Минув рік, відколи Ви прощали на вічний спочинок Вашого Патріярха й Ісповідника. Я переживав разом з Вами Ваш біль поминальними християнськими риданнями в соборі Святої Софії. Ваш жалібний спів траурного «Алилуя», зворушливе моління-голосіння співців і скроплене сльозами «Господи, помилуй» лишаться незатертими у моїй пам’яті. Впродовж року я бачив, наскільки Ви осиротілі й відчуваєте брак його батьківської присутности. Тому сьогодні бажаю Вам повторити слова Христові: «Не плачте…», «Я — воскресення і життя. Хто в мене вірує, навіть коли помре — житиме. Кожен, хто живе й вірує в мене, не помре повіки».
Великі діла Кардинала Сліпого — це не лише його особиста справа. Це продовження змагань Християнської України від перших сторіч її християнської історії, це продовження боротьби за свої права його великих попередників. Життя Кардинала Йосифа Сліпого дійшло до кінця, але його візія мусить далі жити в серці та в історії Української Церкви. Це є Вашим тепер завданням: продовжити і завершити його діло, сповнити його волю і виконати його завіщання.
Вашим першим завданням є — свідчити Христові. Це значить ісповідувати його перед людьми, не відрікатися його, нести хрест свій, страждати з Христом, бути готовим навіть життя своє віддати за друзів своїх. Цих сорок років Кардинал Сліпий, Ваші Владики, священики й вірні дали свідчення Христові в тюрмах, концтаборах і таборах смерти. На Вас тепер лежить бути свідками Христові й по цілому вільному світі і ширити Царство Боже на землі в свідомості, що Виє братами й сестрами великих Ісповідників і що Ви належите до Народу, що заплатив своєю кров’ю за свою вірність Христові.
Ваше свідчення хай проявляється не лише в дискусіях і в красномовстві, а радше в молитві і в сильній злуці з Вашими переслідуваними братами й сестрами в Україні. Ви разом становите ОДНУ святу Церкву, ОДИН великий народ! Простягніть до них руку правдивої християнської солідарности. Візьміть на себе частину їхніх терпінь і підтримуйте їх в їх героїчній боротьбі проти гнобителів. їхнє свідчення вимагає від Вас і Вашої відповіді. Наслідуйте їх дух жертви.
Саме в році смерти Кардинала Сліпого християнська Україна знову піднесла стяг ісповідництва: появилася «Хроніка Католицької Церкви на Україні», «Український Католицький Вісник», до нас доходять з катакомб щоразу більше відомостей. Хоч гонителі ув’язнили й знущаються над борцями за правду, волю і свободу, їх кров зродить нових християн.
Ці слова звертаю я в особливий спосіб до Тебе, Українська Молоде. Перед Тобою стоїть велике завдання понести світло Христової правди у вільну і відновлену Вашу батьківщину. До того потребуватимеш багато мудрости, кріпости і благодаті від Бога. Тобі треба буде жити за шляхетним прикладом Твоїх батьків у самовідреченні — без всякого самолюбства. Великі діла вимагають духовну силу і великих зусиль, і я хочу вірити, що Тобі, Українська Молоде, не забракне того духа жертвенности, щоб сповнити це завдання. Уповайте на Святого Духа. Він Вас скріпить, як Апостолів по Вознесенні, щоб Ви могли свідчити Христові і — якщо до цього Він покличе — посвятити себе без вагання навіть у високому служінні священичого і монашого стану життя.
Вже із звички я приніс з собою мій відомий «капелюх мільйонів», бо тепер, як розійдемося, я при дверях збиратиму пожертви на переслідувану Українську Церкву. Але я радо би відмовився від цілої збірки, щоб почути, що в цій залі один з Вас і, молодих, хлопець чи дівчина, рішив віддати себе Богові, щоб жити й боротись, як Його священик, як його монахиня, за Церкву в потребі. Сотки священиків і монахинь були замордовані у Вашій рідній Україні. Якщо не знайдеться досить нових покликань, і там і тут, у вільному світі, боротьба за Царство Боже серед Вас уже програна. Будьте великодушні. Не покидайте Вашої Української Церкви. Це моє особливе слово до Вас, молоді українці.
