Свіжий номер

5(505)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Слово на святковій зустрічі з нагоди 20-річчя радіопрограми «Голос мирян»

Тому двадцять років, 11 липня 1971 року, на хвилях етеру у Філядельфії і околиці пролунали знаменні слова і мелодія благальної релігійної пісні «Боже, вислухай благання». Цим гимном почала своє існування і передавання радіопрограма філядельфійського відділу Товариства «Патріярхат» «Голос Мирян». Ніхто з управи Товариства, як і з програмового та адміністративного комітетів, які були відповідальні за цю ініціятиву, не думав тоді, що радіопрограма протриває два десятки років і що ми будемо вшановувати її ювілей у такій приємній та багатообіцяючій ситуації, що її тепер переживаємо: маю на увазі проголошення суверенности й самостійности України, вихід з підпілля Української Католицької Церкви та поворот на Україну її теперішнього голови — Блаженнішого Патріярха і кардинала Мирослава-Івана Любачівського. Нераз зроджується у мене спокуслива думка, що радіопрограма «Голос Мирян» якимось чином також причинилась до цього сучасного нам процесу українського народу у його невпинному прямуванні до самостійного державного життя.

Радіопрограма «Голос Мирян» постала в розгарі затяжних змагань за український католицький Патріярхат. Змагання ці досі ще не увінчались повним успіхом. І це також заважило на тому, що радіопрограма проіснувала так довго. Вона й на майбутнє не може перестати діяти — доки не буде осягнена мета, задля якої вона постала. Але за час свого двадцятилітнього існування вона вийшла далеко поза межі церковної і релігійної тематики та ідеї патріярхату і стала важливим звеном у засобах інформації української громади на терені Філядельфії, як і англомовних її слухачів. Вона стала певним громадським чинником, без якого важко собі вже уявити українську філядельфійську громаду. Громада ця не була б такою, як вона тепер є, без радіопрограми «Голос Мирян». Ваша численна присутність, дорогі присутні, на цьому святковому вечорі, як і постійна моральна і матеріяльна піддержка радіопрограми з боку українських підприємців та поодиноких осіб, є цього найкращим доказом, що «Голос Мирян» — це важливий громадський чинник у Філядельфії.

Але хоч якою великою була ідея українського католицького патріярхату, що захоплювала українську людину і наповняла її вірою і завзяттям до праці й змагань, то без конкретних людей, людей посвяти й відданої систематичної праці радіопрограма не проіснувала б двадцять років і не виконала б свого завдання супроти громади: інформувати й виховувати її. Такі люди ввесь час були, а між ними й особливі індивідуальності, без яких ледве чи програма змогла б була проіснувати й без яких вона не була б такою успішною, як вона була і є. Цими особами, як всі прихильники й слухачі радіопрограми знають, є проф. Леонід Рудницький — редактор програми й інж. Юліян Головчак — її директор.

Сьогодні, відмічаючи довголітнє існування й успішну працю радіопрограми «Голос Мирян», ми зійшлися, щоб в особливий спосіб вшанувати також віддану, безкорисну працю для Української Католицької Церкви, для ідеї патріярхату й для громади взагалі вельмишановних проф. Леоніда Рудницького й інж. Юліяна Головчака.

Думаю, що не помилюсь, коли при цій нагоді скажу, що така їхня посвята і жертвеність були можливими завдяки великому вирозумінню і піддержці з боку їхніх шановних дружин — пані проф. Ірини Рудницької і пані Галі Головчак, як і з боку всіх інших членів їхніх родин, які мусіли годитись з тим, що їхні батьки чи інакше їм близькі особи не були завжди з ними через цю громадську працю. Мені відомо також, що проф. Рудницький знаходив ще й особливу піддержку у своєї бл.п. матері пані Юлії Рудницької, а також і у своєї тещі — пані Левін. Наше щире спасибі усім їм за це! Про інших співробітників радіопрограми я не згадуватиму тут, про них згадають керівники програми. Скажу лише, що їх було багато за тих двадцять років, деякі з них уже відійшли із світу цього. Вічна Їм пам’ять! Всі вони також причинились до успіху радіопрограми у свій час — в той чи інший спосіб.

Мушу признатись сьогодні, що мені нераз було жаль моїх близьких приятелів — Леоніда і Юліяна, коли глядів на їхню працю. Були нераз важкі дні й хвилини, особливо коли не було готових матеріялів до чергової авдиції, а час стрімголов летів до хвилини, коли треба було віддати тасьму на радіостанцію або виступати «на живо». Деколи я навіть був готовий погодитись з твердженням колеги Рудницького, що його він висловлював, коли підпадав синдромові зневіри Франкового Мойсея, що це все — моя вина, бо втягнув його, як він каже, у цю патріярхальну «біду» інакше у нього було б направду «щасливе життя». Але обсервуючи його вже понад чверть століття, я стверджую, що він мав справді щасливе життя, завдяки в першу чергу його шановній дружині Ірині. Воно, однак, ніколи не було б таким цікавим, як було за ввесь той час, якби не Патріярхат, якби не радіопрограма «Голос Мирян», якби не радіопрограма «Голос діяспори» та багато інших всякого роду програм і проектів, якби вкінці — не феномен бл.п. Блаженнішого Йосифа Сліпого, що надав зміст життю багатьом із нас.

Співчуваючи нераз Юліянові Головчакові, особливо коли під час літніх місяців він мусів перебирати на себе усі функції радіомовлення «Голосу Мирян», виконуючи одночасно ролю редактора, диктора, радіомеханіка й директора, я подивляв його таланту, зарадності і терпеливості. З приємністю згадуватиму завжди недавно висловлене ним твердження, що завдяки змаганням за український католицький Патріярхат «ми стали багато розумнішими». Хочу надіятись, що між тими «ми» включив він і мене. Хто ж бо з нас не хотів би стати розумнішим?!

У першій радіопередачі «Голосу Мирян» ми визначили були наші завдання і цілі. їх ми старались здійснювати за ввесь час існування радіопрограми. У цьому легко переконатись, прослухавши це наше становище з-перед двадцяти років:

ПРИСУТНІ МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПРОСЛУХАТИ ПРОГРАМОВЕ СТАНОВИЩЕ РАДІОПРОГРАМИ «ГОЛОС МИРЯН».

Становище це й сьогодні актуальне, і тому патріярхальна програма «Голос Мирян» у Філядельфії мусить і надалі існувати, бодай до часу, коли буде визнаний і потверджений український католицький патріярхат і завершена патріярхальна структура Української Католицької Церкви. Надіємось, однак, що коли здійснена буде основна мета, задля якої постала ця радіопрограма, то всеодно ми святкуватимемо щонайменше її срібний ювілей, що дай нам Боже усім щасливо дочекати!

Поділитися:

Популярні статті