Щойно з’явилась на полицях книгарень цінна і цікава автобіографічно-мемуарного характеру книжка під назвою «Подорожні ілюзії» на англійській мові, відомого жидівського діяча, колишнього борця за незалежність Ізраїлю, дослідника і фінансиста Курта І. Левіна:
Kurt I. Lewin, A Journey Through Illusion, Fithian Press, Santa Barbara, 1994,
Книжка складається з 12 окремих розділів з епілогом й окремою заввагою, начисляє 461 сторінку. Праця Левіна глибоко продумана, дбайливо усистематизована і читається з великим захопленням. Треба признати, що авторові Левіну вдалося з напруженням держати читача, навіть тоді, коли він описує дуже професійні питання. Книжка майстерно оформлена, починаючи від твердої обгортки з вдумливим змістом на сорочинці, яка у загальному віддзеркалює зміст книжки. На передовому пляні по лівій стороні красується катедра св. Юра у Львові, італійські, а точніше римські, ізраїльські, американські й японські фрагменти. Вже ця своєрідна мозаїка титульної сторінки притягає око глядача. На внутрішніх краях сорочинки автор подає в загальних штрихах свої біографічні дані. Подає, що родився на півдні Польщі. Юнаком був свідком і пережив голокост, бачив, як його батька і визначних жидів-рабінів замордували. Завдяки графові Андреєві Шептицькому, архиєпископові Львова, та його братові Климентієві пережив голокост. Дальше був у польському війську, але його дорога прямувала через Італію, проти волі брітійської влади, до Ізраїлю, де брав активну участь у визвольній боротьбі за незалежність Ізраїлю. Приїзд до США, студії, життєві труднощі, побував на високих економічних і фінансових становищах. Після цього починається його перший розділ під назвою «Початок подорожі».
Автор народився 1925 року. Походить із старої родини рабінів, родина якого довгі роки провадила жидівською громадою. Дід батька Левіна, Іцак Шмелькіс, що був рабіном Львова, відомий інтелектуал і духовний провідник серед ортодоксальних жидів, і таким залишився по сьогодні.
Батько Курта Левіна походив з багатодітної родини і виростав порівняльно у ліберальній атмосфері. При цьому відмічає, що батько студіював Талмуд і водночас ходив до гімназії, що не було нормальним для сина рабіна у той час. Після закінчення студій батько, Езекель Левін, став рабіном і через ціле своє життя додержувався ортодоксальної жидівської практики, але був опонентом до хасидського руху. Слід підкреслити, що батько Курта закінчив докторатом Ягелонський Університет у Кракові. У 1928 році Езекель подався на рабінське крісло у Львові і був прийнятий. Своєю відданою працею і знанням здобув собі добру опінію не тільки серед жидівської, але української і польської громади. Езекель Левін був добре знайомий з Митрополитом Андреєм, якого відвідував і з ним дружив. До речі, слід також підкреслити, що Митрополит Андрей під час своїх церковних візитацій не поминав жидівських громад, за що жиди все ставились до митрополита прихильно і щиро.
Таким був у загальному соціяльний грунт, на якому виростав молодий Курт Левін. Хоч він не раз відчував певний тиск з польської сторони, що й стало причиною, що він покинув польську школу, а перенісся до жидівської. Автор праці цікаво, з особливим підміченням розповідає про цей час.
Найбільш трагічними роками для молодого юнака, 16-17-літнього, були 1941 до 1944 роки, коли гітлерівська Німеччина спершу окупувала Польщу, а згодом Україну. Він не поминає приходу більшовиків на західні українські землі. Наводить надзвичайно цікаві фрагменти. Автор праці вміє і має відвагу називати ситуації і проблеми їх власними іменами, згадуючи, як неоднократно НКВД зверталось з різними пропозиціями до батька, щоб він кинув свою працю рабіна, став професором філософії на одному з тодішніх університетів у Радянському Союзі, але він не прийняв ні одної з пропозицій.
Прихід гітлерівської армії до Львова і в загальному в Україну був для жидівського населення більше, ніж трагічний, а згодом він став також бестіяльським для всього українського народу за винятком тих, що вислуговувались для гітлерівської Німеччини. Пригадаймо це безвихідне становище жидівского населення на українських і неукраїнських землях. А також пригадаймо, як довгі ешелони товарових поїздів, наповнені українською молоддю, прямували до Німеччини на невільничу працю.