Щоб зберегти і розвинути спадщину Кардинала Сліпого, треба буде Вам в особливий спосіб посвятитися справі навчання, справі вищої науки, справі української духовости — і це все у відповідних установах. А ці установи — це Український Університет, Собор і Колегія Святої Софії і Студитський Манастир. Хай Ваш університет і Ваша колегія будуть вогнищами науки. Хай Ваш Собор буде символом незнищимости Божої Церкви. І хай Ваш манастир буде промінюючим острівцем християнської праведности і східнього монашества і святости.
Український Католицький Університет і Колегія Святої Софії мають стати вогнищами, в яких гартуватимуться нові покоління священиків і світських апостолів, борців за вільну від насилля правду і науку. Розбудуйте Ваш університет, наповніть і удержуйте його висококваліфікованими науковими і професійними силами.
А над усе Собор Святої Софії має збирати усіх Вас у розсіянні сущих. Цей Собор має лишитися як знак і символ знищених і збезчещених храмів Божих в Україні. Він має бути висловом Вашого переконання у відродження і побудову нових храмів у Вашій Україні і заохотою до здвигнення нових церков у місцях Вашого перебування.
Це зрозумів найкраще теперішній Папа-слов’янин, який назвав себе «Вашим братом з крови й кости», який у своїй журбі й постійному старанні про Вас усіх як у Рідному Краю, так і на поселеннях» призначив Вашому новому Кардиналові Собор Святої Софії як кардинальську Церкву.
Цей Собор має бути центром Вашої єдности. Сюди скеровуйте Ваші паломництва. Прикрашуйте і оздоблюйте його так, як це бажав Ваш Патріярх, де й довелось йому спочити. Молітеся над його гробом за майбутнє Вашої Церкви й |народу аж до дня, коли зможете перенести його тіло до Собору Святого Юра у Львові, а то й до Святої Софії у Києві. Таким чином Ваша любов і опіка над Собором Святої Софії в Римі має бути видимим знаком Вашої вдячности і Ваш пам’ятник Патріярхові Йосифові Сліпому на порозі Вашого Другого Тисячоліття.
Ми всі сподівалися, що Кардинал Сліпий ще буде з нами в 1988 p., щоб очолити святкування Ювілею Тисячоліття Християнства Руси-України. Але Бог хотів, щоб Ви цей історичний Ювілей відзначили без нього. Це не буде легко. Я дуже добре знаю, що існують потужні сили, що з псевдо-екуменічних, політичних інтересів заперечують українцям їх незалежну християнську традицію. Москва — як православна, так і комуністична — через пропаганду й свою політичну силу робить все можливе, щоб вкрасти від Вас і приписати собі Ваш Ювілей Тисячоліття Християнства. І мало хто має відвагу за Вами заступитись, тому що Ви є політично слабі і притоптані.
А кожен, хто схоче критично розглянути справу, легко переконається,що київське християнство є на кілька століть старше від московського і що українська християнська традиція завжди мала свій власний характер, тим додаючи до багатства Вселенської Церкви. Навіть жорстоке ліквідування Української Католицької й Української Автокефальної Православної Церкви не змогло викреслити цієї історичної й етно-культурної правди. Навпаки, тим самим вони скріплюються, бо тільки безправний спадкоємець вживає насилля. І завжди настоюйте, що є неможливо осягнути правдиву єдність Церков ціною правди і тих, кого скривджено.
Дозвольте мені заторкнути і питання, яке найбільше стояло Покійникові на серці, питання визнання Українського Патріярхату. Роблю це не з якогось інтересу чи особистої користи, а керуюся виключно добром Вселенської Церкви і глибокою пошаною до візії Покійного Кардинала, яку й він сам одержав у спадщині від Сл. Б. Митрополита Андрея Шептицького і його великих попередників.
