Всечеснішим Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям та всім боголюбним Вірним
Мир у Господі і наше Архиєрейське Благословення!
Щоб землю з небом водно злучити, Христос родився.
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
На вступі до цього Соборного нашого послання ми зацитували якраз ці слова нашої колядки, бо вони, хоч просто, але водночас і найяскравіші відображають глибоку суттєву істину про Воплочення Божого Сина; водно злучити — поєднати, знов утворити єдність між небом і землею, між Богом-Творцем і людьми, його створіннями. І, власне, єдність хочемо поставити в осередок роздумувань, аби це соборне наше звернення до Вас, Дорогі в Христі, було спонукою і для нас всіх, щоб єдність стала поміж нас.
У Священному Писанні на початку, де мовиться про сотворення всесвіту, читаємо і такі слова: «І побачив Бог, що воно добре. Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу…» І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Буття 1, 25-26.31).
Один Бог — Творець і Володар вселенної, з безмежної любови створив і землю і людину на землі на свій образ і подобу. «Бог бо так полюбив світ…» Отже, за цими словами св. Івана, що їх він написав на вступі до своєї Євангелії, любов Бога-Творця є первопричиною нашого існування-буття, яке почалося в єдності-гармонії з Божою Любов’ю.
Але в третьому розділі першої книги Буття Священного Писання читаємо, що людина виявила непослух, скоїла первородний гріх, наслідком чого настало розірвання єдности. Іншими словами, людина знехтувала Божою Любов’ю і тим внесла розбиття, спричинила своє внутрішнє розтерзання.
Та хоч все людське життя і поступовання часове й обмежене, а почуття виявляться інколи бунтівливі до Бога, над усім володіє Божа Любов вічна і безконечна. Євангелист Іван написав: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув… І «споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог. І Слово — Божий Син — стало тілом, і оселилося між нами…» 1, 1. 14)
Скажім це словами, як на початку: Щоб землю з небом водно злучити, Христос родився. Любов — це і гармонійність усього, це і єдність усього, це — мир-спокій, вона розбиття і розтерзання не знає. І Христос народився тому, щоб людей возпримирити і возз’єднати.
Тому і зрозуміло нам, чому Євангелист Лука, описуючи Різдво Ісуса Христа, наголосив слова ангела до пастухів: «… я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу». Радість ця із-за того, бо народився Спаситель, Христос Господь.
Христос народився, щоб землю з небом водно злучити, щоб людям на землі, які за пляном Божої Любови створені на образ і подобу Божу, відновити втрачену через гріх благодать сприймання небесного, благодать на відчування світлого, благодать любови і миру.
Тому зрозуміло нам, чому св. Лука написав і наступні слова: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога і промовляла: Слава на висотах Богу й на землі мир людям благовоління» (2, 13-14).
Була пора, коли вся вселенна — як у первоначалі створення — стала огорнута безмірною Божою любов’ю, світлим миром і гармонійною єдністю. І так тривало аж до наступного порушення — як то сподіяли наші прародичі, до наступного розбиття єдности, заколення миру. І чинять це поодинокі люди, як і людські спільноти.
Але Господь Вседержитель, який, як мовить наша літургійна молитва, від небуття до буття нас привів, так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, аби Син відновив порушену первородним гріхом єдність між Богом і людьми,щоб Син — наш Божественний Спаситель усе знову й знову відновлював єдність між небом і землею, що її порушують людські супротивності і слабкості. Бо Бог — Любов. Воплочена Божа любов — Божий Син, який народився у Вифлеємі, Якого Різдво хочемо разом із Вами, Дорогі Браття і Сестри, в мирі та любові святкувати.
А справжні мир, любов і єдність від себе нероздільні. Щоб це сприйняти в усій глибині, візьмім за свої слова св. Павла, що їх з благальною наполегливістю написав до Ефесян: «Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність духа зв’язком миру… Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх». (4, 1-6).
