ВСЕЧЕСНИМ ОТЦЯМ ДУХОВНИМ, ПРЕПОДОБНИМ ЧЕНЦЯМ І ЧЕРНИЦЯМ
І ВІРНИМ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Мир у Господі і наше Архиєрейське Благословення
ДОРОГІ В ХРИСТІ БРАТТЯ І СЕСТРИ!
Знову щасливо і з надприродною радістю стрічаємо велику перемогу нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, знову могутніми великодніми дзвонами привітаємо цей непорочний ранок, коли запечатаний і сторожений гріб відкрився і в ньому не було тіла Розп’ятого і Погребаного, знову зі сльозами радости на очах сповістимо один одному: Христос Воскрес — Воістину Воскрес! Скільки щасливих хвилин у Господі нашім переживемо знову, щоб в той спосіб злучитись з Ним і Його перемогою, яка є нашою перемогою над злом, гріхом, темрявою світу, ложжю диявола і вратами до нашого життя вічного, здобутого Воскреслим Христом. Вітаємо Вас, Дорогі Браття і Сестри, з тією щасливою небесною радістю і з тією світлою перемогою Христа, якою ми стали дітьми Божими, новими людьми, новим сотворінням з великою гідністю спадкоємців Божих.
Описуючи пасхальну перемогу Ісуса Христа, св. Павло проголошує світові: «Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує». (Рим. 6, 9). Ця Христова перемога не є тільки Його перемогою, бо Він «первородний усього сотворіння» (Кол. 1, 15). Христову перемогу Апостол бачить як перемогу всіх людей, спасенних Христом — вона випливає з Христового Чину: «Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним… Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою Його смерти, то будемо і подобою воскресення» (Рим. 6, 5).
Далі св. Павло докладніше вказує, на чім саме полягає ця зв’язь між Христовою перемогою і нашою участю в тій перемозі. Він уточнює розуміння, як ми вступаємо в Христовий Чин,та в який спосіб користаємо з овочів Його перемоги. «Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 4).
Згідно з цим образом св. Павла ми лучимось з Христовою пасхальною перемогою через таїнство хрещення. Коли в хвилині хрещення нас погружують у воді — це образ нашої смерти і нашого погребання з Христом, ми зникли наче з лиця цієї землі. Коли на руки священика підносять з води — це наше воскресення з Христом у Його купілі відродження (Тит. З, 5), якою стаємось новою людиною для Царства Божого і життя вічного з Отцем через Сина у Святім Дусі. Колись, коли хрестили через погружування у воді, вірні переживали цей момент з такою самою думкою, як св. Павло. Цей сам зміст і думку має і обряд хрещення через полиття водою: ми облиті на смерть, щоб явитись обмитими-чистими враз із Христом у воскресенні до нового життя. Святий Павло хоче цим образом вказати нам, як лучитися з Христом у його воскресенні через хрещення.
Хрещення отвирає нам небесну браму, хрещення утотожнює нас з Христом, бо через хрещення ми поховані у Його смерть,і тим самим,живемо тепер новим життям, і подібно як Христос, при кінці віку, воскреснемо ми славою Отця.
Припадком отож не є, що традиційно оглашених — тих, що готовились зодягнутися в Христа, — хрестили на Великдень в навечер’я Великодня, тобто у Велику Суботу. Про це маємо виразні сліди у нашій Святій Літургії цих святих світлих днів. Великодня наша Літургія — це в минулому передусім Літургія Хрещення. У Велику Суботу вечірня злучена разом зі Службою Божою. На тій величній Службі серед багатьох читань зі Святого Письма є кілька, які виразно відносяться до Таїнства Хрещення та його значення для нас як нового народження для життя в Бо зі, чи як Літургія каже — до зновубуття — пакибитія.
Прочитуємо тринадцять перших речень книги Буття, в яких є мова про сотворення — і сотворення води: «А дух Божий ширяв над водами… Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод… Нехай зберуться води, щоб під небом, в одне місце і нехай з’явиться суша…» (Бут. 1, 3-7).