Була б це трагедія перед історією і Вашим народом, коли б Ви не осягнули вповні Вашого Патріярхату. Чи може бути якийсь сумнів, що цей устрій належиться найбільшій Східній Церкві, з’єдиненій з Римом? Цю справу Святіший Отець назвав «справедливою» і Вам треба допомогти йому дійти до позитивної розв’язки цього питання. Не лякайтеся труднощів і перепон, а працюйте солідно й послідовно, в любові приступаючи до розв’язки, пам’ятаючи слова св. Августина: «В конечних справах — єдність, в сумнівах — свобода, а у всіх справах — любов».
Добро Української Церкви і визнання Патріярхату вимагають від єпископату бути єдинодушним і повинуватися в мирі й любові нашому Главі. Патріярх Йосиф у своєму «Завіщанні» недвозначно висловив свій біль і жаль, що не завжди одержував підтримку зі сторони своїх братів у єпископстві. Уже в 17-му сторіччі Митр. Рутський жалувався на це саме недомагання. Тому я, як добрий приятель, закликаю Вас, дорогі Владики: єднайтеся у любові з Вашим Батьком і Главою, Його Блаженством Мирославом-Іваном! Ви його вибрали, і Ваш вибір був пошанований Святішим Отцем. Лише коли буде єдність у Вашому Синоді, Ви будете спроможні ефективно виконувати ті завдання, яких вимагає завершення діла, що його залишив Кардинал Сліпий незавершеним. Тоді Господь поблагословить і нагородить Вас.
Як найвищий сучасний представник Української Церкви й народу, Ви, Блаженніший Мирославе-Іване, є носієм їхньої гідности. Ви є речником українського християнства й національної ідентичности. Здійснення аспірації Вашого народу до великої міри залежить від Вашої мудрости, відваги та від Вашого проводу. Ваш тягар є великий, але всі ми знаємо, що Христос ніколи не накладає важчого хреста, ніж ми в силі нести.
Скріплені любов’ю та відданою підтримкою українських єпископів, священиків, ченців та вірних, свідомі вирозуміння Святішого Отця і сильно уповаючи на Божу поміч, Ваше Блаженство може сміло податися до виконання завдань, що їх вимагає універсальне визнання Києво-Галицького Патріярхату. Факт, що атеїсти і коляборуючі православні прелати докладають усіх зусиль з поміччю багатьох союзників, щоб унеможливити визнання Патріярхату, є доказом того, що таке визнання посилило б духовну силу українського народу і вкінці закінчило б комуністичний гніт. Тому воно є святим ділом. Дай, Боже, Вам сили завершити це святе діло, це діло Боже, як його звав Ваш Попередник. Ви можете покладатися на молитви, симпатії й підтримку 600,000 добродіїв «Помочі Церкви в потребі».
Вкінці я ще бажаю сказати дещо про важливе джерело внутрішньої сили Кардинала Сліпого — його почитання Богоматері. Його завіщання показує, що він був пильним богословом, який присвятив більшу частину своїх академічних зусиль дослідженню найбільшого об’явленого Таїнства троїчного Божого Життя і, зокрема, Третьої Божої Особи – Духа Святого. Але це не означало, що не було місця в його житті для Пречистої Діви Марії. Його герб був прикрашений образом Пречистої Діви Марії — Покрова. Це був його спосіб вияву, що він віддав ціле своє життя під її материнський покров.
1970 року в Люрді він торжественно поручив мучеників і ісповідників України Пресвятій Богородиці. Без її заступництва й опіки не вижило б духовне стадо. Тому він закінчив своє «Завіщання» словами: «Сидячи на санях в дорозі в далечінь…, молитву молю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці Богородиці Приснодіви: прийми під свій могутній покров нашу українську Церкву і наш український Народ!».
22 грудня 1984 року Ваше Блаженство віддали українську Церкву й народ під покров Пречистої Діви Марії. Це був один із Ваших перших публічних виступів, після того, як Ви вступили в наслідство Кардинала Сліпого. Грядучі покоління будуть Вам вдячні за виявлену Вами синівську любов до Пречистої Діви Марії.