Старайтеся бути гідними Божого благословення для Ваших бажань, — кликав уже в сучасності інший Павло, Папа Павло VI спеціяльно до українців, як 1965 року відзначував гідністю Кардинала Блаженнішого Отця Йосифа. Якщо будете в згоді, — напоминав Павло VI, — будете жити, якщо будете в згоді, будете добрими, якщо будете в згоді, будете сповнювати євангельські чесноти, головно — любов, якщо будете в згоді, знайдете сили здобутися на жертви, що напевно будуть необхідні, щоб Ви могли зберегти Ваше ім’я і зберегтись у Вашій історії.
І, власне, з нашої історії знаємо, коли — за словами Папи — ми були гідними Божого благословення і були в згоді, коли панувала освітлена любов’ю єдність між нами, славою сяяла наша Батьківщина і благодаттю широко розливалася діяльність Церкви Христової на Землі Українській. Господь ізсилав духовні благословення через Ісуса Христа на український люд.
Але ми також добре знаємо в нашій історії часи лихоліття, які наставали і через зовнішні супротивності, однаково ж і спричинені нами. Свого часу Блаженніший Отець Йосиф сказав: Не тільки брак єдности в Церкві, але брак єдности в єпархії, у співжитті й у проводі. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку. Наші вороги у своїх змаганнях знищити Українську Церкву користувалися нашими внутрішніми роздорами. А тому провідною думкою всіх змагань для відбудови й обновлення Церкви мусить бути: Єдність!
До цього хочемо ще додати: Болючі наслідки із-за браку єдности — однаково і в церковному і суспільному житті, коли братню любов і взаєморозуміння притемнювали гордість і заздрість, що спричинювали роздор, знаємо і з минулого та й з нинішнього часу.
Повернімося знову до книги Буття, де мовиться, як через первородний гріх людина втратила єдність з Богом та й наслідки, які з того виникли. Нагадаймо і про наслідки, які постали через брак єдности в Церкві, в народі, поміж людьми і народами в світі.
І нагадаймо оту найсвітлішу подію в історії людства — Різдво Ісуса Христа, нашого Спасителя. Бо тільки через Нього і в Ньому можемо здійснювати єдність з Богом і поміж собою. А для того Христос дав свої заповіді, передусім нову заповідь любови, й установив Церкву.
Хоч Церква, через слабкості людей — членів Церкви, втратила повну єдність, проте вона, — як написав Папа Іван Павло II в листі до Блаженнішого Кардинала Йосифа, — ніколи не спочила в сумному стані розбитої своєї єдности і, навпаки, завжди вважала його противним волі Христа Господа. Церква не перестає шукати найвідповідніших шляхів, щоб цю єдність направити. Слова архиєрейської молитви Ісуса: «Отче Святий, збережи їх…, щоб були одно» (Ів. 17,11), були такими, що ніколи потім не могли зникнути з пам’яті його учнів і послідовників.
Знову хочемо повторити: Христос народився, щоб землю з небом водно злучити. І до цього нагадати Вам, Дорогі в Христі Брати і Сестри, слова Слуги Божого Митрополита Андрея: Єдність людей між собою, єдність Церкви і єдність Церков — це дар із неба, за який Христос молився, це дар, який і нам треба випрошувати молитвами цілого життя.
А молитва мила Богові така, як звертаємося до Господа серцем сокрушеним і смиренним, коли серце в стані миру-спокою. І щодо цього Євангелист Матей записав напоминальні слова Ісуса Христа: Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій.
Дорогі Брати і Сестри. Всім нам відомі болючі факти тяжкого становища в нашій Батьківщині-Україні, відомі і ворожі затії на все більше поневолення нашого народу, знані факти безправ’я і переслідування Церкви Христової в Україні. Але, напевно, ми знаємо і про роз’єднання та незгоди поміж нами в діяспорі. Нездорові й шкідливі нам прояви, зокрема ж у діяспорі, що їх ми спричинили в більшості самі, а їх зловживають наші вороги проти нас самих, ми самі можемо — і мусимо усунути. Ми, Ваші Владики і душпастирі, маємо дати Вам, Брати і Сестри, вказівку-пораду, як це вчинити.
А чи ж може бути краща і доцільніша від такої, яку маємо у Священному Писанні? Тої ночі, коли «Слово стало тілом й оселилося між нами», як пастухи почули вістку про народження Спасителя, вони один до одного заговорили: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам» (Як. 2, 15).
