(УПБ, Рим) — Від 29 вересня до 29 жовтня 1983 р. відбувався VІ Синод єпископів католицької Церкви. Ці Синоди відбуваються вже від 1967 р. в дусі постанов II Ватиканського Собору, щоб розв’язувати важливі проблеми життя Церкви і вводити в життя директиви Собору. Від 1967 р. такі Синоди відбувалися що два роки, а від 1971 р. що три роки. Кожний із Синодів мав одну важну справу до розглянення й дискусії з постановами, які потім у відповідному документі проголошував Святіший Отець. Тема VІ Синоду була: Примирення і покаяння у післанництві Церкви.
У Синодах єпископів беруть участь патріярхи східніх Церков, кардинали, архиєпископи, митрополити та президенти єпископських конференцій. У цьогорічному Синоді взяло участь 221 синодальних Отців. Державна влада не дала дозвіл на виїзд до Риму трьом отцям синоду: Пряшівському адміністраторові о. Іванові Гірці, Апостольському адміністраторові Риги (Латвія), кардиналові Юліянові Вайводсові, та Апостольському Адміністраторові Ковна й Вілкавіскіс (Литва), Владиці Людас Повілонісові. Від української Церкви участь у Синоді взяли: Архиєпископ Мирослав Любачівський — коадьютор Блаженнішого Патріярха, Митрополит Максим Германюк і Митрополит Стефан Сулик. від Закарпатської митрополії в Пітсбурґу був Митрополит Стефан Коцішко.
Тема Синоду — це перша й основна благовість, яку приніс Христос, і першими словами Його проповідях були: «Наблизилося Царство Боже; покайтеся, вірте в євангеліє» (Мр. 1, 15). Іншими словами: поворот до Бога, якого людина покинула своїм першим гріхом, а потім своїми особистими гріхами; покаяння-«метаноя», тобто переворот-переміна в душі при помочі Божої благодаті, яку приніс Христос своєю смертю і воскресінням і якою наступає переміна життя людини, в якій вона стає у злуці з Богом богоподібною, беручи участь у надприроднім житті Бога.
Сталося це безмірним Божим милосердям, Його прощенням, на що ми, люди, маємо дати нашу відповідь покаянням. Як це спасенне діло має здійснюватися — ось питання, що над ним Синод застановлявся. Наради Синоду відбулися в середині цього Ювілейного Року Спасення. Примирення з Богом і поворот до Нього — це наше спасення.
Довголітнім секретарем Синоду був Кардинал Владислав Рубін; коли він став Префектом Конгрегації для Східніх Церков, його пост одержав Архиєпископ Йосиф Томко. Предсідниками Синоду були Кардинал Йосиф Ратціґнер — Префкет Священої Конгрегації Науки й Віри, Кардинал Йосиф Кордейро — Архиєпископ Карачі (Пакістан) та Кардинал Тимотей Маннінґ — Архиєпископ Лос-Анджелесу (США). Генеральним модератором Синоду був Медіолянський Архиєпископ Карло-Марія Мартіні. Склад Отців Синоду з різних континентів: Африка —45, Північна Америка — 18, Південна Америка — 46, Азія — 33, Австралія й Океанія — 6, Европа — 73. Секретаріят приготовляв рік перед Синодом дискусійний матеріял у формі «лінеамента» (напрямних) та «інструментум ляборіс» (посібника для праць Синоду).
