Ваше Блаженство, Блаженніший Отче!
З Вашим благословенням, щоб Господь дав мені «глагол благовістити благовість возлюбленого Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, в цей великий день празника празників, Воскресения Христового, кличу до всіх братів наших, — синів і дочок нашої святої Церкви — на рідній землі, в Україні, і поза її межами — на просторах Сибіру і всіх континентів землі: «Це день, що його створив нам Господь; возрадуймося і возвеселімся в нім»!
І вітаю всіх духовних дітей цієї Церкви — Матері Києво-Галицької Митрополії і всієї Руси разом з її Церквами-дочками у світі, якої Ви, Блаженніший Отче, є Богом даний і Христом Господом званий Пастир, Глава і Батько, живий свідок віри, Патріярх-Ісповідник, — нашим невмірущим привітом — Христос Воскрес!
Наша Церква — це ж єдина Помісна Церква, колись так цвітучого християнського сходу у східній Европі, яка впродовж 1000 років свого буття «паломничала» з вірою а воскресщого Христа і з вірою в «єдину, святу, соборну і апостольську Церкву і, просвічена Христовим молінням-заповітом — «Отче Святий, да всі єдино будут», — молилися завжди «о соєдиненії святих Божіїх церквей»; своєю мислю окрилювала церковну ідею з’єдинення і своїм трудом боролася за неї, накреслюючи основи і шляхи для з’єдинення всіх, що «в Христа христилися, в Христа зодягнулися.! Вона, ця наша Свята Церква, ісповідувала і страждала, — мучилася вмирала… і воскресала!
І зараз, зближаючися до порогу другого Тисячеріччя свого земного паломничання, вона, Христа ради і Його благовісти, невтомно ісповідує і страждає, і, хоч супротивниками Христа і Його Святої Церкви приречена на смерть, вона живе і з вірою в Христове воскресення ступає твердими зболілими кроками свого Хресного Ходу, сповнена очікуванням і надією світлого дня свого воскресення.
* * *
Проповідуємо воскресення і віримо в його дійсність. Щорічно відзначуємо і празнуємо його пам’ять. Що ж воно таке, оте Воскресення Христа? А з ним і наше воскресення з мертвих, коли прийде кончина віку? Ставлю це питання тому, бо й сьогодні бездушний світ не інакший, як він був у часі, коли Христос прийшов на землю, щоб благовістити прихід Божого царства. Не інакший, як і тоді, коли ап. Павло благовістив усім народам — євреям, єлленам і варварам — слово про хрест — «слово крестноє погибающим убо юродство єсть…», говорив він, вичуваючи, як погибаючий і незрячий світ сприймав це слово. (1 Кор 1,18). Розп’ятий і третього дня воскреслий Христос, це «ганьба для юдеїв, безумство для єллинів». (1 Кор 1,23).
І сьогодні слово хресне і воскресення для багатьох людей — чи не легенда, соблазнь, юродство, глупота, безумство? У премудрості світу цього людина затрачує розуміння і світу, і себе самої, і смерти, і життя. Задивившись у смерть, блукає в темряві, досліджує світи, та життя в них не знаходить, тому й життя, отого «диханнія жизні», що його дунув Творець у своє творіння, не цінує. І видумує та чинить усе, щоб життя у всіх його видах знищувати, руйнувати. Затративши і розуміння, і смисл життя, погибаюча людина не бажає ні бачити, ні чути ні переживати отого, чим є воскресення для нас, що віримо: що це і Божа сила, і Божа премудрість!
Щоб зрозуміти, хоч би не повністю, бо це таїнство нашої віри, але щоб бодай пробувати вглибитися в таїнство воскресення, відкриваючи свою душу для діяння Святого Духа, треба летіти мислю до джерела цього таїнства й основ нашої віри.
Джерелом тим є Боже об’явлення, записане і засвідчене надхненням Духа Святого в книгах книг Старого і Нового Завіту.
«В началі сотвори Бог небо і землю…» проголошує Дух Святий, проголошуючи істину про постання всесвіту у книзі буття, першій Книзі Старого Завіту!
