Ваша Еміненціє Блаженніший Верховний Архиєпископе і Кардинале, високопреосвященні та преосвященні владики!
Шановні представники державної та місцевої влади!
Дорогі брати священики, монахи і монахині, любі батьки, мила молоде та діти!
«Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога
і причастя Святого Духа з усіма вами!» (2 Кор. 13, 13).
У цьому старовинному відпустовому місці Матінки Божої Зарваницької, до якого століттями приходили ваші прадіди, батьки, матері, нині урочистою Літургією розпочинається святкування ювілею з’єднання українських християн з Римською Церквою. Ці події відбулися 400 років тому в Брест-Литовську та 350 років тому в Ужгороді. Відновленням тої єдности сповнилися бажання і наміри самого Ісуса Христа, які спрямував у своїй молитві до Отця під час останньої вечері: «Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. І за них я присвячую себе, щоб і вони були освячені правдою. Не за цих тільки молю, а також і за тих, що задля слова їх увірують в мене, щоб усі були одно» (Ів. 17, 18-21).
«Щоб усі були одно» — це вимога правди, заповідь любови і Божа воля. У своїй промові на останній вечері Ісус сказав апостолам: «Як мене Отець полюбив, так і я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові» (Ів. 15, 9).
Апостол Іван у своєму першому посланні пише: «Ми пізнали і ввірували в ту любов, яку Бог для нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі і Бог перебуває в ньому» (І Ів. 4, 16). Невже ж тоді є щось логічніше і вимогливіше від того, щоб, ті, які впізнали любов і ввірували в неї, були одне в тій правді і любові.
Церква народилася з води і Святого Духа (пор. Ів. З, 5). У вічному Отцевому Сині Ісусі Христі, який є також Сином Чоловічим і народився від Діви Марії, хрещені всиновилися, стають дітьми Божими. «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого який взиває: Авва, Отче» (Гал. 4, 6).
Таким чином, Церква, встановлена самим Ісусом Христом, увійшла в історію народів, як свідчення Божого Царства єдністю віри і спільністю любови. В цьому полягає її тайна і послання. Церква народилася з висот, а тому не являється людською установою. Ісус сказав до своїх ворогів: «Ви з цього світу, я не з цього світу» (Ів. 8, 23). Отже, Церква не з цього світу, тому що її встановив Христос і від нього вона післана в світ віщувати спасіння.
У своїй божественній мудрості Ісус Христос, знаючи, в якому світі Церква житиме, на які відпори натраплятиме, які гоніння терпітиме і як буде розпізнана серед стільки поділів та розколів, дав їй видимий знак єдности в вірі і спільности в любові. Це — Петро, Симонові, синові Йови сказав: «Ти — Петро (скеля), і на цій скелі збудую мою Церкву, і пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Після свого воскресіння Ісус Христос доручає свою Церкву Петрові словами: «Паси мої ягнята — паси мої вівці» (Ів. 21, 6).
Перед своїми страстями Ісус каже Петрові: «Симоне, Симоне! Ось Сатана хотів вас просіяти, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла. А ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 31-32).
Таким чином, в Петрових наслідниках безперервно живе мандат Христа.
Петро наших днів, Папа Іван-Павло II, прислав мене нині до вас з моєї батьківщини Хорватії.
Сьогодні я своєю присутністю свідчу, що і він з вами духовно присутній своєю любов’ю і своєю пошаною. Він мені довірив послання, щоб принести сердечні вітання вам, преосвященні Архиєреї, вам, священики, монахи і монахині, усім вам, вірні, сини і дочки мученицької Греко-католицької Церкви в Україні. Всі Церкви, які у великому проміжку цього століття жили в тоталітарній системі, в якій будувалося суспільство виключно на атеїстичній ідеології, тобто суспільство не тільки без Бога, але і проти Бога, заслуговують називатися мученицькими. Жорстоких гонінь зазнали також і Православні Церкви, зазнавали їх, можна сказати, всі християнські спільноти. Католицька Церква західнього та східнього обрядів зазнала в деяких країнах особливо важких випробувань. Якщо б ми мали список владик, священиків, монахів і монахинь і величезної кількости вірних чи Католицької, чи Православних Церков, цей Мартирологій не зміг би поміститися в багатьох книгах.