К. Левін був безпосереднім свідком трагедії своїх братів і сестер, на його очах вбивають батька, а згодом гинуть мама, рідні і близькі, не одиниці, не десятки, але сотні, тисячі. І скільки ж знищено людських життів і тільки тому, що вони були семітської раси. Читаючи про ці події у праці К. Левіна, може видаватись, що це неможливе бути, це фантазія, на жаль, це була незаперечна правда. Звичайно, К. Левін у своїй праці висловлює свій великий жаль, може, часом, і завеликий, до українців, які, деякі з них, допомагали у тому макабричному змелюванні людських життів гітлерівської Німеччини. Здається мені, що авторові Левіну, який вижив ці страшні часи, дозволяється і перебільшувати, бо пережити було це все не було легко. Але треба при цьому підкреслити, що автор з великою вдячністю відмічає і з доземним поклоном клонить голову перед тими, що помагали жидам і йому особисто. Тут же в нього на передовий плян висувається Слуга Божий Андрей, його брат архимандрит Климентій та ченці студитського чину.
Читаючи ці рядки майстерної розповіді Левіна, не раз і не два не можете позбутись звогчень в очах і переживаєте разом з автором ці страшні, диявольські події. Жидівський нарід був безсильний, безборонний і безпорадний, на жаль, було не багато Серед українців, які подали помічну руку. Дякуймо Всевишньому Господу Богу, що послав нашому народові Слугу Божого Андрея, який жив понад раси, національні ворожнечі, але був людиною великого серця і любови, був великим християнином і справжнім князем Української Церкви, українським патріотом, який не тільки писав послання і закликав — «Не вбивай», але подав помічну руку у ті безвиглядні, понурі часи жидам. Автор праці К. Левін був одним з тих, якому Митрополит Андрей подав помічну руку. Без сумніву, всі ми, українці, горді того чину. Але скажім собі для себе самих, ми могли допомогти значно більше. Курт Левін належить до тих жидів, що умів подякувати своїм спасителям і зберегти їх пам’ять. Його цінна праця і в ній названі факти є найкращим доказом цього. Якщо хтось з українців не знає свого чисто українського обряду, то хай запитає К. Левіна або прочитає його книжку «Подорожі ілюзії», які були не ілюзіями, але суворою і твердою дійсністю, там знайде дуже точний і докладний опис обряду Української Католицької Церкви. К. Левін прожив з 1941 до 1944 року, до приходу більшовиків у Західній Україні, в манастирі Студитів в Карпатах, а також біля Львова і у Львові. Як випливає з розповіді автора, то він був непоганим дяком.
З приходом більшовиків К. Левін вийшов з студитських манастирів і перед своїм відходом до Польщі попрощався з Митрополитом Андреєм і архимандритом Климентієм, які поблагословили його у невідому дорогу, бажаючи йому щастя. Левін зупиняється в Любліні і тут вступає до польської армії, але все це робить під кутом дальшої мандрівки на захід, а там далі до обіцяної землі жидівського народу — Палестини. Після звільнення з польської армії студіював у Варшаві, а згодом таки рішив їхати з жидами на захід. Він знав, що у Фльоринці, біля Криниці десь живе один з його опікунів, брат, студит Марко. Віднайшов його і переконав Марка, щоб з ним їхав на захід, бо у Польщі немає жодних надій на краще, який погодився, а до них ще долучився о. Антін Рижак. Левін здобув для них потрібні документи, і вони разом приїхали до Німеччини, де брат Марко і о. А. Рижак залишились, а Курт Левін дальше поїхав до Італії. Дальша дорога вела до Єрусалиму. Звичайно, це не було легко, але при винахідливості К. Левіна й інших їм вдалося перехитрити брітійську владу і одержати корабель, який завіз велику кількість жидів з Італії, з Ля Спеція до Хайфи.
Твердий життєвий досвід хоч ще молодому юнакові підказував, щоб жити вільно на своїй прадідній землі, треба невідклично боротись. Курт Левін включається у визвольну боротьбу за Ізраїль і боровся до перемоги — постання незалежного і самостійного Ізраїля. Це не приходилось легко і не було без розчарувань. Автор подає свої розходження з ізраїльським генералом Моше Діяном, присвятивши цій справі окремий розділ. Вкінці звільняється з ізраїльської армії. К. Левін приїжджає до США і студіює на Колюмбійському Університеті економію. Тут же одружується з колишньою львів’янкою, яка виїхала з Львова до США в 1939 році, Ольгою, по професії адвокатом. Господь нагородив молоде подружжя двома синами, яких названо іменами своїх спасителів — Андрій і Климентій.
Левін з особливим інтересом розповідає про свій нелегкий життєвий шлях у професійному житті тут у США. Він пройшов багато щаблів соціяльно-політичного життя. В тому багато йому допомагала, додавала охоти й наснаги його дружина Ольга, яка передчасно померла.
