28 листопада 1998 р.Б.
Висловлюю свої почуття вдячности, цілого професорського та студентського складу Львівської Богословської Академії за надання їй дозволу «функціонування першого циклу богослов’я з правом надання бакалаврату»:
- Всемогучому Богові в Святій Тройці Єдиному.
- Київській Церкві, земній і небесній, зокрема її теперішньому Главі Блаженнішому Патріярхові Мирославу Іванові, який відновив Львівську Богословську Академію,
як також:
Князю Костянтинові Острозькому, воєводі Київському, фундатору першої Вищої школи в українських землях — Острозької слов’яно-греко-латинської Академії;
Митрополитові Петрові Могилі, видатному богословові й реформаторові освіти, засновникові вищої школи у Києві, яка отримала назву «Києво-Могилянської Академії» та була найавторитетнішим східнохристиянським навчальним закладом у XVII столітті;
Митрополитові Йосифу Веніямину Рутському, який мріяв заснувати вищу духовну «гімназію», щоб вивести із застою не лише з’єднану з Римом Київську Церкву, але й увесь християнський Схід, і домігся прийняття синодальної ухвали про богословську освіту;
Слузі Божому Митрополитові Андрею Шептицькому, главі Української Греко-Католицької Церкви у першій половині XIX століття, реформатору душпастирства і чернецтва, покровителю і меценату освіти та культури, засновникові Богословської Академії у Львові;
Патріярхові Йосифу Сліпому, отцеві та ісповідникові Української мученицької Церкви, професору і ректору Львівської Духовної Семінарії, першому ректорові Греко-Католицької Богословської Академії у Львові, засновнику Українського Католицького Університету ім. Святого Климента Папи в Римі;
Мученикам та ісповідникам Львівської Богословської Академії.
- Римському Апостольському Престолові, який останніми роками в особі Конґреґації Східних Церков і Конґреґації Католицької Освіти зрозумів, постійно підтримував і визнав зусилля, скеровані в майбутнє Київської Церкви. Це завдячується і зерну, засіяному в цих міністерствах великим Кардиналом Євгенієм Тіссераном.
- Сотням людей різних суспільних сфер, часто далеких від богослов’я, які матеріяльно чи морально підтримували і надалі підтримують цю велику ідею і без яких ми б не існували.
Надання ЛБА міжнародного академічного визнання богословського факультету є подією, хоч зовсім природною для вищих навчальних закладів світу, але в нашому українському контексті воно набирає окремого значення. І над тим хотілося б мені застановитися, висловлюючи деякі міркування:
- Те, про що старалися Митрополит А. Шептицький і Патріярх Йосиф, і через історичні негаразди, незалежні від них, не могли зробити — осягнути.
- Наука богослов’я є окремою ділянкою науки і як така може й повинна розвиватися за науковими методами. Ця наука існує сама по собі, незалежно від священослужіння в окремій Церкві. Хоч це природньо, що духовенство є саме той чинник у суспільстві, який найперше відповідає за упровадження і втілення духовних вартостей, і в першій мірі повинен засягати знання богослов’я, але не тільки. Це знання відкрите для всіх, зокрема для мирян, і повинно всіх змінювати для того, щоб кожен у Церкві міг у цій земній дійсності бути «закваскою» і запорукою іншої дійсності, яка не з цього світу, але яка не менш реальна і яку називаємо Небесним Царством.
- Богослов’я, як інтелектуальна наука чи раціональна спекуляція, є приближенням до знання, яке повинно міняти нас. Богослов’я — це радість Пасхи, яке, за словами Олів’є Клеман, «відновлюється апостольськими людьми, які живуть до кінця досвід Церкви і багаття Христа розп’ятого, як Павло на дорозі до Дамаску».
- Якщо поставити собі мету і чітко притримуватися правил, навіть у складних обставинах української дійсності, можна осягнути належних вершин. Всі прогнози не одного лжепророка не здійснилися. Говорю про це, щоб у майбутньому ми вчилися підтримувати і розуміти нові ініціятиви, перш ніж їх критикувати і закопувати живцем.
- Відновлення ЛБА є заслугою Глави Київської Церкви, об’єднаного з Римом — Патріярха Мирослава-Івана, який зрозумів «знаки часу» і не побоявся надати повну відповідальність за проект молодим людям, які не відкидали ані традиції, ані авторитетів, але мали власну концепцію. Ця концепція виявилася правильною.
- Київська Церква мусить розвивати своє богослов’я в повному розумінні цього слова — через контемпляцію Святої Тройці (розумом і цілісним знанням) та молитвою й живим досвідом, для того, щоб змогти послужити цілі, яка перевищує всяке знання: єдність з Богом.
- Все це означає, що ще незораний величезний пласт нашого поля і треба всім нам з Вами дуже багато працювати, щоб постійно сповнювати завдання богослов’я, яким є черпання Слова у молитовнім слуханні й в широкій скарбниці церковного передання, а тоді у світлі того Слова передумувати, переосмислювати, преображувати всі аспекти життя, мислення, відчування й діяння нашого народу.
- Богослов’я — це та наука, яка також має бути мов закваскою для інших наук і виявів культури, яка має допомагати їм розвиватися так, щоб були скеровані до правдивого добра кожної людини і цілого суспільства.
До таких вершин прямує Львівська Богословська Академія, яка має за мету, крім філософських та богословських наук, плекати й інші гуманітарні й суспільні науки, щоб тісна співпраця таких науковців приносила свій незаступимий вклад для кожної поодинокої ділянки.
Таким чином, ми сприйняли цю радісну вістку, з якою ділимося зі всіма Вами, і вважаємо її першим кроком до реалізації широкої, заплянованої нами програми.
Так нам, Боже, допоможи!
