Українська земля глибоким смутком вкрита, всенаціональна жалоба огорнула серця всіх українців без різниці віровизнання, бо відійшов від нас духовний батько, який страждав і боровся за спільний усім нам ідеал. Уже за свого життя, завдяки своїм терпінням і героїзмові, — релігійно-національний Святий України Патріярх Йосиф І, Глава Української Помісної Католицької Церкви, Церкви катакомб, Кардинал Вселенської Церкви.
Нарід привик до символів своїх прагнень, своєї боротьби. У Ньому він вбачав вицвіт свого масового героїзму і мучеництва, свого страждання і незламности своєї боротьби за відвічні ідеали Нації й Церкви.
Скільки разів він прощався з життям ради Христа й України. Господь приймав Його мучеництво і героїзм ради Воскресення Його рідного народу, землі св. Андрія Первозванного, св. Ольги і Володимира Великого Святого — Хрестителя України.
Патріярх об’єднав у своїй особі в нерозривну цілість українську патріотичну з християнською ідеєю. Віра в Бога є наймогутнішою силою, яка тримає нарід у його визвольній боротьбі за Божі права і державну незалежність, за права людини. Своїм героїзмом і мучеництвом Патріярх навчав нас практикувати віру в Христа, з’єднану з вірою в Україну.
Він був співтворцем найшляхетніших чинів Нації і Церкви. Він завжди бачив увесь український нарід, його історичні дороговкази. Він був Учителем і Виховником народу.
Він був співтворцем Державности, проголошеної у червні 1941, якої сорокріччя проголошення відновлення вшанував історичним Посланням.
Свідомий, що суверенітет Нації обороняє перед силами наїзників збройна сила, Патріярх у своєму Посланні благословив у сорокріччя створення Українську Повстанську Армію, не маючи змоги з ув’язнення зробити цього раніше. Особливо відмітив героїв-борців, що своє життя віддають у боротьбі в обороні правди, волі, державної незалежности свого народу. її Головного Командира ген. Романа Шухевича — Тараса Чупринку Патріярх прославив посвяченням пропам’ятної плити у крипті Св. Софії, де сьогодні і Сам спочив.
«Пер аспера ад астра» — було життєве мотто Великого Покійника. Святіший Патріярх підносив нас усе вгору і вгору. Він приніс нам єдність вищої якости, рівняння на найвище в устремлінні до ідеалу. Він міряв наші сили, а передусім свої не реальним, а бажаним. Силою своєї волі і віри Він виповняв прірву між реальним і ідеальним. Він заставляв нас єднатися на базі боротьби за велике, за вимріяне, але гідне великого українського народу. Його критерії були критерії Велета, Героя, Титана. І це добре, це необхідне. Засіяне Ним зерно видає овочі. Створене ним діло безсмертне. Воно буревійною силою йтиме вперед, продовжуване молоддю, народом, несене легендою. Легенди завжди сильніші за дійсність. Легенди з часом стають дійсністю, а дійсність — легендою так, як Особа Святого України. Міти завжди міцніші в душах людей, ніж реалітети. Герої завжди творять захоплення в душах людей і поривають їх, бо це вічні душі, що з’явилися на цій землі на відпустку. І суть не так у самій смерті їх за ідею, але в тому, що в ній об’являється людська велич, божественне людини. Те божественне весь страждальний вік унаявлювалося у Патріярха України. Сила Церкви завжди була у мучеництві її вірних і священнослужителів. Це засвідчив Богочоловік. Це засвідчив Посланник Божий в Україну — Патріярх Йосиф.
Ідея Патріярхату мученицької Церкви, що її підняв Патріярх, це Божа мисль. Патріярх-Мученик був Божим речником. Ніяка сила вже не подолає її. Вона, освячена смертю Патріярха, ще могутніше захоплюватиме нарід. Її сподвижник, ставши легендою серед народу, все більше пориватиме до змагу за цю ідею. За тією ідеєю стоять мученики.
У продовженні діла великого попередника Слуги Божого Андрея — Патріярх був сподвижником екуменізму наших Церков, екуменізму катакомбних Церков, але не єднання з цезарепапістською заґорською церквою, що є знаряддям безбожницького російського окупаційного режиму, церквою імперії. Він захищав мученицьке, героїчне християнство, а відкидав коляборацію з його переслідувачами, ворогами української нації і її змагань до державности.
Своєю появою у вільному світі, своїм патріотично-християнським вченням та кількакратними поїздками, як Апостол Павло, навколо світу серед українських емігрантських поселень, Він приніс подих воюючої України, рідної землі, протидіяв процесові асиміляції і, передусім, скріпив в українців національну гідність, гордість та віру у великий український нарід та його майбутнє, постійно закликав — «Будьте собою!».
Головна увага Патріярха була зосереджена на підтримку і розбудову Катакомбної Церкви різними шляхами і засобами!
З надзвичайною енергією Він, соборник релігійної й національної ідеї, будує в Римі собор Св. Софії, Університет, різні науково-культурні інституції, музеї, видає для потреб України багато не лише богословських книг, допомагає УВУ, інтернатові для молоді, рятує безцінні церкви-будівлі для нашої Церкви, придбав величаву будівлю на манастир. Несила оцінити багатогранної національно- і церковно-релігійної та культурної діяльности Патріярха.
Патріярх по різних країнах світу на авдієнціях у голів держав розніс ім’я і значення України, її визвольну боротьбу та незламність Катакомбної Церкви по всьому світі. Світ заговорив про Україну завдяки мучеництву й героїзмові Патріярха, нашої Церкви і Народу.
Патріярх своїм життям і творчістю нав’язував до величі і постійного оновлення християнства в дусі перших його віків героїки й мучеництва, що маловірам здавалося не на часі. Проте ж Він залишився викидом сумління, вічною грижою совісти для тих, що шукають компромісу з більшовицьким злом чи коекзистенції з ним.
Не дочекався Патріярх Великого Тисячоліття, але під Його духовним омофором з живучою легендою Безсмертного Українця в усьому християнському світі, на якому спочило знам’я Його великого духа й мучеництва за Христа й батьківщину, український нарід маршуватиме у своє світле переможне майбутнє, маючи Великого Заступника перед Господнім Престолом: Святого України, якого легенда живе навіть на Заполяр’ї серед українців-борців за славу Христа й України.
Всевишній вислухає молитви Святого України та усіх нас — й Українська Християнська Самостійна Соборна Держава, завітна мрія Патріярха й усього українського народу, стане реальною дійсністю.
Наприкінці мого слова один приклад почитання Патріярха українським народом: тому три роки я отримав від підпілля ОУН в Україні палицю Патріярха з далекого Сибіру з концтабору, де терпів наш Патріярх. 18 років вона зберігалася, аж доки підпілля не знайшло нагоди передати її Патріярхові. З цією палицею Патріярх не розлучався до кінця свого життя. Зворушення Мученика було слідне на обличчі, коли приймав цей дарунок — символ з підпільної України. Наше підпілля зберігало Його палицю, як реліквію. Чи це не Боже чудо?
Від Воюючої України, як голова Українського Державного Правління і голова Організації Українських Націоналістів та від Світового Українського Визвольного Фронту, від Воїнів Української Повстанської Армії запевняю, що ми залишимося вірними Завіщанню Святого України. Ідеї Патріярха України остаточно переможуть!