А св. єв. Йоан Богослов, також під надхненням, цього ж Святого Духа, заспівує свою розповідь-благовість про відвічне родження єдинородного від Отця і Його прихід у світ, до своїх, Його воплочення між нами, словами:
«В началі бі Слово, і Слово бі у Бога, і Бог бі Слово.» Ось Старий і Новий Завіт перекликуються між собою! Фундаментальну істину про праджерело світу, його постання і постання всього, що живе і творче у ньому, істину, об’явлену на першій сторінці Письма Старого Завіту, обосновує і роз’яснює єв. Йоан другою істиною, відкриваючи заслону таїнственного Божого Троїчного життя..
На цих ото істинах, об’явлених в отих «В началі — єн архі…» стоять «Мойсей і пророки».
На цих істинах стоїть і живе, або, заперечуючи їх, летить у безвість і паде весь світ, а з ним і людина в ньому…
Із цих істин родиться справжнє розуміння Творця-Бога і Його творчого задуму!
Ці істини дають людині мудрість і силу розгадувати увесь біг Божого твору, світу й людини, з його ставанням і падінням.
Цими істинами: «В началі сотвори Бог…» і «В началі бі Слово…» утверджена наша віра у спасенний Божий Промисл, в Божу любов і Боже милосердя, віра в воплочення Божого Сина, в Його сходження на землю і восходження — вознесення на небеса, Його сидіння праворуч Отця і Його Зновупришестя со славою….
Цими істинами просвічується наш розум, щоб розуміти оці провіщі слова Христа, сказані перед Його хрестною смертю: «Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященникам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам, і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його і уб’ють. Та Він по трьох днях воскресне!» (Мр. 10,33).
І наша віра в Христове Воскресення живиться цими первоначальними істинами.
* * *
З печаттю «образу і подоби Божої» (Бит 1,27) на нашій людській природі, пакироджені водою і Духом Святим, з воображеним Христом на нашій душі і з вірою у Преображення всього Божого твору в «Нове небо і нову землю» (Апок 21,1…) — ми не поклоняємося кумирям-ідолам сучасної, зубожілої і безкрильної, людської мислі. Відкриваючи величню і ще нерозгадану таємницю всесвіту, ми не обожаємо його, але подивляємо і славимо Творця його!
Усвідомивши собі, що ми мисляча людина, ми не спокутуємося, щоб бути «яко бози» на світі (Бит 3,5), але прагнемо, щоб сини темряви не звели людини до бездушного і безвільного робота-ідола і не вирвали з душі людини образу і подоби Божої.
В основі і центрі нашого мислення, нашої духовости і нашої віри ставимо Христа-Богочоловіка, Розп’ятого за нас і Воскреслого із мертвих, оцю «найреальнішу силу всесвіту, котрую все почало бути», Христа – найреальнішу силу, яку й сьогодні відкривають і до якої скеровують свої мислі, «серед борінь і страждань», як кажуть, справжні богоіскателі й мислителі з нового покоління, що його родить свята земля українська.
* * *
Святим Духом надхненні Отці й творці Літургії Східної Церкви відчули й оформили в наших церковних Богослужбах оці первоначальні істини про сотворення світу і про Боже Слово, Єдинородного Божого Сина, про Його сходження між нас і восходження на небеса. Тому не дивне, що на Вечірнях Різдва, Богоявлення і Воскресення читаємо 1-у главу із Книги Битія, а на Божественній Літургії Пасхи на всіх мовах благовістимо — «В началі бі Слово, і Слово бі у Бога, і Бог бі Слово…»
***
Дорогі Браття і Сестри!
Великий Празник Христового Воскресення святкуємо по старому звичаю нашої Церкви отут, в оцьому Патріяршому Соборі Святої Софії. Цей Собор відображує нам насамперед — усі Божі храми й собори, стерті з лиця землі, зруйновані, спотворені й осиротілі, на нашій Рідній Землі.
Цей Собор отут — це знамено незнищеного собору людських душ нашої Святої Церкви і нашого українського народу!
Цей Собор св. Софії має пригадувати, кликати, навчати, собирати во єдино й утверджувати в вірі в Воскресення!
Собор Святої Софії, в якому сьогодні славимо Христа, що востав із мертвих і смертю смерть подолав, це відображення «на землі чуждей» Первопрестольного Святої Софії на Київських горах!
