Під таким наголовком появилась у «Свободі» із 4-го лютого 1976 р. вістка про це, що СКВУ, у порозумінні з представниками Українських Церков, схвалив зосередити свою діяльність у 1976 р. над обороною свободи релігії та прав Христової Церкви в СССР. В цьому ж числі «Свободи» редакційна стаття п.н. «Божа справа» висловлюється з признанням про рішення СКВУ. Ця стаття робить знаменну заввагу: «… в багатьох наших акціях в обороні людських прав та на допомогу в змаганнях нашого народу не віддавали ми справам оборони релігії і Церков стільки уваги, на скільки вони заслуговують, без порівняння менше, ніж нашим власним структурально-церковним проблемам, хоча — в ім’я правди — треба ствердити, що ці наші змагання велися і продовжуються також під кутом оборони релігії і Церкви в Україні.»
«Структурально-церковним проблемам» присвятили свою працю учасники патріярхального руху. Заввага в «Свободі» звучить як закид в сторону патріярхальників, болючий, бо є в ньому багато правди.
Ми також радо вітаємо рішення СКВУ відносно оборони релігії і Церков в Україні. Але чому СКВУ не боронить тих Церков у вільному світі?
Є вже загально відомо, що Президент і Президія СКВУ, і також люди відповідальні за «лінію» «Свободи» не підтримали належно і своєчасно патріярхального змагу за скору розв’язку «структурально-церковних проблем», за те підтримку вони давали противникам розв’язки тих проблем. Цим вони змушували патріярхальників витрачати багато-багато часу і гроша на оборону належної розв’язки цих проблем, зменшуючи їх енергію для оборони релігії і Церков в Україні.
Також треба ствердити, що ще і тепер одинці в СКВУ, та й деякі редактори — оборонці Церков в Україні, нічого не роблять для утвердження розв’язки структурально-церковних проблем в заіснованому Патріярхаті ПУКЦеркви. Наша Церква є в небезпеці і тут, у вільному світі! Чому ж тоді СКВУ не включило також вітку ПУКЦеркви у вільному світі в програму своєї діяльности на 1976 рік? Бо в Комісії СКВУ для церковних справ не думають по-українськи так, як Україні треба… А лиш так, як їм треба.
Україна все стояла як центр і остаточна ціль в патріярхальних змаганнях. Збереження, розбудова і завершення структури нашої Помісної Української Католицької Церкви мають служити збереженню українського релігійного і національного життя. В рямцях патріярхальної Церкви українська духова творчість зможе мати історичну тяглість, яку так хочуть перервати більшовики.
Дія патріярхального pyxу є повна полеміки довкруги «структурально-церковних проблем» в діяспорі. Але так сталося внаслідок несподіваного і дивовижного спротиву провідних одиниць нашого еміграційного церковного і політичного секторів, які завчасу не хотіли зрозуміти, що структуральне завершення нашої Церкви Патріярхатом є справою не тимчасовою і не лиш еміграції, а справою історичною і цілого українського народу. Нас болить витрата енергії і грошей і часу на цю внутрішню полеміку. Нашим бажанням є творити духові цінності, які український нарід у себе дома тепер не може творити і, в відповідний час, принести їх Батьківщині.
На жаль, залишити полеміку тепер, означало б дозволити лиходіям туманити менш освідомлених в церковних справах мирян і настроювати їх проти Патріярхату. Як довго є кочубеї, так довго треба їх поборювати.
