(Український Народній Дім, Брізбен, 24.4.1986 р.)
Ваше Блаженство,
Преосвященний Владико,
Преподобний Отче Парох,
Достойні Гості,
Шановні Парафіяни,
Дорога Молоде!
Запрошення мені сказати на сьогоднішній урочистості слово від імени мирян вважаю особливою для себе честю. Архиєрейські відвідини Головою Української Католицької Церкви, Блаженнішим Патріярхом і Кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським цієї нашої найдальше віддаленої частки його Церкви залишаться історичною для нас подією.
Ми, зібрані тут миряни парафії Покрови Пресвятої Богородиці в місті Брізбен, свідомі історичности сьогоднішнього дня, бажаємо довести Вашому Блаженству наші думки, зокрема про дві справи, які особливо близько лежать нам на серці. Сказане тут напевно буде тільки повторенням і підкріпленням подібних думок, з якими зверталися до Вашого Блаженства миряни усіх наших скупчень в
Австралії, але важливі справи заслуговують на те, щоб їх повторювати і підкріплювати.
Перша справа відноситься до відзначення 1000-ліття християнства на Україні. Зближаємося до великого, неповторного ювілею. Немає свідомої української людини у вільному світі, яка б не відчувала незміренної ваги для українського народу події, 1000-ліття, що його будемо незабаром відзначувати. Ми усвідомлюємо собі теж ті великі вартості, які можуть виринути для Української Церкви і її народу з успішного використання неповторної нагоди цього великого ювілею.
Але можливості використання ювілею повністю розуміють теж сили, вороже наставлені до української Христової Церкви і українського народу. Від деякого часу мають місце, і напевно будуть посилені у майбутньому, таємні, а то й відкриті намагання спрямувати відзначення ювілею на широкому світовому форумі в русло московського патріярхату і його російської православної Церкви. Як добре відомо, ця Церква є знаряддям у руках жорстокого безбожного режиму, який за час свого існування переслідував усі релігії, а зокрема нищив Українську Церкву на рідних землях: Українську Автокефальну Православну і Українську Католицьку Церкви.
Маємо справу з потворним апаратом, якому стоять на послузі велетенські засоби для скривлення перед світом історичної правди в некористь українського народу і, в основному, на прославу і пропаганду російскої імперської ідеї. Відзначити ювілей на українській базі достойно й гідно, в ім’я правди і на хвалу Христової Церкви та в користь українського народу — це завдання цілої української діяспори у вільному світі. Тут необхідно зробити всі можливі зусилля в площинах особистого й збірного життя, знайомити світову публічну опінію з проблемами Української Церкви і народу з перспективи їх 1000-літньої історії і давати рішучу відсіч ворожим силам у їх шкідливих намаганнях.
Не може бути сумніву, що особлива відповідальність і провідна роля в процесі підготовки й реалізації задумів і святкувань залишається за нашими Церквами. Не може бути теж сумніву, що повного успіху і добрих наслідків ювілейних святкувань можна буде досягнути тільки спільним зусиллям, коли до великого діла стануть не осібно і не поділено українські християнські церковні юрисдикції, але поєднані спільною думкою і ціллю, у братній любові й покорі, щоб спільно відзначити 1000-ліття Христової Церкви на Україні, її праці з народом і її служіння єдиному Богові.
З радістю прийняли ми вістку, що в цю Провідну Суботу, 10 травня цього року, відбудеться в Торонто, в Канаді, великий екуменічний молебень подяки для відзначення Тисячоліття Хрещення України-Руси. Головний священослужитель молебня, Єпископ Української Католицької Церкви Ісидор, спільно з Митрополитом Української Православної Церкви Василем, з численними єпископами, священиками та пасторами 32-ох всеканадських церков стануть служити молебень в найстаршому церковному храмі Канади, римо-католицькій катедрі св. Михаїла в Торонто. Привітальне слово виголосить Кардинал Картер, а величною процесією увійдуть у храм кардинали, митрополити, архиєпископи, єпископи та численні священики і пастори. Молебень буде співати хор української православної катедри св. Володимира. Світським спонсором являється інститут ім. Симона Петлюри, а світським промовцем з проповідальниці буде голова Світового Конгресу Вільних Українців — Петро Саварин.
