Я хотів би висловити слово побажання моєму Патріярхові!
Від серпня я слідкував за Ним, висилаючи Його до лікарні, щоб оперували Його. Якщо Він є живий, то живе через обслуговування з любов’ю двох осіб, які є сьогодні тут присутні — Монсеньйор Хома й Отець Петро, а з ними також і дві сестри. Це не медицина повернула Йому здоров’я — це їх любов та безмежна відданість Йому. Без любови неможливо виздоровіти.
Лікарі у шпиталі були знамениті, однак, треба пам’ятати, що комплікації були величезні. Якщо ця людина живе, то живе Вона також через їхню невтомну посвяту — постійно обслуговуючи Його на ложу болю.
Я бажаю Йому добра, бо в Ньому я бачу свого батька. Мій батько також терпів так, як Він, і я був при ньому до кінця.
Я бажаю Йому добра також тому, що Він є Голова народу, який страждає та є розкинений по цілому світу.
Я є лише звичайним мирянином, і може тому багато релігійних справ мені не ясні. Однак, у першу чергу, ніяк не можу зрозуміти того, що я титулую Його Патріярхом, а інші того не роблять. Я це не можу зрозуміти! Мені відомі Патріярхи інших невеликих громад — їх є мало, й вони також терплять, але їх не є так багато, як цей нарід, розсіяний по цілому світі, який терпить і є під чужинецькою владою.
Інша річ, чого я не спроможний зрозуміти, це те, що мене Ватиканська Медична Асекурація намовляла, щоби я не займався усіми медичними справами, які стосуються до Блаженнішого, а лише тими, які відповідають моїй професії (себто, нехай інші роблять тамті роботи). А властиво, чому ж я не можу старатися якнайкраще служити Князеві Церкви? Це, що я роблю, — роблю не тому, що це є обов’язок, а тому, що Він стара людина і в Ньому я бачу свого батька! Я Його Еміненції буду завжди повністю служити!
Є ще одна річ, що мене турбує. Я інформував єпископів та іншу владу про стан здоров’я їх Еміненції. Багато відповіли мені особисто, а деякі залишили полагодити це секретаріятові. Виходить, що не всі сини є на однаковому рівні.
Я слідкуватиму за Ним кожного дня з любов’ю — аж до кінця.
Мої найкращі побажання моєму Патріярхові!
Проф. Деліль
* Передруковано з газети «Шлях перемоги», 11 березня 1984 р.
