«Ми надіялися, що це той, що має спасти Ізраїля» (Лука 24,21)
Всечеснішим Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям
та Боголюбивим Вірним Помісної Української Католицької Церкви
Мир у Господі і Архиєрейське Благословення! Христос Воскрес!
Великдень — це празник надії, празник надій здійснених і осягнених, а то й здобутих трудом і боротьбою. Понад усі невдачі, перешкоди, знеохоти й земські неповодження з терпіннями, Великдень ясніє надземським блиском остаточної побіди і Богом благословенного успіху.
Святий Дух записав для нас пером євангелиста Луки цікаву подію про те, як двох учнів зі села Емаус, засумовані трагедією Великої п’ятниці, прибиті смертю і похоронами їхнього Учителя, лишають Єрусалим і друзів-апостолів зі сумним твердженням: «А ми надіялися, що це той, що має спасти Ізраїля». Гріб дійсно погребав їхні надії. Коли їхні думки найважчі, коли в їхніх душах зайшов смуток із безнадією, тоді Ісус приходить до них. Він — воскреслий Спаситель і побідник смерти, сам повний радости, підносить на дусі засмучених учнів і пояснює їм важну Божу правду про значення терпіння. «Чи не мав Христос пострадати і так увійти у свою славу? І починаючи від Мойсея та всіх пророків вияснив їм із усіх писань, що було про нього» (Лк. 24,25).
І отворились їм очі, вони зразу пізнали Спасителя, та Він зник, щоб лишити їм важну нагоду до призадуми над своєю великою помилкою. Вони говорили до себе: чи наше серце не горіло в нас, коли Він говорив у дорозі і коли вияснив нам Писання? Негайно вертаються в Єрусалим, знаходять зібраних одинадцятьох і тих, що з ними були, у воскресній радості, а якою щасливо лучаться. Розвіяні надії обох учнів наново ожили, коли явився їм воскресний Христос. Захитана надія відроджується Христом. Покладаючи свою надію в Христі, ми, за словами св. Павла, одержуємо «завдаток нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі» (Еф. 1, 14). Відроджена надія повертає учнів з Емаусу знову до Христового гурту в Єрусалимі, щоб там унедовзі разом із іншими почати будувати на Христовім воскресінні Його Боже царство.
Великдень несе і скріплює надію в Бозі кожній віруючій людині. Трапляється тим, що вірять у Христа, що вони переходять у своєму житті не раз дні Великої п’ятниці. Це стається тоді, коли сили зла неначе потрапили викинути Христа зі щоденного життя, коли помічники темних діл радіють своїми земськими успіхами, коли подих пекла підступно намагається захитувати основи віри, коли народи починають забувати про Бога. Буває, що на вид цих усіх позірних успіхів зла, віруюча людина починає непокоїтися, попадає у зневіру. То й є вислід Великої п’ятниці, подібно, як і в учнів з Емаусу.
Великдень кожного року проголошує всім віруючим, хоч би й серед чорних хмар з історії, те світло воскреслого Христа і Його побіду. Воскрес Христос, і ми воскреснемо з Ним; живе Христос — ми житимемо з Ним. «Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 4). Христос є Богом життя. Ця певність є такої великої ваги, що для віруючої людини ніколи нема причини чи основи до розпуки і зневіри. Нехай не знать яка трагедія перекотиться над нашим видимим світом, коли маємо віру в Христа, не будемо знищені. Земне життя не є кінцем усього нашого існування. Крім земного життя є ще вічне життя, яке добув для нас Христос своєю смертю і воскресенням. Понад землею є ще небо! Живемо у важких часах для Божих правд. Світ свої надії поклав на матеріяльні здобутки; людина, користаючи з Богом даних здібнощів, прийшла до нерозумного переконання, що Бога їй не потрібно, що вона сама потрапить створити собі щасливе життя. Потоптано Божі заповіді, замовкає молитва, неначе переміг шум світа те, що досі вчив Святий Дух. Знову міг би пожалуватись Господь: «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувалися проте мене» (Іс. 1,2). Чи знову хтось у якійсь частині земської кулі не розпинає Христа, кладе Його до гробу і тріюмфує?
Та переживаємо вже опам’ятання багатьох. Світ помалу починає тратити довір’я у свою мудрість, свою техніку та озброєння. Сповнилося Боже слово сказане пророком Ісаєю: «Я знівечу мудрість премудрих і розум розумних» (Іс. 29,14; 1 Кор. 1,19). Тривога починає появлятися і в серцях закаменілих. Великдень приносить заляканому людству запевнення, що Бог живе, що Божа рука кермує долею народів, що жоден руїнник людський не знищить віри у вічне життя. Переможний Христос вкладає у зломане людське серце надію і слова запевнення: «У світі зазнаєте горя, але кріпіться, бо я переміг світ» (Йо. 16, 33). Святий Божий рік, який цього Великодня переживаємо, хай допоможе світові примиритися з Богом і віднайти згублену дорогу до Нього.
