Відзначення ювілейних Берестейської і Ужгородської уній у Львові
Ваше Блаженство,
Преосвященні Владики,
Високоповажані Пані й Панове,
Дорогі Колеги, Друзі й Подруги
Щиросердечно вітаю Вас від імени Наукової Комісії Синоду ієрархії Української Греко-католицької Церкви та від Організаційного Комітету у Львові на цьому Міжнародньому Науковому Слов’яномовному Конгресі, що присвячений 400-літтю Берестейської і 350-літтю Ужгородської Уній. Обидві ці дати — 1596 і 1646 закарбували важливі події в історії церковно-релігійного, культурного й суспільно-політичного життя українського й білоруського народів. Вони також остались не без відгомону й значення для сусідніх народів, в першу чергу польського й російського. Для українського й білоруського народів, що в тому ж часі не втішались суверенністю свого національно-державного життя і тим самим перестали бути підметом міжнароднього політичного життя. Церква, силою обставин, ставала носієм національних державно-політичних традицій, часто перебираючи на себе аґенди національної держави. І тому такі акти Православної Церкви в Україні й Білорусі, як Берестя та пізніше ще й Ужгород в Україні мали на той час і мають ще й сьогодні значення не лише як події, що заторкували релігійне життя двох слов’янських народів, не лише як акти юридично-адміністративні, що порушували інтереси двох вселенських релігійних центрів Сходу й Заходу — Константинополя і Риму, але також як акти політичної натури. Вони ж бо мали вплив на розвиток подій в ряді держав Східньої і Західньої Европи, як і Близького Сходу.
Кожна нова генерація будь-якого народу в світі відчуває потребу з’ясування та оцінки чи переоцінки наново важливіших подій історії свого народу. Така потреба для сучасної генерації українців і білорусів заіснувала саме тепер, коли йдеться про Берестейську Унію, а для українців ще й додатково у зв’язку з Ужгородською Унією, напередодні ювілейних дат: 400-ліття і 350-ліття від часу їхнього заключення. Актуальність цього питання — оцінки чи переоцінки наново цих актів сучасною генерацією — стала надто пекучою саме тепер вже хоч би тому, що Україна й Білорусь зараз незалежні, суверенні держави, де їхні громадяни втішаються свободою совісти, віри й релігійних переконань, де наука звільнена від панівної монопольної ідеології і політичної цензури. Настала, отже, унікальна нагода для цього, щоб учені спеціялісти розглянули минулі події України й Білорусі, як і сусідніх народів, а в тому й церковної унії: без гніву й упереджености. З цією метою і проводиться цей Конгрес.
Не випадково, хоч так може здаватись, запляновано цей Конгрес у вільному й завжди: вірному місті Львові. Місто це заснував король Данило Романович на честь свого сина Льва. Данило мав світлу візію майбутнього для нашої Батьківщини, де мали поєднуватись культурні й релігійні начала Сходу й Заходу. Він бачив пекучу потребу єдности всіх християн — східніх і західніх — для того, щоб зберегти європейську спільноту, її віру й культуру від заглади. Його змагання до єдности відомі. Це Данилова Унія, що була заключена без будь-яких зовнішніх впливів і спонук. У цьому (у цих змаганнях) суверен Галицько-Волинської Держави Данило Романович був не без успіхів. Потомки зберегли особливо пам’ять про корону Данила.
Львів — це багатовіковий центр політичного, культурного й релігійного життя Західньої України, її багатьох мільйонів мешканців, громадян Української Держави. Тут зараз находиться осідок глави Української Греко-католицької Церкви, що формально веде свій початок від актів Берестя й Ужгороду.
Я вдячний їх Блаженству Патріярхові і Кардиналові Мирославові-Іванові Любачівському та Синодові Ієрархії Української Греко-католицької Церкви за довір’я і честь, якими вони мене наділили, доручивши мені очолити Наукову Комісію Синоду й зайнятись підготовкою та переведенням цього Слов’яномовного Конгресу у Львові, як і чужомовного, що має відбутись через рік у Римі. Без всесторонньої їхньої підтримки й допомоги виконати це завдання було б неможливо.
Перед нами тиждень напруженої праці й серйозних роздумів над тим, яке значення мали й мають для наших народів події і акти з-перед чотириста та тристап’ятидесяти років. Вони здаються нам нераз далекі своєю давниною і рівночасно вражають нас своєю актуальністю нашого сьогодення.
З цією хвилиною уважаю Міжнародній Науковий Слов’яномовний Конгрес для відзначення 400-ліття Берестейської Унії і 350-ліття Ужгородської Унії відкритим.