У першому тижні нарад Отці Синоду різних народів і континентів представили ситуації, досвід і проблеми з практики примирення й покаяння в їхніх народів, їхнього стада. У другому тижні були вибрані поодинокі важні проблеми для їх поглиблення, і вони були дискутовані в різних мовних групах. При кінці цього другого тижня релятори груп на пленарному засіданні подали вислід своїх праць і дискусій. У третьому тижні засідань були опрацьовані висновки знову в поодиноких мовних групах. На спільних засіданях отці вислухали звіти поодиноких римських декастерій над поставленим синодальним питанням, при чому були також короткі дискусії. У четвертому тижні випрацювано висновки й постанови Синоду і голосуванням їх потверджено. Вони будуть передані папі у формі суцільного документу, на основі якого, звичайно, папа видасть своє слово науки для цілої Церкви, як це було на попередніх Синодах. Святіший Отець брав активну участь у нарадах Синоду. У неділю, 16 жовтня ц.р., у п’яту річницю свого понтифікату і з нагоди 25-ліття своїх єпископських свячень, Папа Іван Павло II проголосив святим хорватського капуцина о. Леопольда Мандіця, який став наче апостолом святої Тайни покаяння. Цим актом папа наявно підкреслив актуальність індивідуальної сповіді.
Наші Владики — учасники Синоду — взяли участь своїм словом у нарадах і дискусіях Синоду. Владика Мирослав і Владика Максим висловили свої тривожні слова про важку ситуацію нашої переслідуваної Церкви під владою безбожного атеїзму. Владика Мирослав Любачівський представив отцям Синоду покаянну практику серед українського народу: сповідь з нагоди великих празників літургічного року, покаянні паломництва до відпустових місць, прохання прощення у ближніх перед кожною сповіддю, пошана до особистої сповіді й вимога навіть суворих покут (піст, якась праця тощо). Владика Мирослав з підкресленням вказав, що т.зв. «загальне розрішення» може бути уділюване тільки у виняткових випадках.
Владика Максим добре по-пастирському обґрунтував своє слово, в якому поставив вимогу, щоб Церква у сучасному світі привернула й подала точне поняття гріха, як відкинення любови Бога, заломання людини в самій собі та як віддалення себе гріхом від свого ближнього. У правильному зрозумінні злоби й суті гріха виразним стане потреба примирення з Богом і покаянні. Привернути й уточнити поняття гріха — це пасторальна вимога для успішної місії Церкви в ділі примирення й покаяння.
Митрополит Стефан Сулик подав богословське насвітлення Східньої Церкви про примирення. Овоч примирення — це благодать, яка перетворює людину, обоготворює її, лучить нас із Богом, робить нас учасниками Божої природи. Такий позитивний підхід до людини, що впала у гріх, витворить у душпастирській праці вдячність за Боже милосердя, з однієї сторони, і велич гідности людини, з другої, одночасно виховуючи самопошану й бажання привернення свого дійсного обличчя в Бозі.
При кінці Синоду отці запропонували папі 63 пропозицій і зробили заклик до представників держав докласти всіх зусиль, щоб забезпечити мир у світі.
Синод закінчився Хресною Дорогою, яку відбули присутні єпископи разом із папою, як обряд покаяння. Під час цього обряду владика-коадьютор Мирослав Любачівський прочитав молитву.
Одночасно повідомлено присутніх отців, що Святіший Отець іменував членами Ради Секретаріяту Синоду Кардинала Йосифа Ратціґнера, Кардинала Лопез Трухілльо (Колюмбія) та Митрополита Максима Германюка. Президія Синоду вислала телеграму протесту до урядів СССР та ЧСР, що не допустили на наради кардинала Вайводса, єпископа Повілоніса та о. монс. Гірку. У своєму заключному слові Папа Іван Павло II повідомив, що вислав послання до президентів Роналда Реґена та Юрія Андропова, закликаючи їх не зупинятися в переговорах для збереження миру у світі.
Поворот людини до Бога в покаянні й любові — це основне завдання Церкви в її пасторальній дії. Праці Синоду матимуть важливе значення у дальшій місії Церкви в модерних часах. Тому й Папа Іван Павло II у своєму кінцевому слові пов’язав тему миру між людьми з особистим примиренням і покаянням людини перед Богом. Щоб зберегти мир у світі треба радикально поборювати гріх «євангельською дорогою примирення через покаяння і навернення».
