Радіймо, всі вірні, заспіваймо й однодушно закличмо:
приходить спасення для всіх!
Церква приготовляє нас до великої радости цілого світу — прийшов Спаситель світу, прийшло до нас спасення-рятунок! Всяке визволення, всякий рятунок — то радість, і таким є празник Христового Різдва, день народження Ісуса — Сина Марії, Бога-Сина, Другої Особи Пресвятої Трійці, що прийшов привернути людині її первісний образ і її синівство Боже, щоб людина, як бачить це св. Павло, могла сказати Богові — Отче! Прихід дитинки на світ — то щастя і радість, і мама забуває вмить на тяжкі свої болі і острахи перед родами, коли появилось її дитя, вона стрічає перший крик своєї дитини щасливою усмішкою! А тут прийшла Дитина на світ, яка як Спаситель, врятувала нас від найбільшої смертельної недуги — гріха і відчинила нам дорогу до Отця, до щасливої вічности, до нашої Батьківщини, якою для нас є небо. То значення Різдва. То подія направду великої радости, і Церква готує нас двома настроями: покаянним у формі сорокденного посту, який буде навіть дуже строгий в сам день Навечір’я Різдва, і радісним — у формі закликів до радости і словами Літургії, які описують нам основу і зміст тієї радости. Зараз на початку того посту Церква співала в так зв. каноні утрені зі захопленням і кликала: «Христос рождається — славіте! Христос з небес — стрічайте! Христос на землі — підносіться духом, співайте Господеві вся земля! З веселістю кличте, люди, бо прославилося все!». Який гарний заклик до різдвяної радости! Так вже стрічаємо і вичікуємо Різдво — подію нашої радости. Празник християнства, яке є релігією радости!
Перед Різдвом,внеділю, яка зветься Праотців, Літургія читає нам євангеліє про бенкет-вечерю, на яку запросив багатий чоловік своїх приятелів, а коли вони відмовилися, запросив усіх, кого тільки його слуги стрінули на вулицях міста і на дорогах поза містом. Наш Господь часто у своїх проповідях описує месіянські часи, які почались появою Христа на землі серед нас, як бенкет, весілля, вечерю. То дуже влучний опис і порівняння у стилю східніх народів, які любили гостини і всякі бенкети-обіди, які були, ба і є для нас по сьогодні, щасливою хвилиною для зустрічі, розмови, веселости, розваги і братнього, родинного настрою серед нелегких буднів колись кочовничого життя, праці і боротьби з небезпеками. Бенкет усував, приносив забуття тим журбам, і всі чулися при спільнім столі щасливі і безжурні у гостинній атмосфері дружньої любови. Такими описує месіянські часи, царство Боже сам Ісус Христос у своїх притчах. Цю думку про Христове царство радости, миру і дружби в образі бенкету у притчі ставить нам Церква перед очі в цю другу неділю перед Різдвом, згадуючи при тому численних Праотців Христових і наших, які мріяли про ті часи Месії, на них з тугою чекали, як на велику спасенну радість у дружбі і мирі народів.
Християнство, Христова Євангелія — то наша радість, то наука про те, що людина має бути істотою радости-веселости. Для цього вона створена і та свідомість, що вона сотворена Богом і, значить це, що Бог кожного із нас хотів мати, дав нам окреме наше людське буття — то вже перша радість наша і основа до радости навіть серед прикрощів життя, які нас навідують. То християнський оптимізм! Він скріплений ще тим, що по сотворенні і по трагічнім нашім упадку в Адамі, коли ми впали у великі душевні і тілесні нещастя гріха, втративши Бога, і тут нас Бог не лишив на загибіль, але післав нам рятунок-спасення приходом і благодаттю Христа-Спасителя. Сотворення і спасення — то наші дві великі радості і основи до неї вже тут, на землі, а повнота тієї радости — наше життя вічне в Бозі по смерті, чим смерть стала нічим страшним! Св. Письмо — слово Боже — ці дві великі події нашої історії прославляє з радістю і закликає нас до постійної життєвої радости і веселого настрою! Сотворення — тобто наше існування і спасення — то значить наше життя в Бозі, яке приніс нам Христос!
