Всечесним духовним отцям, преподобним ченцям і черницям
і вірним мир і благословення!
«Праведник, як фінік процвіте,
і як кедр на Лівані виросте». (Пс. 92,14)
Першого листопада 1944 року відійшов у вічність на 79-му році життя один із найвизначніших синів українського народу, Архипастир і Глава Української Католицької Церкви, невтомний Апостол святого з’єдинення Церков, справжній Слуга Божий, прикрашений діядемою праведности і геройськими чеснотами, Митрополит Андрей — Роман Шептицький. Сорок три роки держав він у своїх руках керму корабля Української Католицької Церкви в Західній Україні зі своїм глибоким умом і благородним серцем. Відійшов він до Господа по вічну нагороду, залишивши «своєю смертю… приклад відваги та пам’ятку чесноти» (2 Мак. 6,31).
Останні слова цього Слуги Божого були: «Не почуєте більше мого голосу аж до страшного суду». Та хоч минає сорок років від дня його блаженної смерти в Господі, все таки його архипастирський голос не перестає промовляти до вірних синів і дочок нашого народу, не перестає заохочувати нас до вірности Христові, Його Церкві та Батьківщині, бо це могутній голос Богом даного нам пророка двадцятого сторіччя. «Праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода», — каже Святий Дух (Муд. 5,15).
Тому саме ми, Владики Української Католицької Помісної Церкви, в сорокову річницю переходу у вічність незабутнього Первоієрарха Андрея бажаємо пригадати вам його євангельську праведність і заохотити вас до щирих і усильних молитов за проголошення його святим Вселенської Церкви.
Святі — це особи, що своїм життям, молитвою, жертвою, посвятою і любов’ю уподібнились до нашого Господа так, що могли б сказати за св. Павлом: «вже не жию я, а живе в мені Христос». Угодники Божі відтворюють у своїх душах образ Божественного Спасителя, стають немов другими Христами.
Декотрі святі змалку відчували замилування до боговгодного життя, як це бачимо також у Слуги Божого Андрея, а в цьому велика заслуга побожної його матері Софії, яка вщеплювала в душу малого Романа (бо таке хресне ім’я Андрея Шептицького) любов до Бога. Коли було йому п’ять років, Роман просльозився, слухаючи оповідання своєї матері про терпіння і смерть Ісуса Христа. На восьмому році життя він відмовлявся їсти солодощі, а на запитання матері, чому він це робить, Роман відповів: «Щоб покутувати за свої гріхи». Святий Дух і Божа благодать могутньо діяли в його палкій душі, а він, Слуга Божий Митрополит Андрей граф Шептицький слухняно й великодушно відповідав на цей надприродний поклик Божий. Він гірко розжалобився, коли його брати приступили до Святого Причастя, а він через дитячий вік не міг прийняти ще Євхаристійного Христа.
Роман Шептицький залюбки прислуговував до Святої Літургії, навіть як студент університету. Листоноша у Кракові при одній нагоді звітував графині Софії: «Щодня вранці о п’ятій годині бачу його на Службі Божій, і аж душа радується, коли бачу молоду… людину, що молиться». Як молодий студент, Роман просив священика відслужити Святу Літургію в наміренні, щоб «у клясі закінчилися погані бесіди». Отець Заленський, який добре знав душу студента Романа, заявив, що «для нього немає нещастя, крім гріха», а таке наставлення душі родить святих, за словами Св. Письма: «Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина» (Прип. 12,13).
Слуги Божі залюбки пристають з Богом на молитві, в молитві вони знаходять насолоду, в молитві вони черпають сили перемагати всі моральні небезпеки та здібність поступати на дорозі досконалости. Молитва була улюбленим заняттям Слуги Божого Андрея. «Я сильно переконаний, що якщо я не піду за голосом Божим, який кличе мене все більше і більше виразно до манастиря, я прогайную моє життя і занепокою ваше. Я знаю, що ніколи не знайду щастя десь інде»,— писав він до своїх рідних. Прислухуючись до Христового поклику «Іди за мною» (Ів. 1,43), цей син заможних батьків, доктор права, людина феноменальних здібностей, перед котрою усміхалася світла життєва кар’єра, покидає все і в 1888 році вступає до новіціяту Отців-Василіян в Добромилі. За апостолом Павлом він повторяв слова: «Я вважаю все за втрату ради далеко вищого пізнання Христа Ісуса, Господа мого, ради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби лише Христа придбати» (Фп. З, 7-8), бо «для мене життя — Христос» (Фп. 1, 21).
Не довго насолоджувався ієромонах Андрей манастирським спокоєм, бо в 1889 році Боже Провидіння покликало його на єпископський престіл станіславівської єпархії, а два роки пізніше він став Архиєпископом і Митрополитом Львова.
«Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе»,— каже Христос Спаситель (Ів. 10,11). Митрополит Андрей вірно наслідував небесного Пастиря Христа, віддаючи своє життя всеціло повіреним душам. «Церкву нашу і святий наш обряд я полюбив цілим серцем, і справі Божій посвятив я ціле життя… Цілим серцем бажаю бути для вас добрим пастирем… Не знаю іншої любови, не знаю іншої цілі, не знаю іншої праці, не знаю іншого свого добра, як лиш хвалу Бога на небі, а на землі ваше добро»,— писав Кир Андрей у своєму першому посланні до вірних, і саме ці слова його віддзеркалюють його щиру дбайливість про добро безсмертних людських душ.
«Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть» (Ів. 10,12). Слуга Божий Андрей не залишав своїх овець в 1914 році, коли московські війська зайняли Західню Україну, хоч знав, що йому грозить небезпека. Його ув’язнили і два з половиною роки провів він на засланні, жертвуючи всіма невигодами за Українську Церкву і за Батьківщину, кажучи: «Не півтретя року запроторення і тюрми, але ціле життя просидів би я радо в тюрмі, щоб тільки побачити свій народ свобідним». Митрополит Андрей залишився також у Львові в 1939 році, коли московські окупаційні війська вдруге зайняли Галичину. Що більше, він у своїй палкій любові бажав умерти, хотів стати мучеником за Церкву і за свій нарід, як це вже читаємо в листі до Папи Венедикта ХV в 1916 році, і в іншому письмі до Папи Пія XII в 1939 році, де він дослівно пише: «Я ще раз долучую прохання, яке я предложив Святішому Отцеві. Я просив і далі прошу, щоб Його Святість… зволила своїм апостольським і батьківським благословенням мене назначити і делегувати на смерть за віру і єдність Церкви… Через мою смерть Церква не тільки нічого не втратить, а, навпаки, вона тим ще зискає. Бо конечним є, щоб хтось став жертвою цієї інвазії. Як пастир цього бідного народу, який так страшно терпить, чи ж не маю певного права вмерти за його спасіння?»
Так, Митрополит Андрей Шептицький — це угодник Божий, він здобув собі нерукотворний пам’ятник у серцях нашого народу. Його життя жертви, покути, молитви, замилування до Святих Тайн, його терпеливість і прощення ворогам, його опіка над молоддю, його глибокі богословські письма створили чудову авреолю, яка окружає сьогодні його надземську постать. Папа Пій XII на пам’ятній авдієнції української громади в Римі сказав про покійного Митрополита Андрея, між іншим, такі слова: «Його ім’я останеться назавжди благословенним у Христовій Церкві, що збереже згадку про його жертвенну працю для спасіння душ і його подвійну відвагу в обороні свого народу». Папа Іван XXIII перед відкриттям беатифікаційного процесу заявив: «Митрополит Андрей — це велика людина. Я його дуже високо цінив… Дав би Господь, щоб через його заступництво діялись чуда, та щоб він скоро став святим». Бажання Української Католицької Церкви й українського народу є: ПРОГОЛОШЕННЯ СЛУГИ БОЖОГО АНДРЕЯ СВЯТИМ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ!
В небі є множество святих «від усякого народу і племен, і язиків» (Од. 7,9), але з того непроглядного числа мешканців небесного Єрусалиму Боже Провидіння вибрало мале число праведників, які авторитетом Христової Церкви стали проголошені святими на землі, до них вірні засилають свої моління, і їх Церква ставить нам перед очі як приклад до наслідування. Поки угодник Божий стане проголошений святим на землі, Христова Церква просліджує його життя, його письма (якщо такі він залишив), переслухує численних свідків про його праведність. Такий процес триває нераз дуже довгі роки. Беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея почався у 1958 році. Він дещо ускладнений тим, що не маємо ми доступу до митрополичого архіву у Львові, до його мощів та годі переслухати численних свідків про його праведне життя.
Тому ми звертаємося до всіх вірних з гарячим проханням у цю сорокову річницю його блаженної смерти збільшити молитви за прославу Слуги Божого Андрея. В кожній єпархії, в кожній парафії, в кожній громаді належить щодня служити Молебні, Акафисти, Святі Літургії у цьому наміренні. Хай в кожній українській хаті члени родини спільно моляться, нехай це буде наша всенаціональна молитва. Ми кладемо на серце кожного українця і українки цю важливу справу. Благаємо Бога, щоб в 1988 році, тобто в Тисячолітній Ювілей Хрещення України, Митрополит Андрей Шептицький став проголошений блаженним. Це було велике передсмертне бажання його Наслідника Блаженнішого Йосифа, що мріяв діждатися тієї хвилини прослави свого світлої пам’яти Попередника, якого волею держав керму нашої Церкви навіть у кайданах сорок років цього сторіччя. Маємо і в цій святій справі сповнити волю Великого нашого Ісповідника. Проголошення Слуги Божого Андрея Блаженним Вселенської Церкви в 1988 році буде найкращим дарунком Християнської України першого тисячоліття для її нащадків та її майбутньости.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога-Отця
і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!
Дано в Римі
при храмі Жировицької Богоматері і свв. мучеників Сергія і Вакха
у Празник Покрова Пресвятої Богородиці 1 (14) жовтня 1984 р.Б.
+ Мирослав Іван і Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви
