Високодостойна мирянська громадо!
В останньому числі «Лиса Микити», — наш неперевершений ЕКО запрезентував своїм читачам фото, на якому відображена група: безвольних, тупих баранів, під ними вимовний підпис:
«Повернули з Риму… і що далі?»
Друзі і знайомі питають: «Кого Лис Микита має на увазі?..»
Признаюсь, що я грішний між тими баранами догледів й себе! Я застановився і над нами всіми паломниками, які й досі не зважились запротестувати проти тих, які так запопадливо дошукувались і продовжують дошукуватись темних плям і тіней — в час історичного паломництва і незабутніх подій, на які так ентузіястично і захоплено коментувала світова преса, що приглядалась до нас українців в Соборі св. Петра, і на всіх імпрезах, де тільки ми брали участь.
На сторінках «Свободи», і деяких єпархіяльних журналів, автори тих «тіневих» репортажів аж із шкіри вилазять, щоби обезцінити цей змаг і ці епохальні події, що відбулись у вічному місті, під духовним проводом нашого Патріярха Йосифа 1-го.
Ніхто з нас не протестував проти зливи «жовчі», яку виливали і продовжують виливати на ті події і на ту Постать, яка провела нас, під своєю патріяршою мітрою і патерицею — через пороги Святині апостольського центру.
Ми далі продовжуємо питати себе: «що далі?»..
Чи ж ми не подібні до тих баранів???
Хіба не подібні до тих баранів ті ноторичні шукачі «чорних та тіневих» плям на всьому мирянському рухові?.. Не подібні до них ті достойники, ті льоялісти, які ради шкурного кар’єризму, — готові розп’яти Матір-Церкву, як колись розпинали «книжники та фарисеї» Христа Спасителя?.. Хіба ми їх не бачили, хіба не вони оточували нашого Патріярха, і чи не вони слали доноси на нього, як колись доносили Кочубеї на Мазепу?.. Хіба не повторюється наша темна сторінка історії?..
А хіба — світова пошта не розносить по нашому діяспорному світу — на цього новітнього Мойсея, — пасквілів, автори яких не в стані заховатись під своїми підозрілими криптонімами!? Як би не ховались, які б машкари на себе не надівали, вони не спроможні заховати сліди тих, які підсувають їм папір і чорнило. Ініціятори тієї брудної і скандальної лектури, під якими ризами та сутаннами не скривались би, вони не в стані будуть, на сторінках історії, стерти із себе ЮДИНОЇ печаті!.. їхнього сліду у пам’яті грядущих поколінь — ніхто завидувати не буде!
Коли б у тих монаших і мітроносних достойників була б хоч крихта національного, громадського та християнського почуття гідности, — то вони, напевно, на тій картині в «Лисі Микиті» віднайшли б і себе — приглянулись би до себе і до тих своїх вчинків. Це варто б усвідомити і всім ноторичним шукачам тіней там, де їх не слід шукати!
Дорогі Миряни Української Церкви Страдниці!
Наш Патріярх Йосиф 1-ий. всупереч всім стихійним, протитечійним хвилям, проти волі всіх ворожих нашому Народові сил, вже опинився на тамтому боці Рубікону. Він перейшов цю завітну ріку і, не оглядаючись на нікого, попрямував до великої і святої мети!
Не залишаймо Його самітним на тій дорозі. Не, оглядаймось позад себе! Чим скорше пускаймось убрід за Ним, бо вже немає вороття. Поза нами зрада і ганьба! На його шляху — перед нами: наша Церква і наш Народ! На той наш останній ЗМАГ — чекає наша Батьківщина!
Навмируща Слава їй і нашому Патріярхові Слава!