В наших часах молоді люди покидають практичне християнське життя, лишають молитву і церкву, і коли питати їх, чому вони так поступають, вони відповідають, що християнство — то самі заборони, обмеження, якісь суперповажні вимоги, скучні при тому, наче без життя, а молода людина того не любить, хоче свободи у своїй поведінці, хоче веселої забави і розваги, хоче жити собою і добрами, вигодами і приємностями, які собі людина створила чи створити може, і додають, що християнство — то сумна, не жива релігія зі своїми вимогами і наукою про гріх…
Не може бути більше неправдивої думки про християнство, як ця опінія і безосновна «оцінка». Християнство — то релігія Бога самого, не людина її створила, а об’явив її сам Бог, зокрема в особі Ісуса Христа. Християнство зразу отримало назву «євангелія», що значить радісна вістка! Бо так воно, глибоко подумавши, справді є! Якщо перші християни, зокрема згодом монахи, закликали до так зв. покути, до довгих молитов і різних практик умертвлення, то це були гарні зусилля, як для спортовців і атлетів важкі атлетичні вправи і змагання, для плекання свідомости своєї грішности, до боротьби з гріхом і духовною оспалістю, до бажання приподобатись Господеві, то були способи, якими ті, що їх практикували, доказували, що радісну Христову вістку можна стосувати і практикувати в житті твердими методами, щоб стати немов атлетами духа, і святі подвижники духовно раділи зі своїх умертвлень, як раділи апостоли, коли їх ув’язнювали і побивали Христові противники. Святе Письмо часто закликає до радости і веселости. Це бачимо у такого навіть на перший погляд суворого апостола, як св. Павло: «Завжди радійте», — пише він до солунян (1 Сол. 5, 10) і в інших посланнях. Радість — то природна прикмета душі і є теж надприродна радість, яку посилає Бог і на Різдво ми її будемо, часто навіть підсвідомо, переживати.
Наведу ще текст св. Письма зі Старого Завіту і то до молоді. Ось що каже його проповідник: «І світло солодке, і весело очам дивитись на сонце! Навіть коли б хтось прожив багато років, хай усіма ними веселиться, хай тямить про дні темряви, бо буде їх чимало. Все, що проходить, — марнота. Радій, юначе, у твоїй молодості і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва: іди, куди тебе тягне серце, за тим що чарує твої очі, але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить!» (Пр. 11, 7-9). Цікаві слова: радій, будь веселий, але все те має бути рівночасно з почуттям відповідальности перед Богом, який дає ці радощі. Це почуття відповідальности не є чимось злим для радости. Навпаки, тая радість буде повна, справжня і не доведе до лиха. Ось приклад на те: у 103 псалмі поет прославляє діла Божі і Божі дари: «Ти вирощуєш траву для тварин і зілля на послугу людям, щоб здобули хліб із землі; і вино веселить серце чоловіка» (Пс. 103, 14).
Тим, що люблять повеселитись вином, ця цитата подобається, і вони нераз на неї покликаються. Але погляньте на людину, що тієї веселощі ужила так пересадно і без почуття відповідальности і опинилась в рові… Чи це веселість? То сльози для нещасної жінки того п’яниці і його дітей. То не веселість, то смуток і гірка доля. То нерозумне надужиття тим добрим даром Божим. Не вмів його уживати той нещасний, забув, що він образ Божий, і Шевченко до таких кликав: «Образ Божий багном не скверніте!».
Тому проповідник Старого Завіту говорить, щоб жити весело, йти за серцем, але не сліпо, а з думкою про відповідальність перед Богом, про те, що через нерозумну, безвідповідальну, свавільну і грішну веселість тратимо свою гідність, а молоді люди наркотиками, тютюном тратять свою молодість, яка є їхньою радістю, гідністю і щастям, і скорочують своє життя, і руйнують здоров’я. То не є радість! То не щастя, за яким вони шукають, а самообман і гріх. Чому дивуватись, що добрий Бог, добра його Церква заохочують до радости, дають засоби для неї, але охороняють нас від надужить, нерозуму, які радість можуть обернути в загибіль. То проста філософія радости!
Радість — то прикмета християнина. Християнин — то весела і усміхнена людина. В її душі — постійна соняшна погода Божої ласки і миру, які приніс Христос своїм народженням-приходом і своїм словом. У душі християнина є все тая месіянська свідомість, що він є запрошений на великий бенкет самого Бога, на участь у Божім житті, у Божім щастю, що з Його радістю тут, на землі, і у вічній радості, до якої ми покликані Христом його словами: «Увійди в радість Господа твого». Амінь.
о. І. Музичка
