Всечеснішим Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям та всім Боголюбивим Вірним
МИР У ГОСПОДІ І НАШЕ АРХИЄРЕЙСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ!
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Христос рождається!
Цим нашим традиційним, святим, різдвяним привітом звертаємося знову до Вас ми, Ваші Владики, з Главою нашої Церкви, Блаженнішим Патріярхом Йосифом. Скільки в тих словах радости, захоплення, віри та нових надій! Здійснилися віщі слова пророка Ісаї, і ми перед цілим світом можемо заспівати величну пісню перемоги: «З нами Бог, розумійте народи, і коріться, бо з нами Бог!»
Чудо Вифлеємської ночі — це невичерпна тема для поетів, письменників, музик, іконописців, малярів,— це джерело надхнення для святих душ, загадка для філософів, захоплюючий предмет для богословської мислі. Та Христос прийшов у першу чергу не до вибранців суспільства — науковців чи праведників, не до могутніх цього світу, але до опущених, переслідуваних, усіма забутих. Для кожної людини, навіть найбільше непомітної, Христове Різдво приносить свою окрему благовість і просвічує сірість її буденщини. Для грішників (до яких усі ми належимо) є воно спасінням, для вбогих — багатством, для недужих і терплячих — потіхою, для вмираючих — вічне життя. Ми, українці, вже впродовж тисячі років вітаємо Боже Дитя чудовими колядами, багатьма народніми звичаями, прославляємо Його по церквах урочистими богослужбами та співаємо в Його честь величаві гимни.
«Небо і земля сьогодні нехай із пророками радіють,— співаємо в одній із стихир Великого повечер’я,— ангели і люди нехай духовно торжествують, бо Бог у тілі появився тим, що сиділи в темряві і тіні. Народженого з Діви — вертеп і ясла прийняли; пастухи проповідують чудо, мудреці ж зі Сходу у Вифлеєм дари приносять, а ми Йому недостойними устами ангельську хвалу заспіваймо: Слава на висотах Богові, а на землі мир! Прийшла надія народів, щоб визволити нас від ворожої неволі».
Таїнство Воплочення Божого Сина незбагненне для людського ума. Бо це таїнство Божої Любови, Божої Справедливости і Божої Премудрости. Христос прийшов на світ, «щоб землю з небом в одно злучити», щоб своїм Воплоченням обожествити людську природу та піднести її до небесних висот. Своїм народженням Спаситель увійшов в історію людства, зробив нашу, людську історію історією спасіння, історією Божого Царства. Воплочений Бог ототожнив себе з усіма труднощами нашого земного існування та ясно доказав, що Господь справжній Чоловіколюбець, який цікавиться цілою людиною та освячує всі прояви людського життя — особистого, родинного, громадського, національно-політичного і церковного. Звідси й наше релігійне життя і практики треба нам примінювати не лише в неділю, у церкві, але завжди і всюди, де б ми не були і що не робили б, бо коли «щонебудь робите, все робіть на славу Божу» (1 Кор. 10, 31).
У світлі тієї Божої правди, дивлячись на Христове Народження і ціле Його життя на землі, можемо сказати без сумніву, що й наша Помісна Українська Католицька Церква і наш український нарід є теж під особливою Божою опікою і любов’ю, хоч не завжди можемо зрозуміти дивні шляхи Божого Провидіння. Однак, як діти тієї Церкви й того народу, маємо священний обов’язок помагати нашій переслідуваній Церкві в Україні, під різними іншими ворожими займанщинами, і тут, на поселеннях вільного світу, як і нашим рідним Братам і Сестрам, що терплять Христа ради та із-за любови до своєї батьківщини, пам’ятаючи про слова Спасителя: «Усе, що зробили ви одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мат. 25, 40).
Як справжні християни і члени Святої Вселенської Церкви бажаємо жити у згоді й мирі з усіма народами, але ця згода й мир мусять опиратися на правді, справедливості й рівноправності. Історичні кривди, що їх зазнала наша Церква від своїх гнобителів, мусять бути направлені, а законні права нашої Церкви й народу мусять бути визнані й пошановані. Мир, що його приносить нам з неба Новонароджений Христос — це мир свобідних дітей Божих, які визволилися з оков диявола і його слуг, а не мир рабів, які мовчки двигають ярмо тиранії, що їх давить.
Ми, Ваші Пастирі, під проводом Глави і Батька нашої Церкви, Блаженнішого Патріярха Йосифа, стараємося зробити все можливе, щоб привернути свободу віроісповідання нашим Братам і Сестрам в Україні, та щоб Українській Помісній Католицькій Церкві у вільному світі запевнити можливість дальшого її розвитку. У цьому великому ділі потребуємо, очевидно, допомоги — допомоги священиків, монашества і мирян.
Від Вас, Високопреподобні і Всечесні Отці, від Вас, Преподобні Монахи і Монахині, та від усіх Вас, Дорогі Браття і Сестри, залежатиме дальший розвиток наших парафій, наших громад, плекання духовних покликань, християнське життя родини, морально здорова і національно свідома молодь. Без цього ані Церква, ані нація не може нормально розвиватися і діяти. Перш за все, треба виробляти й поглиблювати в собі, в наших дітях і наших рідних християнський світогляд. Треба перейнятися духом Христової Благовісті, словом і прикладом свого життя передавати Її іншим. Не залишаймо справи поширювання Христового Євангелія самим тільки священикам, та всі, як один, станьмо апостолами Божого Царства. Керуймося євангельськими засадами любови Бога і ближнього в родинному, громадському, професійному та парафіяльному житті. Тоді не буде в нас розбиття, розсварення, зарозумілости та безідейности. Тоді буде любов, єдність і сила. Тоді буде поміж нами Христос.