Здавалось би, що пройшовши дотепер всякі життєві зигзаги, то можна про все забути і вже спокійно жити. К. Левін не належить до того типу людей. Він не забуває Слугу Божого Андрея, архимандрита Климентія, співбратів Студитського Чину, від яких він одержав щиру любов і теплоту, хоч всі вони знали, що він жид, — стверджує автор. Коли виринула справа беатифікації Слуги Божого Андрея, Левін включився у цей процес праці. Він подає в загальному широкі й цікаві інформації, яких, на жаль, нам не довелося прочитати у нашій громадській пресі. Чомусь ці питання для широкої української громади були закриті. Автор праці подає, що процес беатифікації двічі зупинив кардинал, Примас Польщі Стефан Вишинські, бо, мовляв, Митрополит був контроверсійною особою і замішаний в політику, крім цього зараз ситуація в Польщі є така, що це є непобажаним.
В справі беатифікації К. Левін провів чималу працю. Кількакратно говорив про це з кардиналом Тіссераном, давав свої позитивні свідчення та провів чималу працю.
Левін подає у своїй книжці надзвичайно цікаві факти навколо беатифікації Слуги Божого Андрея. Наводить імена і факти. Тут варто згадати французького священика Франка Шарона, який був дуже близько з Митрополитом Андреєм, який офіційно запросив його репрезентувати Українську Церкву в Римській Курії. Під час Першої світової війни французи арештують о. Шарона, звинувачуючи його, як австро-угорського шпигуна, тому що він був пов’язаний з Митрополитом Шептицьким, який мав пов’язання з австро-угорським парламентом у Відні. Після звільнення о. М. Шарона він змінив своє ім’я на Королевський і жив до кінця свого життя у Римі, ніколи не повертався до Франції, репрезентуючи в Римі Митрополита і Уніятську Церкву. До речі, архів, який посідав о. Королевський, був дуже важливий для беатбифікації Слуги Божого Андрея. Дві визначні особистості, що були приятелями Митрополита Андрея, — кардинал Тіссеран і о. Королевський, як пише Левін, були відповідальні за формальний плян беатифікаційного процесу.
Французький аристократ о. Мішел де Лятре з Парижу був посланий до ООН як обсерватор Римської Курії. Після сповнення свого завдання повернувся до Риму. Кардинал Тіссеран, який знав о. де Лятре особисто, запропонував йому запізнатись з беатифікаційними матеріялами Митрополита Андрея, що мало б бути його новим завданням. При цьому о. де Лятре запізнав о. Королевського, який посідав важливі архіви для беатифікаційного процесу. Першим постулятором беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея став о. М. де Лятре. Отець Королевський помер скоро після офіційного відкриття беатифікаційного процесу в 1959 p., залишаючи свій архів для о. де Лятре, який справді провів піонерську працю.
Згодом виринуло сенситивне питання, що постулятором повинен бути українець. На постулятора призначено о. Михайла Гринчишина, ЧНІ, тепер Владику, а о. де Лятре залишився його заступником. На жаль, кардинал С. Вишинські найбільше пошкодив беатифікаційному процесові. До речі, варто підкреслити, що Російська Православна Церква, контрольована КДБ, внесла подібний до кардинала Вишинського протест, мотивуючи, що Митрополит Андрей співпрацював з нацистами і був безпосередньо відповідальний за жорстоке трактування радянських громадян. Автор праці до цього й інших питань подає надзвичайно ревеляційні і дуже цікаві факти.
Левін описує, як йому довелось для себе самого відкривати Америку у різних аспектах соціяльного, економічного і політичного життя. Як добрий економіст накреслив біржеву війну на відомій Волл-Стріт. У 1959 році йому було доручено зорганізувати закордонний департамент комісіонерної фірми на Волл-Стріті (Брокередж фірм). Це становище давало йому можливість мати широкі закордонні контакти та їздити до різних країн. Згодом Левін у 1968 році відкрив свою фірму під назвою «Левін Асошієйшен Інк., Інтернешенел манаджмент консалтінґ фірм» в Нью-Йорку. Це ще більше поширило контакти, які Левін вміло і вдало використовував. Багато уваги присвятив проблемам Японії, де часто їздив і деякий час перебував. Автор вміло схоплює проблеми і з легкістю представляє їх читачеві.
Варто на цьому місці підкреслити, що цінна і цікава праця Курта Левіна з’явилась якраз у п’ятдесятріччя смерти Слуги Божого Андрея. Трудно сказати, чи це припадок, плян, чи Боже Провидіння? Незалежно від всього працю Левіна можна вважати як своєрідне відзначення смерти Слуги Божого Андрея. яка напевно буде вагомим причинком для завершення беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея.
Кажуть, що кожна людина — це історія. Справді, це незаперечна правда. Читаючи працю Курта Левіна, це не тільки історія його багатобарвистого життя, але це також мозаїка історії жидівського народу, Української Церкви, визвольної боротьби за незалежний Ізраїль, це історія Америки, його соціяльно-економічного і фінансового життя, це також фрагмент історії Японії. Автор провів солідну і дбайливу працю для появи праці «Подорожні ілюзії», яка заслуговує на особливу увагу і признаня.
Микола Галів