Інше важливе читання взяте з книги Виходу. Це опис щасливого переходу ізраїльського народу через Червоне море. Перехід цей був спасенням-рятунком Ізраїля. Перехід через море став символом рятунку від певної загибелі в домі неволі у єгиптян. Але благословенний той перехід Ізраїля рівночасно був загибеллю єгипетських військ, що гнались за вільним народом. «Простяг Мойсей руку над морем… і води розділились; і сини Ізраїля ввійшли і йшли серединою моря по суші… єгиптяни погнались… і закричали: «Спасаймось перед Ізраїлем, бо Господь воює за нього проти єгиптян … Злились води знову докупи та й затопили колісниці, вершників та все фараонове військо…» (Вих. 14, 21-31).
Ізраїльський нарід завжди глибоко переживав кожного року цю подію свого визволення-переходу-Пасхи. Вода, море стали символом хрещення, з якої вийшов новий в Бозі вільний нарід.
А третє з ряду читання, взяте з книги Даниїла, розказує, як цар Навуходоносор у Вавилоні на вигнанні вкинув був трьох юнаків до розпаленої печі за те, що вони не поклонилися кумирові-божкові, що його цар спорудив. Але вогонь той їм не пошкодив, бо «ангел Господній зійшов з Азарією та його товаришами в піч, віддалив розпалений вогонь від печі і вчинив у середині печі так, немов би там повівав вітрець росистий, і вогонь їх зовсім не торкнувся, не завдав їм болю і не скоїв їм ніякої шкоди» (Дан. 3,49- 50).
В християнській традиції біблійні ці описи були все найдавнішими прообразами хрещення. Хрещення звільняє від неволі гріха та дає нове життя. Хрещення рятує і спасає.
Коли Спаситель говорив апостолам про значення своєї смерти — свого пасхального Чину — Він назвав це своїм хрещенням. «Хрещення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться» (Лк. 12, 50). Христова спасенна для нас смерть — то Його перехід через хрест до Воскресення. Його смерть, хрест — то Його Хрещення, яке стало нашим через погруження у воді — символ смерти у св. Павла.
По своїм Воскресенні і сорокденнім перебуванні на землі Христос відходить на небо і дає останнє доручення своїм апостолам, яке звучало: «Ідіть, отже, і навчайте всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Це є доручення хрестити в ім’я Триєдиного Бога. Вже перед тим, у розмові з Никодимом Спаситель говорив: «Істинно, істинно кажу тобі: коли хтось не вродиться з води та Духа, не зможе увійти в царство Боже» (Ів. З, 5), вказуючи на конечність такого акту для новонародження.
Таїнство хрещення є конечним і необхідним. Хрещення — це основа й початок християнського життя. Через хрещення ми стаємо членами самого Христа — Містичного Тіла Христового. Хрещенням набуваємо наче громадянство серед Божого Люду, або як каже отець наш Василій Великий: «Згідно зі станом, до якого ти сотворений (у хрещенні) спрямовуй твоє життя, бережи твоє небесне громадянство». При хрещенні одержуємо Божого Духа. Через хрещення стаємо дітьми Небесного Отця. Хрещення — це перше й найосновніше з-поміж святих Таїнств.
З усього цього легко зрозуміємо, Дорогі Браття і Сестри, чому подія, що її тисячолітній ювілей будемо незабаром святкувати, — хрещення Руси-України — така свята, важлива й визначна для нас. Хрещення України — це початок нової в Христі історії нашого народу. Подія ця мала великий вплив на цілу нашу культуру і наше дальше життя. Християнство витиснуло незатерте знам’я на всіх формах нашого духовного, культурного, мистецького, економічного, а навіть політичного життя. Християнство стало, неначе душею українського Божого Люду. Воно надало йому його власне, питоменне обличчя і запевнило йому належне місце в сім’ї християнських народів світу. Тих здобутків і заслуги християнства не може заперечити сьогодні навіть Христовий ворог — безбожницький большевицький комунізм, що на руїні тих здобутків хоче будувати своє царство темряви і ложі.
Святкуючи Великдень, переживаймо глибоко це Христове Пасхальне Таїнство та неподільним його зв’язком між хрещенням, смертю та воскресенням Спасителя.
Володимир Великий випровадив нас з неволі поганства, звільнив зі служби ідолам, кумирам і божкам. Володимир запровадив український нарід до євангельського просвічення через хрещення у водах Дніпра. З тим днем нарід наш почав жити направду вільним життям; зачав жити свободою дітей Божих у сім’ї вільних народі християнського світу. В історії Руси-України сповнилося пророцтво: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло їм світло» (Мт. 4, 16).
