Дорогі Високопреосвященні Владики!
Святим Молебнем наших предків «Молебноє пініє призиванія Святого Духа, пред началом Церковнаго Собора» виконуємо великий акт, що його християнська душа сповнити може: просимо Святого Духа, щоб прийшов до нас, поселився в нас, просвітив на у великому ділі, що його — ми українські Владики з України і з усього світу — перед Богом, перед Святішим Отцем-Петром, перед нашою страдаючою Церквою, перед нашим поневоленим народом і нашою історією цим Священним Синодом звершити маємо.
Просимо Святого Духа, щоб потішив нас, подав нам єдиномисліє, скріпив нас в єдиній правді і добрі, що їх маємо як пастирі нашого народу цьому народові дати. Просимо Святого Духа, щоб провадив нас серед розхитаного світу, щоб ми єдиного бажали як пастирі — добра і щастя для тих, що за їх душі будемо відповідати перед Богом, за тих, що на їх руках кайдани неволі, за тих, що на їх обличчях тривога, смуток і сльози, за тих, що забули чи забувають про свій рідний Єрусалим і полюбили більше темряву чим світло. Молимось до Святого Духа: «о єже милостивим оком призріти на Церков свою і святий собор єя благословити і труди єго ко церковному устроєнію і общему нашему спасенію благоплодно показати».
Велике це наше завдання і без помочі Святого Духа його не сповнимо. Він — Утішитель, а ми маємо принести нашій Церкві і нашому народові правдиву радість. Тієї радости прагне наш нарід серед свого многостолітного смутку і недолі. Це буде радість, що випливе із нашої одности, братолюбія, нашого певного і виразного одного проводу, із цього, що наше число єпископів збільшиться на цім Синоді на відданих свому народові, готових на жертву і боротьбу владик, нашим відважним словом, що його пішлемо нашим братам в Україну, нашим запевненням, що молитвою і працею хочемо приготовити і запевнити нашій Церкві і Україні щасливу і мирну майбутність. Царю Небесний, Утішителю, подай нам тієї небесної радости, щоб ми її передали нашим духовним дітям!
Святий Дух — то Дух Істини-правди. Христос приніс нам Правду, і засвідчив про Правду своєю смертю на хресті, Він післав нам Святого Духа, щоб цю правду Він беріг і наші слова правди освячував. Тому не лишив нас сиротами. Духа істини світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає (Ів. 14, 17). Ми цю істину єдино можемо в Христі Господі подати і при тому її, як нашу рідну, прабатьківську істину в своїй Церкві, в своїй хаті, як про це тужив наш поет. Тому молились ми сьогодні в ектенії: «даждь нам премудрость і силу со дерзновенієм істину Твою ісповідати і церковния преданія неприложни сохранити». Царю Небесний, Душе Істини, прийди і просвіти нас у Твоїй вічній Істині і в нашій рідній правді, що топтана сьогодні безбожними ногами та лукавими людьми. Царю Небесний, Душе Правди, «утоли церковния соблазни і разділенія і вся заблуждающия от пути Твоєго в покаяніє і познаніє істини приведи і во двор Твой возврати і вся ни во православній вірі і в діланії заповідей Твоїх утверди».
Тим нашим спільним закликом-молінням до Святого Духа, спільним в цій хвилині із цілим нашим народом, якого очі звернені на нас в очікуванні радости і правди, відкриваю цей наш Священний Синод. За те, щоб цей і попередні наші Синоди могли відбутись і принести нашій Церкві нове життя, пройшов довгий і важкий сімнадцятьлітній змаг. Будьмо вдячні Святішому Отцеві Іванові-Павлові II, що завершив щасливо цей болючий змаг цим нашим прадавнім правом мати Синоди і ними рішати справи долі нашої Церкви.
Цей нелегкий змаг почав я тому сімнадцять років і провів його з великим терпінням і прикрощами. Він не скінчений, вповні ще не завершений, але радію сьогодні, що частину вдалось з Богом осягнути. Можу і хочу в цій торжественній хвилині на відкриттю цього Священного Синоду сказати Вам, Преосвященніші Владики, словами св. Павла: «Отож благаю вас: будьте моїми послідовниками» (І Кор. 4, 16). Продовжуйте гідно і достойно діло, що про нього зі сльозами просить наша Церква і нарід століттями своїм рідним благочестям за свою правду, свою гідність і свої права.
Із цією свідомістю і цими думками про вагу хвилини і великі наші відповідальності, із постійною молитвою в часі наших нарад «о спасенії страни нашея от всіх бід і напастей обдержащих ю», приступім скріплені благодаттю Святого Духа до цього святого діла і сповнім його сумлінно, в любові і з бажанням дати нашій Церкві і нашому дорогому народові радість і правду. Амінь.
Ватикан, дня 12/25 листопада 1980 Р. Б.
В празник святого священомученика Йосафата, архиєпископа Полоцького.
Йосиф Патріярх і Кардинал
