Конспект лекції о. д-ра Ігора Мончака, яку занотував і оформив Богдан Климовський
Лекція III.
Людський елемент у Церкві, відображений культурним середовищем і історичним процесом людськости
Церква є одночасно Божа і людська установа. Людський елемент дуже виразно відбитий на цій Божій установі. Він виявляється і утривалився у партикулярних Церквах головним чином у способі особливого теологічного думання, церковної духовости, церковного правопорядку і способом вираження св. Літургії. У загальному партикулярні (помісні) Церкви — це продукт церковної спадщини свого культурного і історичного процесу Церкви.
Церкву, встановлену Ісусом Христом, попередив багатотисячлітній процес людської історії і людської культури. Ісус Христос прийшов на цей світ у найвідповідніший момент процесу людської історії, а як Спаситель вибрав для своєї місії сам центр і колиску старовинних людських культур.
Найстаршу людську культуру віднотовують історики в Китаю. Найбільше однак нам відомі культури розвинулися уздовж родючого пояса, знаного під назвою РОДЮЧОГО СЕРПА, що з півдня окружений Арабською пустинею. З одного боку цей серп дотикає дельти Нілю, іде через Палестину, старовинну Фенікію, Сирію, Межиріччя (Мезопотамію), Асирію і кінчається Вавилонією між гирлами Евфрату і Тигру. На цей родючий пояс находили народи з пустель і століттями одні по одних його опановували та одні по одних встановляли свої цивілізації і культури. І так у дельті Нілю розвинулася єгипетська культура, на північний схід від неї фенікійська, по той бік серпа асирійська і вавилонська культури; зараз поруч була перська, а далі індійська культура. Малу Азію навкруг побережжя опанували гітити. Із арабських пустель прийшли у цей родючий пояс усі семітські народи: вавилонці, асирійці, аморіти, канааніти, арамейці (сирійці), фенікійці, жиди, етіопці (абісинці). Жиди опанували Палестину в часі, коли дві сусідні (хамітські) потуги — Єгипет над Нілем і гітіти Малої Азії — вичерпали себе безнастанними війнами. 200 років мусіли жиди (1200 — 1000 р. перед Хр.) витратити на те, щоб перебрати від канаанітів і філістинців (поселенців із Крети) значну частину Канаану, що стала зватись Палестиною, залишивши канаанцям і філістинцям південно-західній Канаан.
Історія внесла ще й свою печать
Найбільших завоювань просторів давніх культур доконав македонець Александер Великий (324 р.п. Хр.), втіливши у свої посідання колишні імперії асирійців, медів і халдейців і заливши Єгипет союзною державою, (див. карти старинних імперій).
Володіння Александра Вел. не довго тривало, а все ж воно залишило по собі тривалий слід. Усі ці давні цивілізації і культури якось зуніфікував однією імперією і однією мовою, якою стала грецька. Це була своєрідна грекізація старовинних цивілізацій, що фіґурує в історії культури як гелєнізм.
У міжчасі до слова приходить Рим. Рим не витворив своєї власної культури, але виявився неперевершеним у військовій справі, в адміністрації і в законодавстві. І Рим не тільки добився з часом усіх тих посілостей, що були колись у руках Александра Великого, але й удвоє їх збільшив. Виявилася потреба провести адміністраційний поділ цієї тоді всесвітньої імперії. Діоклеціян перевів перший поділ імперії. (293 р.) Але остаточно цей поділ імперії встановився щойно за Теодосія 395 р. Римську імперію поділено в загальному на східню і західню. Одна й друга поділилася на префектури (дієцезії). Західня імперія обіймала Італію враз з Африкою і дві Галії. Східня імперія мала дві префектури: Ілірик і Орієнт. Границя між ними ішла по лінії: — в Европі цю лінію творила хорватсько-сербська границя, а в Африці сьогоднішня Лібія ділилася пополам. Сам Ілирик був опісля поділений на східній і західній. Префектура, східнього Ілірику (східні Балкани) обіймала дієцезії (це державно-адміністраційний термін!): ДАКІЮ (сьогодні Сербію і західня Болгарія) з містом Сардика (Софія) і МАКЕДОНІЮ (тепер. Греція) з містом Тессальоніки.
Префектура ОРІЄНТУ (АНАТОЛІЇ) — Близький Схід — обіймав такі дієцезії: ТРАКІЯ (східня Болгарія) — головне місто ГЕРКЛЕЯ над Босфором, АЗІЯ (південно-західня Туреччина) з містом ЕФЕЗ, ПОНТ (центр, і півн. Туреччина (з містом КЕСАРІЯ КАПАДОКІЙСЬКА, ОРІЄНТ (сх. Середземноморя) з містом АНТІОХІЯ і ЄГИПЕТ (Єгипет і сх. Лібія) з містом АЛЕКСАНДРІЯ.
Кожна дієцезія ділилася ще на провінції. Від перших віків християнства Церква покористувалася в адмініструванні церковними одиницями тим самим адміністраційним поділом римської імперії.
Терени, не обняті Римською імперією, були в очах римлян варварськими теренами і Церква на цих теренах була дуже слабо розвинена або вижидала ще повного свого розвою. Ці терени це:
ВІРМЕНІЯ (теп. СССР., Туреччина і Ірак), МЕЗОПОТАМІЯ (тепер, Ірак), МАЛЯБАР (півд. Індія — Кераля), ЕТІОПІЯ (була під постійною зверхністю Єгипту), ГРУЗІЯ (де візантійський вплив переміг вірменський і сирійський).
Слов’янські терени
З усіх теренів Римської імперії найраніше закріпилося християнство на Сході. Ми не можемо забувати, що Церква народжувалася на Сході, що перші Отці Церкви вийшли зі Сходу, що десять страшних періодів переслідування християнства відбувалося на Сході (по найбільшій часті), поруч того факту, що всі перші єресі мусіли теж виникнути на Сході, бо для цього був там єдино відповідний інтелектуальний клімат, але ж понад усе всі вісім перших Вселенських Соборів відбулися виключно на Сході. Духовість, культура, історія і життя-буття поодиноких церковних одиниць на цих теренах входили глибоко і з часом уже й невід’ємно у саму природу Церкви.