Послухаймо, як чудово описує те євангельське просвічення наш Київський Митрополит Іларіон: «Всі краї помилував добрий Бог і нас не залишив — схотів і спас нас і до істинної мислі привів; в пустій і сухій нашій землі несподівано потекло джерело євангельське, напуваючи всю землю нашу… Нас сліпих, що не бачили істинного світла і блукали в ідольськім обмані, до цього ще й глухим для спасенного вчення — помилував Бог і посіяв в нас світло розуму, посітило нас Боже чоловіколюбіє і вже не йдемо слідами за бісами, але ясно славимо Христа Бога нашого».
Тепер же ми — нащадки Святого Володимира Великого, ювілейними святкуваннями й торжествами прославляємо подію хрещення Руси-України. Хочемо пізнати й зрозуміти значення та вагу переходу нашого народу з темряви поганства до світла Христової Євангелії. Стараємося увійти в подію хрещення Отців і Праотців наших, оцінити їх пребагатий для нас зміст, та святкуваннями в символічний спосіб, відтворити історичну ту подію, якою пізнали ми правдивого Бога.
Зможемо це легко зрозуміти і в Дусі пережити, коли оцінимо набожно і з думкою наше власне хрещення. Ми одержали те саме Таїнство хрещення, що й наші предки тисяча років тому. Усвідомім у молитві і смиренні вартість і вагу нашого охрещення у власному житті. Яким би кожний з нас був без Христа, легко можна побачити з життя тих, що Христа викинули зі своїх наук та ідеологій, Христову правду замінили своїми ложними науками про рай на землі, Христом здобуту гідність дитинства Божого в людини замінили неволею людини в масі колективу. Христову благовість затемнили голодами, доносами, страхом, тюрмами, «чистками», психушками, диктатурою, каторгами і розстрілами мільйонів. Чи це Христова свобода для дітей Божих і радісна вістка про спасення тепер в Україні над Дніпром? Який же гіркий вислід і овоч тих, що, як слуги диявола, посіяли серед здорового християнського зерна на українських степах безбожний і більшовицький кукіль брехні й злоби! Це образ, що каже, якою людина може стати без Христа і Його Євангелії. Жиймо нашою вірністю Христові, яку зложили ми Йому в нашому хрещенні. Не йдімо за блудними вогниками тих, що ведуть нас у темряву.
Христове Воскресення дає нам святу нагоду перевести такий іспит сумління. Нехай стане це вже безпосереднім приготуванням до цього великого і святого Ювілею Тисячоліття Хрещення Руси-України. Цей святий ювілей нам дано святкувати. На нас лежить обов’язок зробити це з повною свідомістю ваги події і ювілей має стати новим духовним-символічним хрещенням українського народу.
Зі св. Павлом — ми, Ваші Владики з нашим Отцем і Главою Блаженнішим Мирославом-Іваном, наслідником Слуги Божого Митрополита Андрея і Блаженнішого Йосифа Ісповідника, кличемо Вас в Україні і на поселеннях сущих напередодні цього святого ювілею: «Позбудьтеся старої людини, що жила, як перше, яку розтлівають звабливі пристрасті, і обновіться духом вашого ума, і одягніться в нову людину, сотворену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди… Не засмучуйте Святого Духа Божого, якого печать Ви одержали на день відкуплення. Усяка гіркота, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Але будьте добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі простив Вам» (Еф. 4, 22-24, 30-32).
Прийміть ці поучення і напімнення в цей радісний день Христової Перемоги, якою Господь обновив людство і всіх нас. Прийміть їх з нашими сердечними побажаннями великодньої радости і Христового миру для всіх Вас в неволі і на волі, в Україні і в розсіянні сущих.
Нехай Воскреслий Христос, Його правда, мир і любов осінить Вас на порозі нашого ювілею. «Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим» (Фил. 4, 33), а в цю хвилю нашої великодньої радости, якої нам ніхто відняти не може, нехай кріпить Вас наш прадідний привіт Великодня: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Дано в Римі
при Храмі Жировицької Богоматері
і Святих Мучеників Сергія і Вакха,
у Неділю М’ясопусну, дня 9-го березня 1986 р. Б.
+ Мирослав-Іван Кардинал Любачівський
і ієрархія Помісної Української Католицької Церкви