Господь же об’явив нам свою Любов — у людському тілі свого Єдинородного Сина. Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме…. Бо сподобалось Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все… І вас самих, — далі наполегливо підкреслює св. Павло, — він примирив. Тільки перебувайте у вірі, утверджені та постійні, не відхиляючись від надії Євангелії… (Кол. 1, 15-23).
Отож, ходім усі до Вифлеєму, не відхиляючись від надії Євангелії. У Вифлеємі знайдемо Рятівника, а Він дав нам Євангелію — владу вість. Будьмо вірними послідовниками Христа. Спаситель дав заповідь-доручення: Щоб ви любили один одного, як я вас полюбив. Тож у любові єднаймося біля Господа нашого Ісуса Христа в Церкві Його святій. Нагадаймо, що Христос запевнив, що на Петрі-Скелі збудує свою Церкву й сили пекельні не здолають її. А чи потрібно ще окремо наголошувати, що сумлінне сповнювання заповідей Христових є найкращою запорукою успіху? Тої благословенної ночі ангел до переляканих пастухів мовив: Не бійтеся! я звіщаю вам велику радість. А чи ці слова Господнього посланця не гомонять крізь віки і аж до нас? А пастухи мовили: Ходім лишень до Вифлеєму!
Звернім увагу, що Євангелист записав. Ходім до Вифлеєму. Могли ж бо послати одного чи двох, щоб ті подивилися. Вони мовили: Ходім до Вифлеєму! Такий клич і як пораду хочемо дати і Вам, Дорогі в Христі Брати і Сестри! Ходім усі! Хай же свідомість, що ми створені й відкуплені Божою Любов’ю, що задля нас Божий Син народився, щоб землю з небом водно злучити буде сильніша за всі наші людські дріб’язковості та злободенності. Хай же несхитна надія на Христа, який народився, щоб землю з небом водно злучити, допомагає нам утворювати й постійно утверджувати священну єдність. А єдність ця буде нашою твердинею, що її ми укріпимо християнськими почуттями братньої любови і взаємопошани, завершимо її глибокою вірою й любов’ю до Господа, щоб об таку твердиню розбивалися всі злощасні затії і навали. Ходім усі, стараймося всі і молімся всі.
З такими, власне, думками, щоб були ми всі в єдиномислії, були однодушні, скеруймо наш погляд на одну річницю, що вже й недалеко перед нами. Якраз ми в часі підготовки до відзначування світлої події — як 1000 років тому Русь-Україна прийняла віру в Христа, який народився, щоб землю з небом водно злучити. І це ще на особливий лад кладе на нас великий і священний обов’язок.
Наші предки, приймаючи християнську віру, обіцяли Господеві, що сповнюватимуть заповіді Його і передадуть скарб віри наступним поколінням. А ми — нащадки їхні маємо тепер і перед Господом і перед Святими українського роду відповісти, як ми зберегли той скарб віри. Наші предки — як пастухи до Вифлеєму, щоб побачити Божу Дитину — також всі прийшли до Христа. А чи ми тепер іще йдемо всі? Хай же святкування найближчого празника Різдва Христового буде і спонукою до особливого іспиту сумління, аби не залишалося й найменшого сумніву, що ми всі прагнемо йти до Вифлеєму.
З такими побажаннями, Дорогі Брати і Сестри, закінчуємо це наше слово. Вам усім — і поодиноко, і рідним, чи в діяспорі вони, чи на рідній землі або десь інде поза її межами, молимо в Божого Дитяти найобильніших благодатей.
Наші сердечні побажання з приводу празника Різдва Христового охоплюють всіх наших любих Братів та Сестер українського роду, і тих, яким не адресоване це послання, і тих, які ще дотепер не мали щастя — як наші предки майже тисяча років тому — серцем відчути благодать Христа Господа.
Хай же Христос. який народився,щоб землю з небом водно злучити, огріє всіх нас ласкою й любов’ю та миром.
Христос Рождається!
Дано в Римі
при Патріяршому Соборі Святої Софії
у Празник свв. мучеників Сергія і Вакха,
20-го жовтня (7-го жовтня) 1979 р. Б.
ЙОСИФ Патріярх і Кардинал
і Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви
