Всечесним і Преподобним Отцям Духовним
Преподобному Чернецтву й Боголюбивим вірним Української Помісної Католицької Церкви
Мир у Господі й Архиєрейське Благословення
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
У рямцях наших приготувань до врочистого відзначення ювілею 1000-річчя хрещення Руси-України хочемо разом з Вами застановитись над важливими завданнями християнської родини для відновлення людської спільноти.
Божественна місія родини.
Вселенський Ватиканський Собор II говорить окремо про родину й каже, що «сам Бог дав родині місію бути першою живою клітиною людської спільноти» (Апост. мирян, 11). Знаємо зі св. Письма, що зараз після створення Адама і Єви, Бог сказав до них: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Кн. Буття, 2, 24). «Будьте плідні і множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Кн. Буття, 1, 28).
Сам Творець хотів, щоб родина була тою першою й основною клітиною, з якої мали постати й розвинутись народи світу. Через родину Він започаткував історію людства на землі, і через родину Він бажав злучити з собою людину на віки в небі, за посередництвом свого Єдинородного Сина, який прийняв людське тіло з Пречистої Діви Марії і став членом Святої Родини.
Родина, як перше джерело всього людського життя, є також першою його школою. Від неї, отже, в першій мірі залежить, якою буде і як буде розвиватись людська спільнота, і з якими членами Христової Церкви буде спів діяти Святий Дух у формуванні Божого Царства на землі. Вона має в собі силу обновити лице землі, але вона може також стати причиною занепаду.
Якою повинна бути родина, щоб сповнити цю свою місію?
Щоб сповнити цю свою божественну місію, родина має жити згідно з волею Небесного Творця, який,— як навчає той самий Собор Ватиканський II,— «встановив подружжя початком і основою людської спільноти та зробив його своїм великим Таїнством в Христі й у Церкві» (пор. Сф., 5, 32).
Християнська родина, освячена святим Таїнством подружжя, в якому любов Бога й Церкви й народу є найвищим законом, в якому дитина вважається найбільшим Божим даром для родичів, а через них для Церкви й народу, в якому родичі в єдності, любові й згоді стараються бути повновартісними членами Христової Церкви й свого народу та виховати своїх дітей в такому самому дусі, є тим джерелом, в якому постійно відроджується релігійне й національне життя народу. В такій родині можуть зроджуватися все нові християнські ідеали, в такій родині можуть формуватися нові творчі одиниці, з такої родини звичайно виходять за Божим покликом нові священичі й чернечі покликання. В християнській родині зібрані ті Божі й людські сили, які будують Боже царство на землі й запевнюють духовний поступ народів.
Два найважливіші завдання християнської родини в сьогоднішніх часах
Першим з цих завдань є повне усвідомлення християнської родини про свої права й належна їхня оборона.
Щоб християнська родина могла належно виповнити свої завдання в сьогоднішньому світі, християнські подруги повинні, — як навчає Собор Ватиканський II, — «показати і доказати своїм життям нерозривність і святість подружнього життя; мужньо обстоювати право й обов’язок з природи даний родичам і опікунам — по-християнськи виховувати дітей; обороняти гідність і законну автономність родини» (Апост. мирян, ч. 11). Батьки повинні співпрацювати з усіма людьми доброї полі над тим, щоб цивільне законодавство ці права зберігало; щоб мешканеві потреби родин, виховання дітей, заробіток і праця, соціяльне забезпечення і податки були пильно і справедливо державними правліннями регульовані на користь і добро родини.
Наші духовні Отці, всі наші парафії, організації й установи повинні поставити цю проблему як одну з головних точок своєї програми праці. Це треба б зробити вже тепер, коли Світовий Конгрес Вільних Українців проголосив Декаду Української Родини, і коли ціла українська спільнота мала б звернути свою окрему увагу на духове й матеріяльне добро нашої української родини за вказівками Синоду 1980 року.
Другим важним завданням нашої української родини сьогодні є питання початкового релігійного виховання дітей в родині. Це великий і святий обов’язок таки самих батьків, і ніхто не може їх вповні в цьому заступити.
Тільки батько, а зокрема матір, є тими Божими післанцями, що, давши життя дитині, є постійними свідками й активними учасниками перших проявів її свідомости та її духових контактів із зовнішнім світом, з добром і злом, з правдою і неправдою, з людьми й з Богом. Вони є її першими учителями, і від них дитина починає вчитися або добра, або зла. А зла вона від них може навчитися, коли вони не говорять їй про: Бога, Ісуса Христа, Матір Божу, про молитву, про любов. Брак добрих вказівок і поучень витворює в душі дитини порожнечу, яку легко заповнює всяке зло. Церква і школа можуть і мають батькам допомогти в цьому їхньому важливому завданні, але батьків не може ніхто вповні заступити.
Собор Ватиканський Другий про те гарно і ясно говорить та вчить: «Тому, що батьки дали своїм дітям життя, на них спочиває найтяжчий обов’язок виховання їхньої родини. Їх треба визнати за перших і головних виховників. А цей обов’язок є так великої ваги, що його майже неможливо відповідно заступити. До батьків належить створити таке родинне середовище, оживлене любов’ю та пошаною до Бога й людей, що сприяло б всесторонньому вихованню дітей, індивідуальному і соціяльному. Тому родина є першою школою соціальних чеснот, що їх потребують всі людські спільноти. Передусім у християнській родині, збагаченій благодаттю й відповідальністю святої Тайни подружжя, діти повинні вже від ранньої молодости навчитися, відповідно до одержаної в хрещенні віри, пізнавати і почитати Бога і любити ближнього; там вони знаходять перший досвід щодо здорової людської спільноти і щодо Церкви» (Християнське виховання, ч. З).
В християнському вихованні дітей батьки повинні передусім подбати про те, щоб передати своїм дітям правдиву Христову віру, щиру й жертвенну любов своєї рідної Церкви й свого народу. Треба виховувати глибоке почуття відповідальности про загальне добро своєї Церкви й свого народу, щиру любов до Бога й до ближнього, з відчуттям основних людських прав і суспільної справедливости для кожного. Або простіше: батьки мають пильно дбати, щоб не виховати своїх дітей самолюбами. Сьогодні, в нашому світі безбожного комунізму й бездушного матеріялізму, в світі поневолення деяких народів, а в тому й України, українські батьки повинні приготовити своїх дітей духово, інтелектуально й фізично до християнського служення Богові, свойому народові й всім тим, що будуть потребувати їхньої помочі.
Завдання нашої Церкви й народу
Нашим найголовнішим завданням супроти нашої української родини в сьогоднішньому світі є поставити українську родину в самому центрі уваги, щоб старатись помогти їй всіма нашими силами, зрозуміти ці надзвичайно великі її завдання і помогти їх успішно виконати. Тут ціла наша Церква й всі зорганізовані сили нашої української спільноти — всі наші церковні, громадські, наукові, політичні організації й установи мають своє окреме завдання. Тут йдеться про саме ядро нашого церковного й громадського життя, і кожний з нас зобов’язаний, зокрема тепер, в часі наших приготувань до великого ювілею 1000-річчя християнської України, старатись обновити нашу українську родину в Христовому дусі, а через українську родину обновити наш український нарід.
Дорогі Браття і Сестри! Який це був би новий подих християнського життя в нашому українському народі, яка нова духовна Божа сила виповнила б наші Божі храми й цілу нашу українську спільноту, якби кожна українська родина стала правдивою родинною церквою, оживленою животворним духом нашого Господа, в якому »маємо відкуплення його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі» (Сф. 1,7-8).
Ми благословимо Вас, Дорогі Браття і Сестри, всіх разом і кожного зокрема, й поручаємо наші українські родини окремій опіці Святої Родини, в якій Христос, Бог і чоловік, об’єднав у своїй особі все Боже й все людське (Сф. 1,10) та хотів жити, виховуватись, приготовлятись до спасіння цілого світу біля своєї земської матері Преблагословенної Діви Марії Богородиці і земського прибраного батька св. Йосифа. Нехай благодаті Пресвятої Родини зійдуть на наших батьків і їхніх дітей за молитвами Богоматері — Покрова України.
Благословення Господнє на Вас!
Дано при соборі Св. Софії в Римі
в свято св. рівноапостола великого князя Володимира
15(28) липня 1981 року.
Йосиф, Патріярх і Кардинал