Наші предки славили її як зорю моря. Аве, Маріє Стелла! Чим темніша ніч наступає на світ, тим ясніше світить це сяйво Матері Божої, вказуючи на шлях шукаючим та блукаючим. І так воно й сьогодні — всюди, де люди доброї волі слідять за її світлом, вона перемагає темноту. Вона перемагає в душах тих, що себе їй віддають. У той самий час, коли всюди збільшується зло, у них добро перемагає. Коли хвиля гріхів заливає світ, у них Божа благодать тріюмфує. Коли нестримано поширюється блуд, вони є свідками Божої правди. Коли незгода розколює Церкву вони любов’ю зберігають єдність. Коли незліченна кількість заперечує Святішому Отцеві, його ображає і зрікається його, інші стають в його обороні. І коли потвора апокаліпси відкрито тріюмфує. Пречиста Діва Марія перемагає в душах її дітей.
Усі люди, яких спас Христос, є дітьми Пречистої Діви Марії. Не тільки святі, але також слабі й боязкі, грішники й апостоли. Навіть ті, що переслідують віру. Як мати, Марія бажає помогти всім і спасти всіх.
Вона є матір’ю всієї Церкви. Вона має милосердя для всього людства, яке збилося зі шляху, зіпсоване й збочене злим духом повстало проти Бога і відмовляється Йому служити. Вона, що перемогла всі єресі, витвори історії, твердо рішена перемогти найнебезпечнішу з усіх фальшивих наук — безбожний комунізм. Вона не покине нас. Чим більше затихають уста тих, що покликані проповідувати, тим частіше вона звертається до тих вибраних, яких серця чисті. Вона творить довкола себе мережу покірних воїнів проти зарозумілого легіону гордих, що хочуть скинути Бога з Його висот. І коли крик Божих ворогів збільшується щоденно, вона наказує своїм дітям відповідати лише вірою, жертвою, молитвою, покутою та мовчанкою. Ідім за Її закликом у Фатімі — протистоятись злу і залишатися вірними Господу Богові. Коли ми посвятимо себе Її непорочному серцю, вона збереже нас перед блудом. Вона не дасть нам упасти під володіння сатани. Вона нас спасе для вічности.
Дорогі приятелі українці! Кінчаючи, закликаю Вас не бути сумними, бо Ваш смуток обернеться в радість. Ваш Мойсей залишив Вас, але Ви, як учні Христа, повернетеся додому з великою радістю (Лк.24,53), бо Святий Дух зійде на Вас і обдарує Вас своїми дарами, і відродиться Ваша Церква в Україні й на поселеннях.
І тому я Вам повторюю, Ваше Блаженство Мирославе-Іване, слова, що їх Господь сказав до Ісуса Навина після смерти Мойсея: «Держися кріпко і хоробро! Ти бо ввійдеш із цим народом у землю, про яку Господь клявся їхнім батькам, що дасть її їм, а ти передаси її їм у власність. Сам Господь ітиме перед тобою, він сам буде з тобою; не опустить тебе й не покине, тож не бійся й не тривожся!» (Втор.31, 7-8).
«Мойсей, слуга мій, помер; тож встань, перейди цей Йордан, ти й увесь цей народ, у землю, що я дав їм… Усяке місце, де ступите підошвою ноги вашої, я дам вам, як сказав був Мойсеєві… Як був я з Мойсеєм, так буду з тобою; я не полишу тебе й не покину… ти бо маєш передати цьому народові в посілість землю, про яку я клявся їхнім батькам, що дам їм. Лише будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за законом, як наказав тобі Мойсей, слуга мій. Не звертай від нього ні праворуч, ні ліворуч… Не лякайся й не падай духом, бо Господь, Бог твій, з тобою, куди б ти не подався…» (Іс. Нав. 1, 2-9).
І так я говорю Вам, мої українські приятелі: «Тримайтеся кріпко й хоробро, не бійтеся й не лякайтеся! Сам Господь, Бог ваш рушає з вами; він вас не лишить і не покине» (Втор. 31, 6).
* Передруковано з «Вістей з Риму» вересень 1985 р.
