Заголовок статті звучить, як відповідь на статтю о. проф. Ігоря Мончака під назвою «Чи відбудеться Собор УКЦеркви…», що була надрукована у журналі «Патріярхат» за грудень 1995 р. Ні, це не с відповідь на згадану статтю, а просто ствердження факту на основі надісланих матеріялів Владикою Юліяном Гбуром.
Як відомо, відповідальним за підготовку Собору є Владика Юліян Гбур. Собор У К Церкви запляновано відбути від 6-9 жовтня 1996 року у Львові. Владика Гбур розіслав всім владикам, деяким мирянам і мирянським організаціям робочі матеріяли по підготовці до Собору УКЦеркви. Редакція журнала «Патріярхат» належала до тих винятків, яка також одержала ці матеріяли. Як нам відомо, ці ж самі матеріяли були предложені учасникам Синоду УКЦеркви, що відбувся у листопаді 1995 року у Римі. Не відомо, чи Владика Гбур розіслав матеріяли з поправками після обговорень на Синоді, чи у такому самому виді, як були представлені Синодові. Було б добре знати, чи ці матеріяли Синод прийняв, з якими тількищо запізнались, чи, може, бракувало часу для їх обговорення?
На жаль, у цих матеріялах є стільки непродуманого і суперечного, що годі собі у явити, як все це могло пройти навіть як робочий матеріял. Мабуть і сам Владика Гбур, відповідальний за підготовку Собору УКЦеркви, не мав достатньо часу, щоб їх проаналізувати. Ось у передбаченому денному порядку нарад Собору, у другій точці є написано: «Проблеми політичні світські, церковно-адміністративні (патріярхату) або чисто націоналістичного характеру, при всій їх важливості, не стануть темами СОБОРУ…». Не зрозуміло, чому оминається життєву проблему нашої УКЦеркви патріярхату, а в той же самий час у залучених матеріялах є окремий розділ — «3. Визнання Патріярхату».
Напевно, було більше авторів, які приготовляли обговорювані матеріяли і не узгіднювали їх з іншими. Запізнавшись з цілим комплексом проблем, випливає, що при їх підготовці не було погрібної координації або справді бракувало координатора.
Згідно з поданими інформаціями всі ці робочі матеріяли були розіслані чи вручені всім владикам в Україні і діяспорі. Обов’язком владик було у якійсь формі з цим матеріялом запізнати мирян, священиків і монаші згромадження. На цих форумах могли виникнути різні завваження, нові пропозиції чи побажання, які мали зворотньо піти до центральної о тіла, що займається підготовкою Собору. Чи такі форуми по єпархіях відбулись, нам не відомо. Дуже можливо, що це зупинилось на бюрку єпископа чи єпископів. Така постановка не принесе жодної розв’язки і нічим не причиниться до успіху Собору. Як нам виглядає, то владики не виявили великого інтересу до заплянованого Собору.
Під цим оглядом зорганізований мирянський рух у США, а саме його голова Олександер Пришляк, провів потрібну роботу. Він улаштував у більших осередках зустрічі з провідними мирянами, на яких зачитано й обговорено робочі матеріяли Собору.
О. Пришляк занотував усі завваження, пропозиції і побажання, які перешле Владиці Ю. Гбурові. Здається, що на цьому закінчиться участь зорганізованого мирянства у заплянованому Соборі УКЦеркви. Справа є у тому, що в цих робочих матеріялах виразно сказано, що мирянські організації не будуть запрошені до участи. Здасться нам, що це велика шкода і не корисно для Собору.
У Соборі беруть участь усі єпископи, діючі й емерити. Миряни — від кожної єпархії двох осіб, яких назначує владика. Також мають брати участь головні настоятелі монаших жіночих і мужеських чинів, ректори католицьких університетів і семінарій та один священик від кожної єпархії. Виглядає, що кількість у часників на Соборі залежить від величини залі, в якій відбуватиметься Собор, бо в матеріялах говориться, що коли виявляться вільні місця, то можна буде ще додатково запросити учасників. Представників інших Церков може запросити глава Церкви, і для цього подається відповідний канон. Чи не варто б було деякі канони пристосувати до сучасних потреб успішного благовістування нашої Церкви, а не ставити їх як перепони успішности.
Поруч того слід підкреслити, які завдання є Собору . Собор не має на меті вирішувати будьяких справ. Завданям Собору є представити, обговорити і продискутувати запляновану для Собору проблематику. Собор приймає постанови й резолюції, над якими голосує, але ні прийняті постанови, ні прийняті резолюції не є зобов’язуючими для їх реалізації у Церкві. Вони стають зобов’язуючими тільки годі, коли вони будуть представлені Синодові УКЦеркви, і якщо вони будуть прийняті на Синоді, тоді вони стають зобов’язуючими для всієї УКЦеркви. Тому владики на Соборі не беруть участи у голосуванні. Вони своє становище висловлять на Синоді УКЦеркви. Отже, роля Собору у накреслених рамках не має якогось визначального значення. Можна поставити питання — чи і кому потрібний такий Собор?
