У цій статті мовитиметься про книгу The Glory of the Cosmos: A Catholic Approach to the Natural World. Edited by Thomas Storck. Waterloo, Ontario: Arouca Press, 2020. 152 pages. ISBN 978-1-989905-26-5 (paperback).
Із огляду на 150-річчя від дня народження Лесі Українки (25 лютого 2021 р.) українці знову отримали стимул обміркувати своє ставлення до довкілля, адже однією з головних тем її найвідомішого твору «Лісова пісня» (1911 р.) є ставлення людини до природи. Тут мовиться не просто про народні вірування у русалок і лісовиків чи поганські тлумачення божественної всеприсутності. Контраст між тим, як Лукаш робить березову сопілку і спробою зрубати березу, символізує два протилежні підходи до природи: любов, шанобливе використання і бездумне знищення.
Протистояння двох згаданих підходів є головною темою книги «Слава Вселенної». У цій збірці вісім католицьких мислителів досліджують богословські обґрунтування, а також деякі практичні виміри вчення Церкви про природне довкілля. Отже, редактор видання Томас Сторк подає від себе вступ і нариси про відповідні місця католицького Катехизму, як також про енцикліку Папи Франциска «Laudato si’» (2015 р.). Отець Едмунд Вальдштайн із цистерціянського абатства Святого Хреста (Heiligenkreuz) біля Відня подає філософські основи шляхом протиставлення вчень Арістотеля і Декарта. Натомість Сюзан Вальдштайн критикує неодарвіністське нехтування природною єрархією і пропонує нову концепцію природничої науки, яка враховує ідеї швейцарського зоолога Адольфа Портмана. Крістофер Шеннон розглядає взаємозв’язок між природою та «культурою» у «Листах з озера Комо» Романо Ґвардіні. Крістофер Цендер аналізує відповідні духовні джерела, особливо книгу Буття, а Девід Клейтон пов’язує числові матриці всесвіту з божественною красою. У розділі під назвою «Брат Вовк чи Робо-Пес» Майкл-Гектор Сторк піддає критиці сучасну фізику, хімію і біологічну науку з точки зору філософії томізму; його спостереження стосуються, зокрема, сучасної робототехніки. Звернувшись до іншої сфери теперішньої науки і технології, Пітер Квасневський робить критичний огляд етики генетично модифікованих організмів. Його текст із роздумами про Арістотеля і Декарта, а також про святого Тому Аквінського, Ляйбніца і Гайдеґґера завершує книгу.
Яким є сучасний секулярний погляд на всесвіт? Сюзан Вальдштайн описує його так: «Жодна істота у цьому всесвіті не має більшої цінності, ніж якась інша істота, а насправді жодна істота не має внутрішньо притаманної їй цінності взагалі. Усі ціннісні судження довільно накидаються людською волею. Із природою оперують, як каже Папа Франциск, наче «з чимось безформним, повністю відкритим для маніпуляцій»1. Її досліджують для того, щоби використовувати. Всесвіт є позбавленою смислу мішаниною фізичних тіл, які рухаються відповідно до природних законів, і з цього життя та людина виникла випадково. Ми прийшли до буття без смислу і не маємо підстав жити заради якоїсь особливої мети» (с. 35).
У своєму нарисі про генетично модифіковані організми Квасневський показує, як описаний світогляд дозволив нам розвинути і розгорнути технологію, що втручається в серце природи, радше пануючи над нею, аніж співпрацюючи з нею. Він пов’язує цю рису із західною капіталістичною культурою (сс. 125 – 126). Цитуючи святого Івана Павла ІІ, Квасневський характеризує біологічне експериментування могутніми націями першого світу і приватними структурами країн третього світу як нову форму колоніалізму (сс. 116 – 119). Українцям варто пам’ятати, що колоніалізм має більш ніж одну форму і джерело.
Одним із уроків, які дає ця книга, є розуміння факту, що питання довкілля пов’язані з усім спектром проблем – перебувають поза чистою наукою. І в своєму аналізі «Laudato si’» Томас Сторк вказує, що католицьке ставлення до творіння є невід’ємним від соціального вчення Церкви, у тому числі про економіку. Сучасні секулярні підходи до природи впливають навіть на питання статі та гендера. Наприклад, «технократична парадигма» підтримує віру в те, що ми покликані маніпулювати своїми тілами відповідно до наших розумінь власної «гендерної ідентичності» (сс. 131 – 132).
