Преосвященні Владики,
Дорогі Браття і Сестри,
Спасибі Вам, що схотіли в такий теплий спосіб відзначити мої уродини. Довгий вік — то великий Божий дар, і зі смиренністю треба його принимати, бо це збільшує обов’язки, відповідальності і працю. За кожний Божий дар, як це бачимо в притчі про таланти, треба Богові віддати великий довг. Тому і псальмопівець питається: «Что воздам Господеві о всіх, яже воздаде ми?»
Для Вас, молодих, нехай це буле нагода призадуматись над тим даром. Найкращою сплатою довгу Богові за цей дар є вповні віддати себе Богові. Теперішній Святий Отець Папа Іван Павло II поставив як мотто свого життя: «Тотус туус — Цілий я Твій!». За все, що Бог дав мені, віддаю Йому себе цілого. Прийміть це моє поучення в цей день, в якому разом зі мною дякуємо Богові за цей дар дев’ятдесят одного року життя і просіть зі мною, щоб міг я до останньої хвилини, яку Господь подарує мені, сповнити Його святу волю і могти працювати для моєї Церкви і Народу.
Дякую Вам за Ваші молитви, за співпрацю і поміч у цьому великому ділі та Божій справі, для якої я жив, терпів, для Вас здобував, а Ви продовжуйте цю працю з Богом, не затрачуйте нічого з нашої прадідної спадщини, збагачуючи її вартостями нашого духа. Серед тих здобутків є наш Патріярхат і наша помісність, якою наша Церква стає рівноправною в Соборі Церков Вселенської Церкви з Петром во главі. Цей здобуток треба закріпити, завершити визнанням нас усіх іншими Помісними Церквами і Наслідником Петра, який укріпляє братів своїх. Про це дбайте, про це моліться, над цим працюйте, бо про це змагались прадіди і Отці наші і раділи б, коли побачили б день цей. То мій заповіт в цей щасливий для мене момент.
З цілого серця благословлю Вас, і нехай Бог помагає в продовжуванні мого діла і моєї праці.
Благословення Господнє на Вас!
Рим, УКУ, 17 лютого 1983
