвяту Богородицю про випрошення у Всевишнього милосердя для страждучого народу в цих лютих часах війни. Під Її покров віддає Собор передусім справу спасіння вірних, поручених нашій опіці, справу звершености священиків і цілу їх душпастирську працю».
Коротко перед своєю смертю, в 1942 році, Великий Митрополит видає поучення «Марія — Мати», а в травні 1943 року «Послання про почитання посвяту себе Пречистої Діви». Живо ще стоять перед нашими очима його поучення і слова, які служать нам наче заповіт цього великого праведника і свідчать про надзвичайну його відданість до Пресвятої Богородиці: «Коли серед найтрудніших і найтяжчих обставин упадаємо майже під тягарем хвилі… — тоді проповідник Божого слова, що має давати вірним потіху та піддержувати їх на силах, не знаходимо відповідних слів, як слова молитви до Пресвятої Діви: «Не маємо іншої помочі, не маємо іншої надії крім Тебе, Пресвята Діво».
Митрополит глибоко переживав роздори і релігійний поділ, який існує і по сьогодні на живому організмі українського народу. Він дослівно пише так: «А між глибокими роздорами, що ділять людство на ворожі табори, найгіршими, може, є ті усі непорозуміння і суперечності, які протиставлять одні одним різні віроісповідання. І в цих суперечностях і роздорах ніхто з людей не може мати ключа до розв’язки ситуації. Ніхто з людей не доведе до релігійного миру, до релігійного порозуміння. Але коли Пречиста Діва Марія візьме в руки цю справу, тоді, і тільки тоді, можемо очікувати згоди й любови між людьми».
Молитвою закінчує Слуга Божий Андрей свої призадуми: «Ти одна, Пресвята Богородице Діво, можеш повести діло з’єднання Церков такими дорогами, що різні українські віроісповідання не тільки що наближаються до себе, але що устануть між ними всякі роздори, спори й ненависті, а запанує братня любов, що за Божою ласкою колись доведе до повного з’єднання».
ІV.
Після смерти Великого Митрополита почався хресний хід нашої Церкви і народу, але і переємник Слуги Божого Андрея, Блаженніший Патріярх Йосиф, плекав велику набожність до Пресвятої Богоматері. Він разом з усім єпископатом Греко-католицької Церкви, сотками священиків, монахів і монахинь і тисячами вірних з поміччю Пресвятої Богородиці носив важкий хрест мучеництва й ісповідництва. А вийшовши на волю, 2 серпня 1970 p., у французькому паломничому місті Люрд знову посвятив увесь український народ під покров Пречистої Богородиці такими словами:
«Наша переслідувана й страждаюча Церква не може нині на рідних землях громадно й прилюдно заносити свої молитви, тому тим гарячіші тут наші мольби й наші благання. Які зболілі й переповнені перенесеними терпіннями й стражданнями в останніх десятиліттях душі й серця нас усіх! Ще дзвенять у наших вухах стогони й голоси борців, що клали голови за волю України в чотирикутнику смерти. Залишені без усякої помочі, серед болів і мук кликали до рідної матері за порятунком і полегшею… Там далі конали ті, з яких живцем з тіла паси шкіри здирали й вони кликали в розпуці: «Мамо, чи бачиш і чуєш ти мене?». А там ті, що зі словами болю на устах падали від гітлерівських кулеметів і на чужих фронтах. На каторжних роботах, у голоді й холоді шукали полегші в рідної матері… Ген далеко на півночі, в Потьмі, скільки ж то гинуло на засланні, а в усіх тих страждаючих, що гинули по копальнях в таборах за кільчастими дротами, у всіх, що гинули на полях бою, на рідних і чужих полях, у всіх їх на устах ті самі слова: «Мамо, чи бачиш і чуєш мене». Та що ж! Рідна мати знедолена, збідніла й безпомічна, лягла в сиру могилу. Ти ж, Пречиста наша Мати, була там і бачила кожну сльозу та кожну краплину невинно пролитої крови та їх збирала. Ти чула кожен стогін, кожний найтихіший шепіт молитви і заносила все те перед престол Твого Божого Сина. Тому ми тепер, і самі струджені та обездолені, принесли ті плачі, болі, горе й біду до Тебе ось тут, бо рідна наша земна мати неспроможна їм зарадити. Ти, Небесна Ненько, допомагаєш незліченним мільйонам, що прибігають ось тут до Тебе, а відходять вислухані й оздоровлені на душі й на тілі. Не відкажи й нам Твоєї всемогутньої помочі. Коли всяка людська рука не дописує чи відказує, то хто ж допоможе, як не Ти, Пречиста, Владичице, Богородице? Прийми мольби рабів Твоїх і визволи нас від усякої скорби й печалі, щоб і ми відійшли потішені, скріплені й піднесені на дусі, з новими силами на нашу дальшу, важку й хресну дорогу життя, здатні для дальших подвигів і геройств».