Спершу здавалось нам, що перший Собор стане визначальним і переломовим в історії УКЦеркви, таким, як був Вселенський Собор Ватіканський ІІ.
На жаль, таким він не буде. Тому немає найменших познак на будь-які структуральні чи богословсько-духовні зміни. Собор огороджено різними канонічними параграфами, які його обмежують. Звичайно, у Церкві мусить бути порядок, але треба все таки мати на увазі, щоб церковні канони не перенаголошували цей порядок. Канони ухвалювали й приймали люди, і вони повинні бути достосовані до часу і потреб Церкви. Варто і над тим застановитись!
Отже, ні більше, ні менше Собор відбуватиметься за всіма правилами канонів і церковними приписами. У сьомій точці розділу надісланих матеріялів «Загальні положення» написано: «На цьому першому Соборі єпископи мають підібрати тільки тих священиків та мирян, які зможуть розуміти те, що відбудеться на Соборі, навіть якщо вони не володіють вільно українською мовою». Це справді дуже гарний ліберальний підхід до питання. Але чи справді Собор має таку приступну проблематику, що вистачатиме тільки розуміння української мови? Переглядаючи надіслані матеріяли, що будуть розглядатись на форумі Собору, видається нам, що люди навіть з добрим знанням української мови будуть мати серйозні труднощі.
Візьмім до уваги першу частину «Аспект богословський». Можна сумніватись, що цей богословський аспект без труднощів зрозуміють навіть укінчені богослови, а що тоді говорити про припадково вибраних мирян владиками? Чи над тим застановлялись автор чи автори цього проекту? Тільки для самої ілюстрації наведемо четверту точку з тої першої частини.
«Однак, щоб УГКЦ змогла виконувати свою спасительську дію, вона потребує відчути, осмислити й представити традицію християнського Сходу, зберігаючи автентичну спадщину Київської Церкви з метою кращого усвідомлення еклезіяльної ідентичности, своєї помісности у Вселенській Церкві». (Підкреслення — М. Г.)
А що діється, скажемо, з Христовою Церквою, яка не осмислює «християнського Сходу і не зберігає автентичної спадщини Київської Церкви», чи вона не виконує своєї спасительної дії? Чи справді для всієї цієї спасительної дії потрібно «усвідомлення своєї еклезіялістичної ідентичности, своєї «помісности у Вселенській Церкві»? Ось це фразеологічне накопичення у степені найвищого звучання поставить учасників Собору перед дуже серйозними проблемами. Або візьмім шосту точку, у якій говориться, що це є Христова Церква й там же написано: «Христова Церква — койнонія, сопричастя, дана Богом спільнота спасіння і засіб благодаті…». Учасники Собору напевно розгубляться у цьому словесному лябірінті визначення простих понять Христової Церкви. Ось у точці дев’ятій кінцеве речення: «Щоб Церква могла бути Католицькою — Вселенською, вона мусить глибоко єднатись з Господом Ісусом Христом».
Знову ж треба поставити питання, чи є якась Христова Церква, яка б не єдналась з Господом Ісусом Христом, що ніби згідно з твердженям визначує католицькість — вселенськість? Що ж тоді сказати про православну й англіканську Церкви? В цьому розділі є більше подібних відкрить, які є зайвими й безпотрібними, бо вони вже давно зроблені. Якщо можна висловити пораду, то цей цілий розділ можна вилучити або дуже дбайливо наново опрацювати. Також можна аспект соціологічний замінити на історичний, бо у ньому соціології не бачимо.
Незалежно від різних труднощів, які має відповідальний за підготовку Собору Владика Ю. Гбур, необхідно ще ввесь матеріял простудіювати й усунути все те, що є неясним, включно з такими ствердженнями, що «діяспора втрачає зацікавлення материком», бо ж це не відповідає правді.
На жаль, серед надісланих матеріялів нам не вдалося завважити якогось розділу, у якому була б визначена роля мирян. Здається нам, що це є конечним. На жаль, це питання постійно поминають наші владики. Це ж саме сталось і на останньому Синоді, на якому вибрано цілу низку комісій, але комісії, призначеної мирянам, немає. Шкода, що наші владики не відчувають потреби визначення ролі мирян у нашій Церкві.
Ще одна маленька організаційна заввага, а саме плянується Собор нашої УКЦеркви продовжити до 2,000 року. То виглядає на постійну соборову акцію. Якщо ця соборова акція першого Собору мала б продовжитись до 2,000 року, а Собор мав би відбуватись що п’ять років, то вже у 2,001 році треба буде розпочинати черговий. Варто над тим призадуматись. Робити наш Собор на взір Вселенського Собору Ватиканського II не варто, бо Вселенський Собор став переломовим у Вселенській Католицькій Церкві, наш таким не заповідається. Владиці Юліяну Гбуру та всім його співробітникам бажаємо сили, витривалости у праці та успіхів у нелегкій підготовчій праці до Собору УКЦеркви.
Микола Галів
