Отця Кирила Селецького невдовзі можемо побачити серед сонму святих
Отець Кирило Селецький (1835-1918) став духовним батьком для багатьох черниць, які сьогодні працюють по цілому світі. Він був відважним новатором, активним громадським діячем, душпастирем і народним письменником. Заснував два жіночих чернечих Згромадження Сестер-служебниць Непорочної Діви Марії та Сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Ця ініціативи о. Кирила спричинилася до великого поступу нашої Церкви, адже доти УГКЦ не мала жіночих монастирів, які б вели активне апостольське життя та служіння, і тим самим допомагали парохам у занедбаній ділянці пасторальної праці.
Обидва Згромадження є активними і продовжують працю засновника. Генеральна настоятелька Служебниць мати Дженіс завжди заохочує та підтримує нас у справі беатифікації о. Кирила. Цього року в квітні ми спільно відзначили 90-ту річницю смерті о. Кирила Селецького в Жужелі.
ХХ століття принесло багато терпінь і багато слави. Двох наших сестер – Олімпію Біду та Лаврентію Гарасимів – Господь увінчав вінцем мучеництва. Це дуже великий дар для Згромадження й усієї Церкви. До речі, бл. с. Олімпія – це вихованка о. Кирила, належала до його парафії і зростала під його пильним оком. Че- рез переслідування у ті часи важко було розвиватися, тому нас тепер, на жаль, є не більше, ніж 100 років тому. Проте наша місія не в кількості, а в праці, яку ми здійснюємо. А наші сестри працюють не лише в Україні, а й у Бразилії, Канаді та Польщі.
Отець Кирило заснував перший дитячий садочок в Галичині для дітей, де працювали Сестри-служебниці, – ще 1893 року. Він першим переклав українською народною мовою катехизм й адаптував його для українських дітей. Отець Кирило закликав створювати українські освітні організації та став першим із членів «Просвіти». Відома його публіцистична діяльність; статті о. Селецького, в яких він висвітлював найрізноманітніші питання духовності, господарства, суспільного життя, друкувалися в часописах «Прапор», «Нива», «Душпастир», «Посланник» тощо. Він засновував 20 братства тверезості та позичкові каси, читальні. І варто зазначити, що робив він це, залишаючись скромним сільським священиком.
Отець Кирило прагнув, щоб до монастиря вступали не тільки ті дівчата, які мали освіту (тоді вимагали принаймні шість класів, що унеможливлювало вступ до монастиря сільських дівчат) та посаг. За його переконанням, коли дівчина відчуває покликання, має відповісти на нього, незважаючи на те, багата вона чи бідна. Вступаючи до Згромадження, дівчина має принести розум і серце, наповнене любов’ю до Христа, а не гроші. Жертва її сил та відданості Згромадженню – це найбільше «віно» (посаг).
Наші молоді сестри, які прийшли до Згромадження після виходу Церкви з підпілля, довго нічого не знали про о. Кирила. Єдиним джерелом був невиразний скопійований рукопис о. Теодора Вергуна. Пізніше ми вже мали змогу читати журнал «Богословія» (1988), де була біографія о. Кирила зі вступом о. д-ра Івана Музички. Дещо ми могли довідатися від стареньких сестер. Пам’ятаю, коли я була в новіціяті, то немічна вже с. Розалія часто нам оповідала, як вони ходили пішки з Цеблова до Жужелян, аби помолитися на могилі отця Кирила.
Тепер ми щораз більше відкриваємо для себе особу нашого засновника. Радіємо, що продовжуємо його місію: провадимо вже два дитячих садочки, а з Божою допомогою незабаром відкриємо третій. Бачимо, що Господь у дивний спосіб провадив о. Кирила й наше Згромадження. Два убогі невеличкі села стали джерелами багатьох чернечих покликань. Через о. Кирила Бог показав нам, як ми маємо працювати для свого народу та Церкви; а також духовність простих людей, заради яких ми працюємо з любові до Бога на Його славу. Адже о. Кирило часто писав у своїх творах, що найбільше щастя людини – це Христос.
Отець Кирило Селецький залишив по собі згадку як про справді святу людину. Маємо свідчення ще з похорону отця, коли багато людей говорили, що вірять у його святість та що за його посередництвом можуть відбутися чудесні діла. 1920-21 року, під час польсько-української війни, польські військові, знаючи, що в каплиці в Жужелі похований «руский поп», хотіли знайти у могилі золото. Відкривши могилу отця, злякалися, бо знайшли його нетлінним. Крім того, далека родичка отця Кирила Ольга Домбровська свідчить про чуда в родині, які відбулися за його посередництвом. А колишній парафіянин пише: «Я, Станкевич Іван, вірую, що отець Кирило Селецький є святий, бо вірно служив Церкві і служив Богові».
Ще Митрополит Андрей Шептицький мав намір розпочати беатифікаційний процес 1941 року, проте прихід радянської влади не дав можливості цього продовжити. Пізніше Патріарх Йосиф Сліпий розпочинав цю справу в Римі, однак поки що офіційна Церква не проголосила о. Кирила святим. Надіємося, що вдасться розпочати урочистий процес його беатифікації на початку 2009 р.
Отець Кирило це особа, якою і я постійно захоплююсь: освічений, але скромний, багато працював, але не шукав у праці себе, а лише слави Божої. Часто прошу в отця помочі. Особливо я відчувала його допомогу, коли вчилася. Тепер, коли ми маємо намір розпочати його беатифікаційний процес, спостерігаю, як Господь через заступництво о. Кирила діє, посилає людей, підказує. Характерним для отця Кирила було те, що він цілковито віддавався людям з любові до Бога. Він працював для спасіння душ, а сили черпав у молитві. Отця Кирила називали українським Іваном Боско, але його важко порівнювати з кимось. Я глибоко переконана, що Церква проголосить його святим, тільки потрібна наша молитва й праця.
Маркіяна Василишин – сестра Згромадження святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії. Покликана у згромадженні готувати документи для беатифікаційного процесу о. Кирила Селецького
