Думки напередодні третьої сесії Першого Патріяршого собору
Цього року заплановано третю сесію Першого Патріяршого Собору УГКЦ. Перші дві сесії стали справді історичними для нашої розсіяної по цілому світі, обрядово розрізничкованої Церкви. Вони стали новим етапом у поверненні Церкви до своєї східної еклезіології.
Собор є винятковим даром. Перебування Церкви на розмові із собою дає змогу відчути присутність Святого Духа.
Скликання Першого Патріяршого Собору УГКЦ супроводжувалося побоюванням невідомого нам досвіду. Але перейшло воно завдяки вмілому залученню учасників Собору до соборових нарад, зокрема, завдяки духовній науці о. Богдана Панчака і Владики Любомира про те, що Собор є актом Богопочитання і прослави Пресвятої Тройці. Для мене, як і для багатьох інших, то була нагода глибше зрозуміти богословський і церковний контекст Собору.
Щоб зрозуміти, як можемо “євангелізувати по-новому”, а саме над цим спонукала нас задуматись перша сесія Собору, треба було ознайомитись із всіма вітками нашої Церкви. Це ознайомлення було глибоко зворушливим. Попри різнорідний досвід, на цьому Соборі виявилася святість нашої Церкви і підтвердження її спасительної місії у світі. Церква заговорила однією мовою, що перевищило сподівання багатьох. Це був 1996 рік.
Через два роки було проведено другу сесію Патріяршого Собору “Роль і місце мирян у Церкві”. На жаль, цього разу не було духовного введення і бракувало проводу, який би надав сесії характеру релігійного акту. Більшість доповідачів виступили добре. Однак деякі доповіді засвідчили тривалу проблему ідентичности. Наприклад, довгі цитати із папських енциклік у доповіді “Церква і світ” зовсім оминули Церкву візантійсько-Київської традиції.
Водночас завдячую доповідачам,які висвітлювали східну богословську традицію і репрезентували багатий матеріал, як наприклад, доповіді “Сім’я та її завдання в ділянці християнізації народу” і “Співпраця та співвідношення між єрархією та мирянами”. Мені особисто понад двомісячна інтенсивна праця над матеріалами східних богословів дозволила розвинути тему, “Формація і духовність мирян УГКЦ” на духовних основах літургійного та релігійного життя нашої Церкви.
Прикро, що з невідомих причин “Проєкт Соборового Документу” другої сесії не містив жодних доповідей, що прозвучали під час її проведення.
Після чотирьох років наближаємося до третьої сесії “Ісус Христос – джерело відродження українського народу”, яка має розглянути соціяльні проблеми суспільства. Обговорення питань заплановано розглядати у таких аспектах: що Церква як громада може зробити щодо цих проблем в сьогоденні; який образ Святої Тройці допомагає в розв’язанні цих проблем; служіння Христа як приклад персоналістичного виміру розв’язки проблем на основі Святого Письма; як би митрополит Андрей Шептицький розв’язував нині цю проблему в Україні та діаспорі.
Зрозуміло, що делегати Собору мають усвідомлювати таїнственний характер Церкви. Однак поширене вузьке поняття “галицької” (чи навіть виключно “національно української”) оминає цю суттєву прикмету. Для вмілого поєднання соціології чи іншої галузі зі східним богослов’ям та розсудливого застосовування практичного підходу, який спостерігаємо у західній традиції, необхідні знання Візантійсько-Київських основ УГКЦ. Новопризначений у Філадельфії Митрополит Стефан Сорока вважає проблему ідентичности головною. Тому він запросив о. д-ра Петра Галадзу провести у квітні короткий семінар, щоб заповнити ту прогалину нашої дійсности. Такий підхід частково рятує ситуацію, але він не здатен заповнити спорожнілий престол Чикагської єпархії чи подібних єпархій, де немає діючого та ділового владики.
Ще кілька зауваг щодо підготовки до проведення третьої сесії. Без бібліографії до тематики третьої сесії та за відсутности семінарів по єпархіях на Секретаріят Собору лягає більший тягар. Провадити дискусії без попереднього ознайомлення із доповідями є дещо обтяжливим. Важливо і те, щоб модератори дискусії мали відповідне богословське підґрунтя.
Сподіваємося, що третя сесія завдяки вмілому введенню дійсно набуде характеру релігійного акту і що на ній буде представлений досвід попередніх сесій, а із результатів праці Патріяршого Собору буде складено корисне для кожного вірного нашої Церкви видання.
Попри обмеження людських ресурсів та інших проблем, повернення до соборової діяльности УГКЦ триває. Задіяні ще під час першої сесії комісії вже дали свої позитивні результати. У багатьох ділянках ми вже користаємо з їх праці.
Жива душа УГКЦ може бути розшарпана і умови наших спільних розмов можуть бути ускладнені. Але Собор, що є характеристичним для кожної Східної Церкви, устократ збільшує спасительну місію Київського благочестя у світі. Тому вся Церква та її установи із пошаною і розумінням великих вимог праці покликані сприяти успішному і Боголюбивому завершенню праці Собору.
Рома М. Гайда – голова Ради Мирян Крайової Управи Українського Патріярхального Товариства в США, член дирекції PAX ROMANA. Займається відновленням товариства “Обнова” в Україні.