Та й після смерти Патріярха Йосифа ми вважали одним з наших священних обов’язків ще раз відновити цю посвяту України Марії в празник Непорочного Зачаття, 22 грудня 1984 року в Римі такими словами: «Я, грішний та немічний наступник цих двох колон Церкви й народу — Слуги Божого Андрея і Блаженнішого Йосифа — підношу мої очі й серце до Тебе, нашої найкращої Матері, й кличу; «Мати Божа, Всенепорочна Маріє, змилосердися над нашим нещасним поневоленим народом! Не дай нам загибати, але вимоли нам поміч у Твого всемогутнього Сина! Бо ми не маємо до кого звернутися і всю нашу надію покладаємо тільки на Тебе, наша предобра Мати! Ми також Твої діти, може найнещасніші з усіх, бо вже 400 літ страждаємо, а за цих останніх сорок літ дослівно гинемо від несказаних мук і страждань як народ, а передусім як Церква. Ворог лютий забрав у нас усе, а тепер і молитись забороняє, щоб ми за її допомогою не знайшли потіхи, опіки й оборони у Всемогутнього Творця. То ж не дозволь, щоб слова нашої пісні — «Ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла чи в нещастю, чи в недолі цього земного життя» не сповнилися!
Але «Згадай, наймилостивіша Діво Маріє, що від віків не чувано, щоб покинула того, хто прибігає під Твій покров, і благає Твого заступництва, і просить Твоєї помочі! Тож ми всі, з нашим переслідуваним народом, оживлені таким довір’ям, Діво над дівами і Мати, до Тебе прибігаємо із тремтінням стаємо перед Тобою ми, грішні. Не погорди нашими словами, але послухай їх ласкаво і вислухай. Ти бо молишся за всіх, що з вірою прибігають під Твій покров, тому що в нас, грішних, немає іншого заступництва в наших безустанних бідах і турботах. Нас пригнітає важкий тягар гріхів, то ж ми до Тебе, Матері Всевишнього Бога, прибігаємо і просимо: вибави нас, Твоїх слуг, від усяких нещасть. У нас немає іншої надії чи іншої помочі крім Тебе, Пречиста Діво! Ти нам допоможи, ми на Тебе надіємось і Тобою хвалимося, бо ми Твої слуги, тож не відкидай нас, але ласкаво вислухай і допоможи».
Коли перед семи роками ми святкували Тисячоліття Хрещення Руси-України, то щасливим збігом обставин був це і Ювілейний Марійський Рік, під час якого ми — Владики Української Греко-католицької Церкви, у Римському про-катедральному соборі Святої Софії, поновно віддали під покров Пречистої Діви нашу Церкву й увесь український народ.
V.
Мати Божа вислухала наші моління та благання і вимолила у свого Сина волю і незалежність для українського народу, а для Церкви в Україні повну релігійну свободу. Ми з Її поміччю відновили церковне життя і тепер стоїмо на порозі преважної історичної річниці 400-ліття Берестейської і 350-ліття Ужгородської Уній. Цей подвійний Ювілей саме і нагадує повну єдність нашої Церкви з Христовим Намісником та Наступником Христа. Наші предки відновили й скріпили живу євхаристійну спільність та зв’язок віри й любови зі Вселенською Христовою Церквою, і впродовж століть наша Церква осталась вірною своїм постановам і приреченням.
Входячи в цей важний і радісний Ювілей, ми, Владики Української Греко-католицької Церкви, постановили почати ці відзначення і святкування поновною посвятою усього українського народу під покров Пресвятої Богородиці. Цим ми відновляємо нашу тисячорічну традицію і робимо це нарешті знову на рідних землях після півсторіччя неволі й катакомбного життя.
У неділю, 21 травня 1995 p., у відпустовому місті Зарваниця на Тернопільщині відбудеться величава проща, де ми, ієрархи Української Греко-католицької Церкви, посвятимо Україну покрову Марії. (Це вже відбулося — Ред.).
