Несподівано, 8 лютого 1979 p., в Чікаґо, на 74 році життя відійшов у Божу вічність визначний український громадянин, колишній директор школи ім. митрополита Андрея Шептицького в Реґензбурзі, видавець і редактор почитного журнала «Мирянин» та активний церковний діяч Юрій Теодорович. Смерть сл. п. Юрія Теодоровича сталась так ненадійно, що мирянський рух не здає собі справи з того що серед нас не стало відданої і працьовитої людини. Ми ще не спроможні належно оцінити цеї великої втрати. Не хочеться вірити, що немає більше між живими, нам хоч далекої, у фізичному розумінні, але так близької нашим почуванням, нашим спільним переживанням людини — Юрія Теодоровича. Якщо підкреслюю, що смерть Юрія Теодоровича є недоціненою, великою втратою для української спільноти в цілому то маю на увазі, що зорганізований мирянський рух в особі Ю. Теодоровича втратив надзвичайно, віддану людину патріяршій ідеї.
Можна з певністю сказати, що Юрій Теодорович у певному сенсі був воїном у здійсненні патріярших ідей, який подивугідно своїм талановитим пером обороняв, змагався за відзначення й утвердження прав нашої Помісної Церкви. Він своєю працьовитістю й відданістю патріяршим ідеям може бути добрим прикладом для інших. Покійний не змарнував свого часу. В житті віддав належне родині, громаді й Церкві. Його життєвий шлях нас переконує, що Покійний жив не тільки для особистих, але також для вищих, церковних і громадських цілей. Змагався за краще завтра нашої Церкви й українського народу. Ці критерії в свойому житті засвідчував не словами, але практичною й безпосередньою щоденною працею.
Хоч існує твердження, що немає незаступимих людей то все ж таки також є правдою, що деяких людей є трудно, а часом прямо неможливо заступити. Тут для підтвердження можна на марґінесі згадати, відомого й талановитого науковця й публіциста, д-ра Миколу Шлемкевича, який видавав широко почитний журнал «Листи до приятелів». Після його смерти намагались продовжити життя журнала. Для цього була зорганізувалась окрема група людей, але на жаль, яка не спромоглась вдержати журнал, не спромоглась зробити того, що робив на протязі довгих років сам М. Шлемкевич. Таких прикладів можна б наводити більше. Цим хочу тільки підкреслити і відмітити, що з болючою смертю Юрія Теодоровича також помер широковідомий і почитний журнал «Мирянин». Цей журнал, що за життя Ю. Теодоровича все просивсь, щоби його впустити в кожну українську хаті, перед яким була вагома місія. Не буде вже можливості сказати: «Впустіть в хату «Мирянина». Цей квартальник, що появлявся на протязі довгих років сповнив неоцінену велику працю. Журнал «Мирянин» був в хаті, і де його мило бачили, але також хат, де його нелюбили а може й ненавиділи, але треба було читати, щоби запізнатись з його змістом, щоби перевірити свою правду з правдою, яка була на сторінках «Мирянина».
Так на протязі певного часу журнал «Мирянин» не тільки інформував читача про нашу Церкву в минулому й сьогодні, розкривав правду такою якою вона була, чи якою вона є, не дивлячись, чи це кому подобається, чи ні, але також формував українську церковну думку. Якщо взяти до уваги, що у нас публіцистика на церковні теми була менша, як убога то можна собі уявити, яке велике значення мав журнал «Мирянин». Вкладена покійним віддана праця напевно не піде надаремно, а згодом принесе обильні плоди. Ю. Теодорович своєю журналістичною працею ворушив людськими думками, одні були тому раді, інші резистували, але в одному і другому випадках, це будило людей до життя і дії. Нажаль, смерть Юрія Теодоровича відчують всюди, де тільки живуть українці у вільному світі.
Покійний Юрій Теодорович відійшов від нас у Божу вічність, але він остався між нами живий своїми ідеями, думками, і писаним словом. Він буде жити вічно в нашій пам’яті, а до його думок записаних на сторінках «Мирянина» не раз буде заглядати історик і так його світла пам’ять буде йти з роду в рід. Покійний Юрій Теодорович не тільки осиротив свою дружину Пелагію, дочку Оксану та ближчу і дальшу родину, але також широкі кола мирян — читачів журнала «Мирянин». Для Дружини, Дочки, Родини і Читачів журнала «Мирянин» висловлюємо глибоке співчуття.