Великдень несе надію і українському народові. Церква й нарід в Україні переживає день Великої п’ятниці. Поховані в гробі модерних катакомб, привалені каменем забуття серед інших народів, десятки й сотки тисяч найкращих синів і дочок запроторені на заслання і в тюрмах. Понад два мільйони українського народу розкинені по всіх континентах світу. По-людськи говорячи — нізвідки надії на поміч. І ось у ці світлі й радісні великодні дні ми, Ваші владики, во главі із нашим Блаженнішим, що разом несемо той Хрест нашого Страсного тижня, пригадуємо Вам усім, що останнім словом у Христовій науці не є гріб, але життя; не смерть, але безсмертя; не П’ятниця, але Воскресения. Воскресною піснею до Вас усіх кличемо: «Нехай воскресне Бог і нехай порозбиваються Його вороги і нехай повтікають від Його лиця всі, що ненавидять Його» (Пс. 67,1).
Та й у нашому житті тут у вільному, як ми кажемо, світі, скільки труднощів, терпінь, прикрих переживань та перешкод захитали нашими надіями! Журба за долю нашої Церкви і різні перешкоди для забезпечення своєї помісности й розвитку через один патріярший провід багатьох довело до висказу «а ми надіялися». Великі втрати на чужині, які поносимо через денаціоналізацію, страту віри, перехід на інший обряд теж примушує висловитись «а ми надіялися». Успішні затії ворогів і мовчанка на ту несправедливість у світі, чи не примушує неодного сказати, «а ми надіялися»? Роз’єднання між своїм народом і його провідниками, брак однодушности, коли йдеться про великі справи, чи не кличе в сумлінні добрих і відданих людей словами «а ми надіялися»?
Погляньмо ще раз на учнів з Емаусу. Коли небезпека для них була найбільша, тоді поміч Божа була біля них найближча. Вони пильно слухали Христових слів і поучень. Хто повнить Божу волю і слухає Божого слова і поступає так, як хоче Бог, тому Бог не відмовить благодатної помочі. Це теж зміст Христової великодньої побіди. Користаймо з тієї свободи вільних країн, що її нам дав Бог, і розбудовуймо наше церковне й народне життя, що буде запорукою сповнення наших надій у Христі Господі. На Рідних землях в Україні такої можливости немає. Таку можливість дав нам Бог отут. Тому святкуймо Великдень у дусі християнської України. Зберігаймо скарби нашого обряду в його повній красі. Любім наш гарний український обряд, що так чудово й поетично описує цю великодню надію. Обряд це не тільки церковні чини, відправи, але весь вияв Богопочитання; він охоплює і віру, і мораль, і аскезу, і всі прояви релігійного життя, та й свою мову в ньому мають також іконографія, архітектура й мистецтво. Соборовий декрет «Про східні католицькі Церкви», який десять років тому ввійшов у життя нашої Церкви, пригадує нам про наші давні традиції і наказує нам повернутися до тих скарбів нашої церковної давнини. «Усі східні християни нехай знають і нехай будуть певні, що вони завжди будуть могти і будуть повинні зберігати свої законні літургічні обряди та свої правила… (Вони) мають те все зберігати з найбільшою вірністю; саме вони самі повинні з дня на день набиратися щораз то більшого знання цих справ та щораз то досконалішого послугування тим знанням, а якщо вони через обставини часу чи осіб неслушно від них відхилились, нехай намагаються повернутись до прадідних традицій» (ч. 6).
Працюймо так, щоб українська Церква була серед інших помісних Церков як рівна з рівними у вселенській Церкві. Будьмо повні самопосвяти для нашої Церкви. Нашою жертвенністю і працею поставмо українську Церкву на давній її висоті, щоб вона ясніла патріяршим діядемом. Хай наша надія в це ніяк не послаблюється на вид непригожих обставин. Для справ Божих все є запевнена побіда, а український патріярхат, це справа Божа.
Великдень є запорукою відродження і оновлення церковного й національного життя в Україні. Більшої трагедії як Велика п’ятниця історія не записала, але й більшого тріюмфу як Великдень не знає історія! Переможний Христос поможе, що по теперішніх лихоліттях на землях наших прадідів під великоднім подихом, як леготом весни, відбудуються церковні храми, обновляться їх престоли, загомонять літургійні пісні, відновляться прощі до печер, обителів і монастирів у Києві, у Львові, в Почаєві, Гошові, Зарваниці й Жировицях.
Щоб це могло статися, нам треба в дусі Святого ювілейного року впасти перед всемогутнім Богом і в молитві та покаянні обновити себе, як закликували нас до цього наші літургійні молитви на початку Великого посту. Примирення з Богом і з нашими співбратами-людьми має бути найважнішою річчю нашого життя. Тільки в мирі з Богом ми зможемо піднести наші надії, ми можемо почути слово Христа, що ним Він веде, освячує і напоминає.