Ми закликаємо ввесь Божий люд України взяти численну участь у цьому святі, щоб скласти нашій Небесній Матері прилюдну подяку за Її материнську опіку та за Її неустанний покров. Подякувавши їй за всі благодаті, ми проситимемо від неї ласк на майбутнє, головно дар єдности Церков.
Після Зарваницької прощі єпископи поодиноких єпархій проводитимуть подібні паломництва і посвяти вірних у своїх відпустових місцях.
* * *
Молитва посвяти української Церкви й народу
під покров Пресвятої Богородиці
Пресвята Богородице, Діво Маріє, коли Твій Син умирав на хресті, поручив Тобі всіх нас, людей, що серед страждань і гріхів живемо на цій долині сліз. Тому ми прибігаємо до Тебе і просимо Тебе. Благослови нашу батьківщину, благослови ввесь український народ. Благослови всі наші родини, дай їм дочасний добробут та здоров’я, а ще більше Божу благодать і чесноти християнського життя.
Поблагослови кожного з нас зокрема, благослови на подвиги, на труднощі, на боротьбу християнського життя. Випроси нам великих святих, героїв християнської любови, дай нам багато святих батьків, які вели б грядучі покоління дорогами християнської мудрости і справедливости. Дай нам таких синів і дочок, які працюватимуть для єдности Церков.
Ми вступаємо у великий Ювілей 400-ліття Берестейської і 350-ліття Ужгородської Уній, коли наші батьки відновили свою єдність зі всією Вселенською Церквою і Римським Архиєреєм. Ми цієї єдности усильно бажаємо і благаємо Тебе, Пресвята Богородице Діво: допоможи нам дійти до цієї повної єдности. Ми знаємо, що шлях цей важкий, але Ти можеш повести діло з’єднання Церков такими дорогами, що різні українські віроісповідання не тільки що наближається до себе, але що устануть між ними всякі роздори, спори й ненависті, а запанує братня любов, що за Божою ласкою одного дня доведе до повного з’єднання.
Дай нам святих матерів і батьків, які виховували б дітей у Божому страсі, любові свого народу і любові ближнього. Дай нам матерів і батьків, повних геройської любови, які ту любов передали б дітям і внукам і не боялися б тягарів своєї відповідальносте.
Стережи нас перед усіма небезпеками і гріхами, дай нам мужніх провідників на церковній і народній ниві, а над усе дай нам бути правдивими Твоїми дітьми, Тебе як Матір любити і бути вірними до смерти Христовій вірі та Його святій Церкві.
З цією молитвою на устах ми, владики Української Греко-католицької Церкви, посвячуємо під Твій покров. Пресвята Богородице, всю Українську Церкву і ввесь український народ. Під могутній Твій покров віддаємо Тобі всі наші єпархії, парафії і громади, міста, села і всі наші родини. Так як наші предки, починаючи від часів Володимира, Ярослава, Бориса і Гліба, прибігаємо до Тебе і молимо: Згадай, наймилостивіша Діво Маріє, що від віків нечувано, щоб Ти покинула того, хто прибігає під Твій покров, і благає Твого заступництва, і просить Твоєї помочі! Тож ми всі з нашим народом, оживлені таким довір’ям, Діво над дівами і Мати, до Тебе прибігаємо і з тремтінням стаємо перед Тобою ми, грішні. Не погорди нашими словами, але послухай їх ласкаво і вислухай. Ти бо молишся за всіх, що з вірою прибігають під Твій покров, тому що в нас, грішних, немає іншого заступництва в наших безустанних бідах і турботах. Нас пригнітає важкий тягар гріхів, то ж ми до Тебе, Матері Всевишнього Бога, прибігаємо і просимо: вибави нас, Твоїх слуг, від усяких нещасть. У нас немає іншої надії чи іншої помочі, крім Тебе, Пречиста Діво! Ти нам допоможи, ми на Тебе надіємось і Тобою хвалимося, бо ми Твої слуги і Твій народ, тож не відкидай нас, але ласкаво вислухай і допоможи. Амінь.
Благословення Господнє на Вас, Того благодаттю і чоловіколюбієм, нині, і повсякчас, і на віки віків!
Дано у Львові
при Архикатедральному Соборі Святого Юрія
у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці
25 березня/7квітня 1995 р.Б.
+ Мирослав Кардинал Любачівський
І Ієрархія Помісної Української Греко-католицької Церкви
