Дорога пані Олю, дорогий Марку, дорогий Кузене, дорога Родино, жалобна Громадо!
З невимовним болем доводиться мені попрощати одного з моїх найближчих приятелів, дорогого мені Влодка. Попри мою найближчу родину він був мені незаступимим другом протягом нашого довгого знайомства.
А наше знайомство почалось від жовтня 1934 року, коли ми переступили пороги Львівської Духовної Семінарії та почали навчання в Богословській Академії під ректоратом Світлої Пам’яти Блаженнішого Патріярха Йосифа та під дбайливим оком Слуги Божого Митрополита Андрея, який сам давав нам лекції аскетики та останні незабутні реколекції.
Саме тоді я пізнав в мурах Духовної Семінарії у групі тернопільців середнього росту сильного брунета з бистрими очима — Володю. Вже на першому році студій він усім інтересувався, брав жваву участь у нашому студентському житті і для кожного мав благородну усмішку.
На якийсь час після закінчення студій доля нас розлучила через більшовицьку окупацію, але в час мандрівки по Німеччині ми знову стрінулись і дальше підтримували дружні зв’язки більше листовно і навіть тоді, коли він один із перших переїхав до Америки, він постійно писав листи до мене та робив старання мені, та не тільки мені, але багатьом, щоб допомогти в переїзді до Америки. Вже після приїзду допомагав підшукати працю, об’їхавши всі дільниці великого Нью-Йорку. Для нього не було втоми, він все жвавий, меткий, повний ініціативи, щоб тільки другому допомогти.
Все це він робив із доброти свого шляхетного правдиво-християнського серця. При тому всьому покійний мій друг відзначався завжди рідкою прикметою незвичайної скромносте. Він навіть не любив, якщо йому за це добре діло дякувалось, бо робити добре діло — це для нього була самозрозуміла річ. Таким благородним він був для своєї доброї дружини, для якої був дійсно правдивим другом, а улюбленому синові Маркові дбайливим і люблячим батьком.
Дбаючи про свою родину, він хоча фізично працював на хліб насущний, але все інтересувався своєю Церквою та громадськими справами і всюди він старався доложити і свою цеголку. Знаю, що вже на ложі хвороби він ще старався замовити книжку Конквеста про голод в Україні для кількох американських університетів та публічних бібліотек.
За молодих літ він приготовлявся до служби своєму народові, як Христовий священик, про це він думав і тут, в Америці. Але Господь покермував інакше, і він, як примірний християнин, залишився у світському стані, даючи добрий приклад правдивого християнина, що свою віру практикував у щоденному житті. Тому про покійного Володимира можна сказати, що він як праведний християнин відходить до свого Творця по вічну нагороду.
Він залишив нас у безмежному смутку, залишає дорогу дружину, яка так дбала про нього до останнього віддиху його життя. Залишив улюбленого сина Марка, ближчу і дальшу родину. Всі ми, а особливо дружина Оля та син Марко, будемо його відсутність дуже відчувати, але рівночасно всі ми повинні бути вдячні Господеві за ці дари його шляхетної душі, якими обдарував його Господь, а ми, полишені, могли ними радуватись і часто користати.
Спи, дорогий приятелю Влодзю, прощаю Тебе від себе, моєї дружини і наших дітей, які тебе шанували і любили як члена найближчої родини. Наша приязнь і любов, як до осіб нам дуже близьких, залишається у нас і досі для твоєї дорогої дружини та твого одинака Марка. Прощаю тебе від твоїх товаришів з Богословської Академії, з яких багато може в тій хвилині й не знає про твій відхід від нас. Вони напевно згадають тебе у своїх молитвах, а один із них, священноієрей, може і сьогодні правив Службу Божу за твою праведну душу.
Згадають тебе і друзі Гримайлівської Землі, яку ти так часто з любов’ю згадував.
Нехай буде легкою ця гостинна американська земля, яка тебе прийняла, бо рідна стогне під чоботом чужого окупанта.
Від усіх прощаю тебе, дорогий приятелю, у вічну путь, де нема вже болів ні страждань, тільки життя вічне.
Вічна і Свята Тобі Пам’ять!
