(Із звукозаписної стрічки)
Високопреосвященніші і преосвященні владики, дорогі в Христі брати і сестри. Слава Ісусу Христу! Благословенною і щасливою була ця думка — розпочинати синодальні наради днем духовної обнови. Перед нами дні тяжкої праці, нарад, роздумувань, рішень. Кожний з нас, владик, приїхав, приготовлений до цього зі звітами, плянами, проектами. Але перед самим початком зібрань ми відложили цей день на особливу молитву, на вислухання Божого слова, на розважання Божих вічних правд, у світлі яких хочемо ще раз переглянути наше завдання і нашу працю. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький у своїх словах і декретах під час архиєпаріяльних соборів у Львові, в роках страшного воєнного лихоліття, назвав соборову працю визнанням вселенської католицької віри та актами богопочитання і поклону та релігійної чести для святих. Під таким кутом зору треба буде нам розглянути нашу працю тих грядучих кілька тижнів. Рішення будуть на дуже різному рівні, віддзеркалюючи прерізні потреби нашої Церкви, але в основі їх усіх мусить стояти наша свята віра та наше завдання перед Господом Богом — Творцем, Володарем, Спасителем і Освятителем людського роду. Ми запросили присутню тут у Римі українську громаду на цей вступний молебен про призивання Святого Духа на початок церковного собору, а через неї і ввесь прочий Божий Люд, розсіяний по цілому світі, у якому і для якого милостивий Господь поставив нас, владик, пастирями.
На нас лежить обов’язок, як висказав це святий апостол Павло в листі до Ефесян, який ми щойно вислухали, дбати про усовершення святих, про діло служіння, про збудування тіла Христового до міри совершенного чоловіка. Таке завдання можна сповнити виключно в дусі святої за молитвами цілої Церкви. Про ті молитви прохаємо наших всіх вірних, наше духовенство, наших монахів і монахинь, наших мирян.
Синод єпископський — це діло цілої Церкви. Особливо прохаємо про такі молитви в найближчих двох тижнях, коли ми будемо відбувати наші наради. Але, як сказав Слуга Божий Митрополит Андрей, синод є також поклоном і відданням чести святим. Він мав на думці головно тих, яких свята Церква вже проголосила гідними взорами християнського життя і заступниками вірних перед Божим престолом. Але цілком сміло можна поширити це поняття на тих наших вірних у Христі, тих членів Божого Люду, наших владик, духовенство і мирян, які у праведності, в повній досконалій християнській відданості, в терпінні освятили себе і нашу цілу Церкву. Багатьох з них свята Церква на землі не визнає святими, бо їхні імена знані тільки в небі, де вони заступаються за нас усіх. Але вони, знані чи не знані, і прославлені чи не прославлені, на землі на завжди у своєму мученицькому чи ісповідницькому житті залишаються окрасою і підпорою нашої і цілої Вселенської Церкви. Між ними особливо яскраво стоїть постать святої пам’яті мого попередника Блаженнішого Отця Йосифа. Їм усім віддаємо поклін нашими стараннями розвивати дальше нашу святу Українську Католицьку Церкву до величини совершенного чоловіка у Христі Господі.
Собори і синоди відбуваються звичайно у церковному будинку. Це підкреслює богослужебний характер. Може, з часом і наші синоди будуть так відбуватися, але, не зважаючи на місце, наш синод має бути також актом богопочитання. Усе те, що схоплене у нашому старинному слові «благочестіє», ця правдива стисло православна віра в Бога і Боже слово, та глибока побожність, те цілковите відданя душі й тіла Богові, дійсна і діяльна любов ближнього, все те, що обіймає чи містить у собі оте церковне християнське слово, мусить характеризувати нашу дію. Тоді вона стає піснею похвали Триєдиного Бога, нашого початку і нашого завершення, якому нехай буде слава і честь нас усіх на віки віків. Амінь.