На другому місці пригадаймо про цей величний заклик нашої Церкви на Великдень. «Друг друга обнімім, простім вся Воскресенієм!» На вид такої любови уступлять усякі перешкоди. Любов перших християн добувала для Христа найбільш запеклі серця поган. Наша взаємна любов проломає і труднощі, в яких знаходимося. Любов до Церкви і свого народу викличе подив у тих, що нас не знають.
Щоб ми не пропали серед теперішнього поганського світу, звернім увагу на наші молоді родини. Родина — це основа народу, це надія народу. Погляньмо, як у Старім завіті Господь дбав, щоб Його Ним вибраний нарід не зійшов з доброї дороги і не згубив свого післанництва. Господь напоминає, щоб сини ізраїльського народу не брали собі жінок із поганського роду, з чужого роду, щоб у той спосіб не стратити великих Богом даних обітниць і завдань. Старий Авраам каже до свого найстаршого слуги: «Я заклинаю тебе перед Господом, Богом неба й Богом землі, що не візьмеш ти моєму синові жінку з дочок ханаанян серед яких я перебуваю» (Бут. 24,3). В іншій книзі св. Письма, що зветься Товит, що виховувала цілі покоління Ізраїля, кажеться теж: «Не бери жінки-чужинки, що не з родини твого батька, бо ж ми сини пророків …» (Тов. 4,12). Скільки молодих людей стратило віру й благословення Боже в родині, в якій Бог був незнаний, Божий закон нешанований, подружня одність не бережена! Ми, Ваші владики, журимося долею українських родин на чужині і передусім небезпеками т. зв. мішаних подруж. Україна була славна тим, що високо цінила сімейне життя і берегла в ньому Божі заповіді і високо цінила святу Тайну подружжя. Коли будуть здорові християнські родини, буде здоровим і християнським наш нарід. У здорових християнських родинах будуть плекатися так потрібні нам священичі й монаші покликання, буде плекатися бажання служити своєму народові, буде виховуватися дух жертви для добра своєї Церкви й народу. Ми наголошували це в Різдвяному посланні, будемо постійно про цю велику й важну і святу справу Вам пригадувати й надальше. За українську родину на чужині! Шануймо самі себе, шануймо своїх предків, тоді й інші будуть нас шанувати.
Завдяки воскреслому Христові ми не попали зовсім у темряву. Завзятість темних сил не стала остаточною перемогою. Людська злоба ще не здавила зовсім радости надії. Ясність Великодня б’є ще для нас із неба, радість Воскресення іскриться з наших очей і вогонь любови оживає віруючі серця. Нехай воскреслий Христос завітає до душ нашого віруючого народу, наповнить їх радощами великодніх благодатей, запевнить нас усіх надією остаточної перемоги добра над злом, світла над темрявою, життя над смертю.
Благословення Господнє на Вас!
Христос воскрес, воістину воскрес!
Дано на Великдень 1975 р. Б.
+ ЙОСИФ (СЛІПИЙ-КОБЕРНИЦЬКИЙ-ДИЧКОВСЬКИЙ) Патріярх і Кардинал і пр.
+ МАКСИМ (ГЕРМАНЮК), Архиєпископ-Митрополит вінніпезький українців Канади
+ АМВРОЗІЙ (СЕНИШИН), Архиєпископ-Митрополит філядельфійський українців у ЗСА і Єпископ-помічник + ВАСИЛЬ (ЛОСТЕН)
+ ГАВРИЇЛ (БУКАТКО), Архиєпископ білгородський, Ап. Адміністратор крижевацький
+ НІЛЬ (САВАРИН), Єпископ едмонтонський і Єпископ-помічник + ДИМИТРІЙ (ҐРЕЩУК)
+ ВАСИЛІЙ (ГОПКО), Єпископ міділенський, Єпископ-помічник пряшівський
+ ІСИДОР (БОРЕЦЬКИЙ), Єпископ торонтонський
+ АНДРЕЙ (РОБОРЕЦЬКИЙ), Єпископ саскатунський
+ ЙОСИФ (ШМОНДЮК), Єпископ стемфордський
+ ЙОСИФ (МАРТИНЕЦЬ), Єпископ куритибський і Єпископ-помічник + ЄФРЕМ (КРИВИЙ)
+ ЯРОСЛАВ (ҐАБРО), Єпископ шикаґський
+ ІВАН (ПРАШКО), Єпископ зіґрітанський, Апост. Екзарх українців в Австралії і Океанії
+ ПЛАТОН (КОРНИЛЯК), Єпископ кастрамартійський Апост. Екзарх українців у Німеччині
+ ВОЛОДИМИР (МАЛАНЧУК), Єпископ епіфанський, Апост. Екзарх українців у Франції
+ АНДРІЙ (САПЕЛЯК), Єпископ севастопільський у Тракії Апост. Екзарх українців в Аргентині
+ АВҐУСТИН (ГОРНЯК), Єпископ гермонтитанський, Апост. Екзарх українців у Великій Британії
+ ЙОАКИМ (СЕҐЕДІ), Єпископ Іпсарський, Помічник крижевацький і інші.
