(На тлі виголошеної доповіді о. д-ром Гузарем)
Перший листопад занотував в історії українських західніх земель України дві історичні дати: постання Західної Української Республіки і смерть Слуги Божого Митрополита Андрея. Перша дата нам все пригадує, що зроблений почин у пам’ятні 1918 роки не закінчений. Нашим святим обов’язком його продовжати і довести до завершення. Друга — це смерть Митрополита Андрея, яка нам пригадує велетня УКЦеркви, а рівночасно з тим пригадує, як треба з посвятою працювати для Церкви й народу. Жертвенний вклад праці Митрополита Андрея, його доброта, щирість і справжня християнська любов до ближнього, викарбували в серцях українського народу світлу пам’ять про нього, яка все буде йти з роду в рід. Його прикладне й віддане християнське життя стало найкращим взірцем для наслідування. Митрополит Андрей є світлою постаттю в нашій історії нашої Церкви й українського народу про якого будуть писати монографії, докторські праці і в загальному літературні мистецькі твори. В цьому аспекті вже дещо зроблено і дальше робиться. В тому ж самому аспекті слід розглядати і доповідь архимандрита монашого чину Студитів о. д-ра Любомира Гузара, яку виголосив 30 вересня 1978 р. в Нью Йорку на тему: «Хто ми?» Доповідь улаштував Відділ Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви в Нью Йорку. На доповідь прибула численна публіка. Горішня заля Українського Спортового Клюбу була заповнена.
Доповідач свою доповідь розвинув на тлі життя й праці Митрополита Андрея. Згадав, що процес беатифікації Слуги Божого Андрея проходить добре, але ще дещо бракує. Ми переконані, що Слуга Божий Андрей для нас свята людина, але це замало. Ми мусимо представити низку солідних фактів, щоби і світ в цьому був переконаний. Бракує конкретних дрібних фактів. Тут доповідач звернувся з наступним проханням:
1. Коли хтось мав нагоду бачити, слухати Слугу Божого Андрея і при цьому завважити якусь ціху, окрему деталь, яка вас окремо, якось вражала, як вияв надзвичайної людини то треба про це написати, подати докладний випадок, місце, час і обставини. З написаним треба піти до свого пароха і при ньому присягнути, що ваше зізнання правдиве і вислати до Риму.
2. Щоби світ узнав Слугу Божого святим, треба Божих чуд. Господь Бог робить чуда за посередництвом святих осіб. Просім Господа Бога, щоби прославив чудами свого Слугу Божого Андрея.
Блаженніший Патріярх Йосиф дав заклик, щоби приготовити працю про мартирологію нашої Помісної УКЦеркви. Хто знає, священиків, монахів, монахинь, чи мирян, які загинули за святу віру, щоби ці відомості переслати до Риму. З цією справою вже не треба йти до пароха і складати присяги.
Доповідач в короткому вступі з’ясував, що говорити про митрополита Андрея не є легко, це широка тема для якої треба цілого циклю доповідей. о. Л. Гузар зупинився на одному з аспектів який був більш визначальний в житті Митрополита Андрея. Доповідач приступно, зрозуміло, шляхом доброго викладу представив Митрополита Андрея, як непересічну й унікальну особистість в нашій Церкві. Тут навів факт, як свого часу кардинал Тіссеран був висловився про нашого Слугу Божого Андрея. Тіссеран сказав, що Слуга Божий Андрей був не тільки великим сином українського народу, української Церкви, але окрасою всього людства.
Слуга Божий Андрей все заохочував студіювати і повертатись до традицій в нашій Церкві, щоби в нас було, якнайменше різниць які нас ділили би з нашими православними братами. Також все ставив питання — куди ми належимо — Сходу чи Заходу? Хто ми?
Роман Шептицький вирішив стати українським священиком. Звичайно батько Романа готовив для нього зовсім іншу карієру. Мати Романа буда дуже побожна і рада була, що син Роман іде на священика, але не українського, бо що ж, коли він буде священиком між хлопами то сам зовсім зхлопіє. Роман залишився при свойому рішенні — бути українським священиком. Коли Слуга Божий Андрей став митрополитом то він переніс це своє особисте «я» на український народ. Всі пробудителі нашого народу все ставили перед собою це питання: «хто ми»? В міру цього, як вони зуміли знайти, хто вони, ставали пробудителями українського народу. Тут назвав проф. Антоновича, проф. М. Грушевського й інших.
Щоби краще пізнати хто ми, Митрополит Андрей старався розбудовувати українську культуру. З цією метою заснував Національний музей у Львові. Сам їздив до Риму, щоби робити різні виписки з документів, які сьогодні послужили для написання цінних праць. Робив старання, щоби мати свою наукову кузню український університет. В 1928 р. організує Богословську Академію у Львові. Митрополит Андрей відновив студитський устав.
У нашій Церкві всі важливіші справи вирішувались на синодах. В скликуваних Митрополитом Андреєм брали участь всі владики також і з Югославії, таким чином Митрополит Андрей старався, щоби наша Церква була однообразна, щоби не було в нашій Церкві розбіжностей, різнородности.
В 1942 р. Слуга Божий Андрей написав послання яке німці сконфіскували. Там говориться і про патріярхат. Митрополит відчував, що це є щось, що нам належиться. Спосіб який він це питання представляє є дуже природний і переконливий. В сорокових роках, зокрема в останніх роках свого життя Слуга Божий Андрей відбував собори священиків під час яких нараджувався, як вдержати народ при релігії. З цих соборів віяло все свіжим духом.
Найбільшою нашою проблемою під сучасну пору є асиміляція. Зупинити асиміляцію немає права, але сповільнити можна. Тому є дуже на часі повторити слова бережіть свої традиції, бо вони збережуть вас. Блаженніший Патріярх Йосиф продовжує цю саму лінію Слуги Божого Андрея.
В нас відчувається апатія, обоятність і зневіра, але ми повинні пам’ятати, що наша Церква видала таких світочів, як Слугу Божого,наших владик, які згинули, як ісповідники віри і не зрадили своєї віри — ось хто ми? На цьому о. проф. Л. Гузар закінчив свою цінну, цікаву і чудово виголошену доповідь.
Після доповіді ставили питання д-р Роман Осінчук, Оксана Щур, д-р П. Ґой, Стефанія Косович, Г. Яремчук, Р. Крупка, пані С. Карпінська й інші. На всі питання о. Л. Гузар давав вичерпні відповіді. У відповідях на тему патріярхату о. Гузар сказав — патріярхат нам треба не тільки мати, але ним жити. Що значить патріярхат, це значить бути об’єднаним в церковному розумінні. Свідомі люди відчули цю потребу єдности і для цього проводять працю. Мусимо старатись щоби себе зберегти. Духова єдність мусить мати зовнішний вид і для нашої східньої Церкви є патріярхат. Боротьба за патріярхат це боротьба у наших власних душах. Ця боротьба буде тривати довше, але ми мусимо видержати, якщо ми хочемо бути самими собою.
Зборами провадив голова Відділу мґр. Ярослав Щербанюк, який відкриваючи вечір попросив помолитись за душу померлого Папи Івана Павла І.