Із щирої душі бажаємо, щоб це торжество відбулося якнайдостойніше і стало дороговказом для успішного переведення святкувань великого ювілею по всіх місцях української діяспори. Прохаємо Всевишнього, щоб допоміг усім нашим церковним ієрархам знайти спільну мову в цьому неповторному історичному акті. Ми віримо, що українське мирянство у свою чергу з відкритим серцем привітає ініціятиву в цьому дусі своїх ієрархів і дасть їм беззастережну піддержку.
Друга справа, яка глибоко хвилює свідомість нашого мирянства, стосується самих основ Української Католицької Церкви, як організації. Ми повністю усвідомлюємо, що Церква, створена Божою Волею і Божим Провидінням, має першим обов’язком вести свою паству до її вічного спасіння, до Бога. Але при тому ми не можемо забути, що паствою Української Христової Церкви є український нарід. Цей нарід переходить одну з найбільш загрозливих криз на своєму історичному шляху. На рідних землях прокочується жорстока боротьба за його самобутнє існування. Українська діяспора, яка мала б стати джерелом сили для поневоленої батьківщини, сама стоїть перед загрозою повної неминучої асиміляції значної своєї частини і критичним послабленням своєї субстанції.
Уважаємо незаперечною правдою, що найбільше надійним засобом збереження цієї субстанції є оновлена батьківська віра із скріпленням церковними традиціями і поглибленою релігійністю мирянства. Найважливішим завданням Української Католицької Церкви як організації, відповідальної за свою паству, розкинуту по усіх частинах світу, є зберегти себе, свою сутність і добитися релігійної обнови згуртованого біля себе вірного люду.
Перед нашою Церквою стоїть завдання небувалої ваги і складности. І коли моральну силу ієрархії, духовенства і мирянства треба рахувати передумовою успішної ролі цієї Церкви, є ще деякі особливі потреби, конечні для її життєздатности.
Щоб виконати цю Богом дану місію, нашій Церкві необхідна струнка, справна, централізована організація. Як рукотворне тіло, ця організація мусить бути співмірною до тих вимог, які випливають з її обов’язком служити Богові і до Нього провадити свій нарід у розсіянні. З завданням тим Українська Католицька Церква буде спроможна справитися на довшу мету тільки тоді, коли здобуде в рамках Вселенської Христової Церкви свою повну помісність, завершену патріяршим устроєм. Не йдеться тут про престиж і зовнішні ознаки достоїнства, але про саму суть, про права, привілеї і владу, необхідні, щоб вдержати єдність і структурний зв’язок Української Католицької Церкви як неподільного тіла, спроможного на існування у вічності.
Ваше Блаженство, цю істину відкрив нам у цілій її глибині Ваш великий попередник, Патріярх Йосиф, який визнання патріяршого устрою своїй Церкві-Мучениці поставив змістом свого життя.
У нашій неспроможності оцінювати всі, у значній мірі недоступні нам обставини і складності справи патріярхату УКЦеркви, ми глибоко відчуваємо її беззастережну вагу і значення для цієї Церкви і народу. І хоч ми. мирянство Церкви, маємо мати належний нам голос в тій справі, ми мусимо теж усвідомити, що тільки поєднанням зусиль ієрархії, священства і мирянства, в обнові віри і демонструючи свою єдність, однодушність і цілеспрямованість, зможе наша Церква здобути належне їй місце і права в рядах Вселенської Церкви. Це і справа, яка не може бути предметом розгри сторонніх чинників у вахлярі різновидих інтересів, які мають мало, а то й не мають нічого спільного з Церквою, як Божою установою.
У свідомості великих завдань і непоборних самими людськими засобами труднощів, що стоять перед нашою Церквою, якої Ви, Ваше Блаженство, є видимим Главою, приносимо до Всемогучого і Милосердного Отця Нашого Небесного наші молитви, щоб післав нашій Церкві світле майбутнє, просвітив її ієрархію мудрістю і чеснотами апостольства нагородив її відданими священиками, обновив віру і одність її мирянського люду, а Вам, Ваше, Блаженство, її Главі, дав силу і власть вмілою рукою повести свою Церкву оновленою і скріпленою до її призначення на її історичному шляху.
