У понеділок, 14 квітня, в Оселі Св. Ап. Андрія у Бавнд Бруку,
відбулася чергова сесія Собору Єпископів Укр. Православної Церкви в США.
Між іншими справами, що були предметом уваги цієї сесії,
знайшлися й останні події у житті Української Католицької Церкви.
Собор Єпископів схвалив постанову про своє розуміння згаданих вище подій,
яку то постанову й подаємо до загального відома.
* * * * *
«Події, що відбулися в Українській Католицькій Церкві в останніх місяцях минулого року і, як здається, не дійшли ще до свого завершення, викликали тривогу, біль і жаль також і в серцях Української Православної Церкви.
З допусту Божого, обидві ці Церкви, що вільно існують і діють лише, поза межами України, у наслідок історичних процесів, стали невід’ємною частиною нашого національного організму. Тож зрозуміло, що стурбовання наших братів-католиків, спричинене самовладним і рішучим поступованням Зверхника Католицької Церкви, викликало стурбовання і в православних українців. Тут справдилося вчення Ап. Павла про те, що страждає увесь організм, коли хворою стає окрема частина тіла. У даному випадку мова про усе тіло нашого єдиного побожного народу.
Тому, у теперішній тяжкий час у житті всієї Христової Церкви і в житті наших обох Церков, у час, коли обидві Церкви на Батьківщині переслідувані ворогом Бога і людини, коли там заборонено зовнішній вияв їхнього існування й дії, коли хресний шлях українського народу стає все більше страдницьким, ми — Ієрархія Української Православної Церкви у СШАмерики — вважаємо за свій обов’язок виявити наше розуміння останніх жалюгідних подій у житті нам братньої у Христі Української Католицької Церкви, а саме:
1. Довголітні прямування і заходи Ієрахії Української Католицької Церкви здобути в лоні Римо-Католицької Церкви автокефальний статус і устрій, не здійснились, будучи знехтувані тими чинниками Ватикану, від яких це залежало;
2. Знехтувано і побожне бажання тих Архипастирів Української Католицької Церкви, які страждали, трудились і постійно Дбали, щоб їхнє серце билося у такт з серцями великої більшости вірних їхньої Церкви.
Велінням Господнім, історичні події можуть іти шляхами випробування, що їх не схопити досвідом одного покоління. Відноситься це і до постійного вигравання українського питання у східній політиці великих держав і великої Католицької Церкви. Як досі, ані Москва, ані Ватикан і Варшава не бажають сповненої життям Української Католицької Церкви. Так само вони вороже ставляться до відродження Української Автокефальної Православної Церкви на нашій Батьківщині та до її наявности в країнах вільного світу. Поступки Ватикану Українській Католицькій Церкві йдуть покищо лише і виключно по лінії певних можливостей у мові і культурі.
Ми – пр.авославні, що зазнавали таких самих знущань у 1917-30 роках та в роках 1941-45, і пішли врешті шляхом церковного самовияву, глибоко і з болем відчуваємо турботи своїх братів-католиків. Ці турботи притемнили їм і нам радість цьогорічного Великодня — Свята Воскресіння Господнього. Проте, не попадаймо у зневіру, навпаки — зміцнімо нашу віру в Боже Провидіння, що немічне лікує, а недостаюче поповнює, та вже тепер відчуймо грядучий Великдень обох віроісповідних галузів великого Христового українського народу.
Нехай же, у взаємній відданості і любові, той майбутній Великдень вже і нині просвітлює наші серця, щоб Гідно зустріти недалеке вже тисячоліття пришестя Христа і на Землю наших прадідів, дідів і батьків!
Христос Воскрес!
+ Митрополит Мстислав
+ Архиєпископ Марко
+ Архиєпископ Константин