Основою і найважливішою клітиною суспільства, держави і Церкви є родина. Коли родина здорова, тоді й ціла людська спільнота процвітає. Криза родини є кризою народу, Церкви, цілого людства. А вже особливо ми, українці, розкинені по цілому світі, під загрозою асиміляції — релігійної та національної, серед сучасного ідеологічного хаосу, повинні звернути увагу на наші родини. Розводи, родинне розбиття, занепад авторитету батьків, брак належного виховання дітей — це ті язви, що починають послаблювати наш церковний і національний організм. Молоді люди, підо впливом модерних фільмів, книжок, журналів та цілої атмосфери свого часто свавільного довкілля, вважають лише вигоду і приємність суттю подружнього й родинного життя, і тому найменші їхні труднощі спонукують їх до розводу. Батьки, священики, виховники мають за завдання повчати, що суттю подружжя й родини є жертва, відданість, самопосвята, відповідальність, та що лише свідомість добре сповнених перед Богом і своєю Церквою обов’язків дає людині справжнє вдоволення та запоруку подружнього й родинного щастя. Було б дуже побажане, щоб при наших парафіях творилися братства молодих подруж, в яких можна було б роздумувати про питання подружнього життя, про виховання дітей та витворювати в себе прив’язання і любов до своєї парафії, своєї рідної Церкви і громади.
У вихованні дітей і молоді треба пригадати собі одну важливу засаду: що батьки мають виховувати своїх дітей, а не діти перевиховувати своїх батьків, хоч, очевидно, до думок дітей треба прислухуватися. Це єдина правильна засада виховання, що опирається на четвертій Божій Заповіді. Коли батьки не мають, може, вищої освіти, то вони все таки мають великий життєвий досвід, що його не заступить ніяке інше знання. У додатку вони мають із таїнства подружжя і окрему Божу благодать для сповнювання своїх подружніх виховних обов’язків. Ми не можемо допустити, щоб постала в нас т.зв. «прірва поколінь», тобто цілковите відчуження молодого покоління від старшого, бо ми всі діти одного народу, однієї Церкви, та всі маємо прямувати до однієї мети. Різниці поглядів можуть бути у несуттєвих справах, але в істотних питаннях релігійно-морального характеру, чи теж у помісно-церковних проблемах не повинно в нас бути розбіжностей. Український рідний характер нашої Церкви, її патріярший устрій, наші рідні українські традиції і звичаї та інші притаманні особливості не повинні бути справами дискусійними, а тим менше спірними, бо вони належать до суті нашої помісности, запевненої нам постановами Берестейської унії, постановами II Ватиканського собору та рішеннями наших Священних синодів.
Рік 1982 проходитиме в дусі й серед почувань урочистого відзначення Дев’ятдесятиліття Блаженнішого Патріярха нашого Йосифа, і нашим найкращим подарунком для нього буде єдність та зрозуміння для великих ідей цього нашого Божого Вибранця. «Будьте моїми послідовниками!» — звертається до всіх нас Блаженніший Ювілят словами св. Павла та закликає нас продовжувати велике діло церковно-релігійного відродження та привернення підметности нашій Церкві у Вселенській Християнській Родині Церков. У цьому ювілейному році проситимемо Всевишнього, щоб кріпив його на силах та дозволив йому діждатися моменту звільнення нашої Церкви і народу та спільно й вільно з усіма врочисто відмітити вже з Києво-галицького престола тисячолітній Ювілей Християнської України.
Чорні густі хмари зависли тепер зловіщо над цілим світом. Революції, неспокої, моральний занепад, злочинні атентати — стають, на жаль, нормальними щоденними явищами нашого життя. І в таких апокаліптичних, безнадійних, здавалося б, часах, хочемо пригадати Вам благовість Різдвяної Ночі, яку приніс Янгол переляканим пастухам: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лук. 2, 10-11). Ця благовість дуже актуальна сьогодні і для нас. Не зважаючи на повінь зла, Царство Боже перебуває вже серед нас і в нас самих, і Новонароджений Спаситель остаточно переможе всі темні сили.
Нашим звичаєм, Дорогі Браття і Сестри, складаємо Вам усім — і тим, що в Україні та на засланнях, і тим, що в інших невідрадних обставинах, і тим, що у вільному світі — наші щирі побажання, щоб цей празник Різдва Божого Сина приніс усім мир, багато радости й удоволення, та щоб Боже Дитя кріпило Вашу віру і закінчуємо наше послання молитвою різдвяної літургійної стихири:
«Царство Твоє, Христе Боже, царство всіх віків, влада ж Твоя з роду в рід, бо Ти прийняв тіло від Святого Духа і став людиною від Приснодіви Марії. Світлим світанком став нам Твій прихід, Христе Боже — Світло від Світла, Сяйво Отця. Ти просвітив усе створіння, і все живе прославляє Тебе, бо Ти образ слави Отця. Ти той, хто був, і завжди є, і засяяв нам від Діви. Боже, помилуй нас!»
Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами. Амінь.
Дано в Римі, при патріяршому соборі Св. Софії,
у празник собору архистратига Михаїла та інших безплотних сил,
дня 8/21 листопада 1981 р.Б.
+ Йосиф, Патріярх і Кардинал та Ієрархія
Помісної Української Католицької Церкви