Греко-католицька Церква в Україні указом світських властей на протязі півстоліття втратила право на існування. їй було відібрано будь-яку можливість вільно та публічно жити свій ідентитет, свою спільність, свою єдність з Петром.
Який вразливий і довгий шлях Мартирологи цієї славетної Церкви! З великою пошаною згадую, як символи, Верховного Архиєпископа та Кардинала Йосифа Сліпого, владик Петра Ґойдича та Теодора Ромжу.
Час катакомб минув. Церква вийшла з катакомб, та рани ще не погоїлися, ще й досі живеться у матеріялістичному розумінні життя людини, сім’ї. Ранена єдність у самій Церкві, поранені відносини з іншими Церквами… Терпіння породило недовір’я, яке тепер, коли прийшла воля, потрібно настирливо і в любові лікувати. До цього зобов’язує мученицький досвід минулого.
Церква потребує щиросердечної єдности в собі. Церкву робить автентичним свідком Ісуса Христа, розп’ятого і воскреслого, її міцна єдність у взаємній любові вірних, в братерській єдності священиків, монахів, монахинь, в цілковитій відданості та послузі пастирям Церкви.
Церква зіткнулася із загрозою нового поганства, яка втрачає правильне поняття самої людини, не визнає в ньому Божого образу, втрачає правильне розуміння сім’ї, не визнаючи її установою Божою та спільнотою посвяченої любови в службі життя. Нове поганство, хоч у волі та демократії, підвищує спокусу морального релятивізму і нігілізму. Молоді загрожує велика небезпека аморальности і наркоманії. Отже, Церква знаходиться перед великим викликом і вимогливим посланням сповістити Євангеліє сучасній людині.
Святіший Отець Іван-Павлдо ІІ в своєму листі «Орієнтале Люман» пише: «Нехай не послаблюється Хрест Христа (пop. І Kop. 1, 17), бо коли ослабне Хрест Христа, людина залишиться без кореня, не матиме перспективи: її зруйновано! Це — криза кінця двадцятого століття. Це — крик Риму, Царгороду, крик Москви. Це — крик цілого християнства: Америки, Африки Азії — крик всіх. Це — крик нової євангелізації» (№ 3)…
«Зіткнувшись з тим закликом, Церкви Сходу і Заходу покликані зосередитись на суттєвому». «Ми не можемо з’явитися перед Христом, Господарем історії, так розділені, якими ми є розділеними, на жаль, на протязі другого тисячоліття. Ті поділи повинні відступити перед зближенням і згодою. Мусять гоїтися рани на шляху до єдности християн» (№ 4).
Дорогі брати й сестри в Христі Ісусі, дорога Греко-католицька Церква в благородній і мученицькій Україні! Вийшовши з тяжких випробувань минулого на волю, хоч не без труднощів, спрямуй свій хід у згоді, хоробро, з молитвою та вірою в майбутнє, йдучи за єдиним світлом, а цим світлом є Ісус Христос, який до нас звертається: «Я — Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві» (Ів. 29, 46). «Поки у вас світло — віруйте в світло, щоб світла синами вам стати!» (Ів. 12, 36).
Як на важких дорогах минулого, так і на сьогоднішній дорозі в майбутнє нехай вас провадить Пресвята Богородиця, Матір Церкви, Учителька віри і молитви, Мати ніжної любови, всіх вас віддаю її Непорочному Серцю.
З особливою пошаною, з’єднаний з вами в любові до Святішого Отця Івана-Павла ІІ, приношу кожній дитині, юнакові та дівчині, кожній сім’ї, кожному священикові, монахові, монахині, а також достойним Пастирям вашої Церкви і вашій Батьківщині Україні Апостольське Благословення Святішого Отця як запоруку злагоди і миру, волі і цілковитого прогресу.