Хтось, звісно, може заперечити, що нам не варто ідеалізувати природу, позаяк створений світ недосконалий. Справді, поняття «досконалий» з’являється у книзі декілька разів до того, як нам подають його визначення. Посилаючись на дискусію Томи Аквінського про красу, Девід Клейтон стверджує, що «досконалість» пов’язує форму речі з її наміреною метою. Однак після гріхопадіння людини досконалий порядок матеріального світу був порушений, «тому він більше не досконалий». З другого боку, попри цей «безпорядок», при якому всесвіт більше не відповідає божественній моделі, все ще залишається добре і красиве, котре вказує на ідеал того, що мало б існувати (с. 105). Крістофер Цендер зазначає, що людина як «будівничий мостів» може поєднати цей деградований матеріальний всесвіт із досконалим духовним світом у процесі свого власного обожнення (с. 85). Обожнення, звичайно, ключовий концепт у східному християнському богослов’ї. Він може запропонувати ключ до східного християнського розуміння екології. Це міг би бути продуктивний проєкт для наших богословів.
На основі першого враження, на сторінках збірника представлені два суперечливі погляди на роль математики в нашому розумінні природного світу. У передмові читаємо, що засадничі поняття і методологія сучасної науки, які можна простежити до філософського номіналізму і які набули розвитку в математичній думці Рене Декарта, звели природу до обчислюваних одиниць. Як спостеріг Клайв-Стейплз Льюїз, це «замістило механікою духовну або анімістичну модель всесвіту» із наступною втратою міфологічної уяви. Вони також відділили природу від Бога і підпорядкували її досліджуванню, особливо впродовж Промислової революції та сучасного капіталізму (с. хіі-хііі). З другого боку, як аргументує Девід Клейтон, математичний опис природного порядку виявляє «небесну літургію», яку «земна літургія» повинна відображати. Тут мовиться не тільки про саму літургію, але й про церковну архітектуру, мистецтво і музику, навіть літургійні дії «стояння на колінах, моління, стояння», все це віддзеркалює природні пропорції, які можна передати цифрами (с. 90). У своєму нарисі про Романо Ґвардіні Крістофер Шеннон погоджується з цією думкою настільки, що каже: «Будучи структурованою відповідно до годин доби і днів року, літургія є найекологічнішою з усіх культурних практик» (с. 62). (Має бути очевидно, що це спостереження є принаймні такою ж мірою застосовним до київської візантійської традиції). Отож, суперечність щодо ролі математики є тільки позірною, оскільки визначальним чинником є наша мета, яку вкладаємо в математичне вимірювання: чи ми наміряємося контролювати і використовувати природний світ, а чи зрозуміти і захистити його?
Написаний з мінімальним використанням наукового і богословського жаргону, цей тонкий томик має бути доступний кожному, хто читає англійською. Насправді проста мова авторів, більшість із яких здобули рівень бакалаврату, дає зрозуміти, що вони не женуться за незрозумілими або модними богословськими конструкціями академічних кіл, а радше прагнуть представити автентичне католицьке вчення.
Властива сучасним українцям увага до питань довкілля не може бути обмежена захистом боліт на Поліссі – малій батьківщині Лесі Українки, а також залишків карпатських лісів від здирницького розграбування, хоча ці нагальні питання досить болючі. Церквам слід виховувати глибоку екологічну свідомість серед духовенства та вірних, укорінену в християнському розумінні створеного світу і наших обов’язків щодо нього. І в цій життєво необхідній ініціативі стимулювальна і натхнена книга «Слава Вселенній» слугує надійним провідником.
Андрій Сороковський, пенсіонований працівник Міністерства юстиції США,де працював як дослідник Відділу довкілля і природних ресурсів, Голова Українського Патріярхального Товариства
- Енцикліка «Laudatosi» Святішого отця Франциска про турботу за наш спільний дім. Київ – Івано-Франківськ – Дрогобич, 2019, §106.