Сила темряви захопила в полон й ув’язнила наш Свят-Софійський Собор на Рідній Землі; вона заглушила так дзвінкий колись його голос і його молитву, вона закрила в ньому його світлі знамена — Хрест із тризубом Великого Князя, Святого Володимира, Христителя древної Руси-України, Руську Правду в руках Князя Ярослава Мудрого… Темна сила «віку цього» минущого спотворює і придавлює всю велику духовну спадщину тисячерічного буття Божого люду нашої Святої Церкви…
Тому то із ще більшою, до глибини душі зворушливою мовою говорять до кожного з нас оці іконописні й мозаїкові картини оцього тут Свято-Софійського Собору в день Христового Воскресення.
Послухайте його мови — благовісти!:
«Прийміть від нас радісні Благовіщення Воскресення Христового» — Ви всі, що найбільше уподібнюєтеся до Христа — Господа, бо в немочі, терпінні і житейській біді і нужді неначе рани Господа Ісуса носите на своєму тілі (пор. Гал 6,17); ви всі, що нам найближчі, ви всі, котрих назвав Христос Блаженними і братами своїми, ви — вбогі, голодні, спраглі істини, засмучені, ненавиджені і переслідувані Христа Ради і Правди Ради! бо Христос Воскрес!
«Прийміть від нас радісні благовіщення Воскресення Христового» — ви діти і молоде нашої страдної церкви! Якщо ще не вмерле сумління цього світу заговорило в цьому році про голодну смерть мільйонів дітей, то з цього храму піднімаємо свій голос і кличемо: ще страшнішим від голодної смерти є душевний голод мільйонів дітей нашої страдної Церкви! Тому кличемо до могутніх міра цього: «Не перешкаджайте дітям приходити до Христа, не виморюйте їх душ голодом правди, не затроюйте молодих умів і сердець отруєю людиноненависництва. Не давайте дітям смертносної зброї, щоб убивати брата свого, дозвольте їм, щоб вони в руках своїх носили пальмові галузки миру і вітали Христа, Господа . — «Осанна, Благословен грядий в Ім’я Господнє!
«Прийміть від нас радісні Благовіщення Воскресення Христового» — ви всі брати по кров! І а спільній вірі в Христа, ви брати Православної Церкви з Христові Подражателі в усіх інших християнських громадах! Вас благаємо «Ім’ям Господа Нашого Ісуса Христа, щоб їй всі те саме говорили, щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні і одній думці»! (1 Кор 1,10) Христос Воскрес!
«Прийміть від нас радісні Благовіщення Воскресення Христового» — і ви, що шукаєте правди, справедливости, людяности! До вас кличемо: «Шукайте, і знайдете»! Знайдете Христа — Господа, може й серед «терпінь і страждань», бо тільки Він, Христос, єсть «істина, путь і живот»! Христос Воскрес!
Свій голос із цього храму шлемо і до всіх властелюбців і мірських владодержителів і христоненависників: і їм пригадуємо, що Христос Воскрес і смерть подолав, що Воскресне Бог, і розбіжаться вороги його, і повтікають ті, що ненавидять його, що і щезнуть, як і щезає дим і тає віск від лиця вогню!
«Прийми від нас радісні Благовіщення Воскресення Христового» І ти, ветхій Риме, первопрестольний граде апостола Петра, Кифи-скали єдиної святої Вселенської Христової Церкви! Ось брат твій рідний і соєдинений з тобою, перший, що благовістив Христа на просторах Чорного Моря і благословив землю нашу із київських гір, несе свою молитву до Господа з-за дротів карних таборів смерти і невільничої праці, з в’язниць, тюрем і заведень душевного людиновбивства.
І устами мільйонів людей не перестає молитися і кликати до Господа: «Господи, услиши молитву мою і вопль мой к Тебі да прийдет!»
«Не ховай обличчя Твого від скорби моєї!» — (Пс. 101,2-3) Бо Христос Воскрес!
Наше радісне Благовіщення Воскресення Христового вістимо всьому людству і всім людям і кличемо із цього храму святої Софії, Божої Мудрости:
Воскресення день, просвітився торжеством і друг друга обіймім! Промовмо, браття «І тим, що ненавидять нас, простім усе з воскресенням…». Бо це «Пасха Господня, Пасха Воскресенная нам засіяла, ізбавління від скорбі…» Бо Христос Воскрес!
