Щорік святкує весь християнський світ пам’ятний день Христового Воскресіння. І не тільки святкує як згадку про величну таємну подію майже з-перед двох тисяч років, подію, яка стала основою нової віри та започаткувала нову епоху в історії людства. Кожний з нас, що його світогляд і світовідчування спираються на тверді основи тієї віри, переживає це свято не як історичний минулий факт, але як живу сучасну дійсність. Таємниця Великодньої ночі стається таємницею людської істоти.
Тому не диво, що в події Христового Воскресіння шукали свойого натхнення мистці пензля і слова. Одні – засобами барв, другі – силою вислову старалися відтворити її ве‑ лич і динамізм. Не диво також, що Христове Воскресіння стоїть в осередку думання і практичного життя всіх містиків християнської доби. Що більше, до Христового Воскресіння поверталися безліч філософів, шукаючи розв’язки складних питань: матерія – дух, проминаюче – вічне, тіло – душа, смерть – життя…
І незалежно від того, як одне чи друге питання розв’язували ті чи інші філософи, останнє питання життя і смерти завжди було актуальним і таким залишиться на майбутнє для кожної людської істоти та для людських збірнот. Що є домінантою у людському житті? Смерть, а з нею всі деструктивні сили – лжа, несправедливість, неволя, підлість, смуток, зрада – чи життя, а вслід за тим правда, гармонія, справедливість, свобода, чесність, радість, вірність? Ось саме тому, що таємниця Великодньої ночі безспірно дає відповідь на цю проблематику, вона стається всетриваючою таємницею людської істоти та людських збірнот. А відповідь ця коротка і ясна: перемога життя і всіх його компонентів. У тому розумінні Христове Воскресіння – це не тільки фундамент нашої віри, але й основа філософії життя кожного християнина.
Християнська філософія життя міститься в Євангелії, що означає стільки, що радісна вістка, її початком – є Благовіщення, а останнім акордом – Воскресіння, а між тим першим і кінцевим акордами маємо прегарну життєву симфонію змагань між життям і смертю та їх компонентами. Останній акорд – вирішальний. Він життєрадісний, переможний, в ньому зображена повнота життя.
Виховним засобом Церкви і засобом передачі тієї філософії життя своїм вірним є її обряд. І ніде краще, як саме в нашому східному обряді, віддзеркалена життєрадісна та динамічна філософія життя християнина. Щоб обмежитися тільки до кількох ілюстрацій, згадаємо, що навіть в часі посту і покути, в часі, коли клонимо голову перед знаряддям Христової смерти, переможний воскресний акорд є кінцевим акордом. Це глибоко висловлене в обрядовій пісні «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо». Не слід додавати, що осередком цілого літургійного року є Христове Воскресіння, якого зміст відтворюється церковними обрядами кожної неділі. Від цього відійшла протестантська Церква, ставлячи в осередку свого вірування і літургії Велику П’ятницю. Не диво, що на цьому ґрунті родились філософи життєвого песимізму – Шопенгавер і Герман фон Гартман.
Коли ми сьогодні, в день Христового Воскресіння, підкреслюємо ці думки християнської віри і християнської філософії, то це має свої причини. Вказати на радісний переможний воскресний акорд вважаємо сьогодні «єдино на потребу». Ціле людство, а з ним і український нарід, знайшовся на дуже небезпечному закруті. Сучасний стан можна окреслити одним поняттям – руїни. Руїна не тільки матеріальних дібр, але руїна людського духа. Здається, що класична симфонія людського життя замовкла, а її місце старається заступити крикливий незугарний життєвий джаз, як симптом сучасного декадансу. І саме такий стан кризи моральних і духовних вартостей, перемога смерті і її компонентів над життям і його вартостями з логічною консеквенцією може вести людство, народи й людину до зневіри і розпачу. Зокрема для українського народу, на рідній землі і на чужині, народу, який переживає пожар своєї землі і є свідком кривавого герцю смертних сил, сучасна руїна криє небувалі небезпеки. Щоби не розгубитись серед світового хаосу, не зблудити, не зневіритись, не дати себе ограбити зі своєї духовності і щоб не згоріти в тому пожарі, що його розпалили смертоносні сили, нам усім треба твердого опертя. І як це не раз бувало в нашій історії, коли наші предки знаходили таке опертя в своїй нерушимій вірі, так і сьогодні віднова нашого життя, віри, думання і діяння на твердих і вічних фундаментах Христової Благовісті врятує нас як окремі людські істоти та членів одної національної спільноти від грози смерти та дасть нам сил у змаганнях за перемогу життя, а запорука побіди – Він, що «смертю смерть побідив». І тому вітаймо себе не тільки як традиційним привітом, але як прапором і бойовим гаслом нашої глибокої віри і важких змагань – Христос Воскрес!
Великдень, 1947 р.
о. д-р Іван Гриньох (текст подається у авторській редакції.)
