Побачивши її, Господь заглянувся над нею і сказав до неї: не плач.
В кожнім Христовім чуді є якийсь непомітний але чудовий момент, якась подробиця, яка вчить, зворушує і помагає знайти подібне місце у житті кожного з нас. Не дивниця. Це все євангельські події взяті з життя, зі щоденних переживань нашого Господа з нами людьми і це бачив у своїй месіянській візії пророк Ісая сімсот років перед приходом Ісуса, коли писав: «Та він недуги наші взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (Іс 53, 4).
Ось подія євангелія. Ісус мандрує попри містечко .Наїн, яке трохи віддалене від головного шляху і хоче вступити до міста з апостолами. Якраз у брамі стрінули вони сумний похід гуртка людей — похорон. Сумний доволі, бо несуть померлого сина вдови. Добрі люди піддержують нещасну маму і вона гірко ридає. Ісус приступає без вагання до матері біля нар і каже теплим словом: «Не плач…» Воскресив її сина одинака і віддав його їй. Ніхто напевно не звертав уваги на подорожніх, коли вони зближались у такій сумній ситуації. Подорожніх на дорогах Палестини було багато. Тому все стається скоро і серед того щось що торкнуло Ісуса вчинити це чудо. То були сльози матері! Ісус великим чудом задержує сльози матері, Ісус з пошаною стрічає своєю месіянською силою материну дуже болюче зранену любов…
Поглянемо і ми з тієї нагоди на ці материні сльози в нашій бувальщині, бо вони великої ваги і значення. Вони торкнули серце Богочоловіка, вони склонили Його виконати виїмкове чудо між нами на землі. Ці сльози материні є великого виховного значення.
Дорогі Браття і Сестри! Наші Владики в останніх роках своєї праці в Україні з великою журбою працюють над двома великими питаннями нашого життя у вільній Україні. То питання сім’ї і питання молоді. Обидві справи дуже актуальні і незвичайної ваги, бо вони впрост відносяться до нашого бути чи не бути, нашого національного і церковного існування, нашого духовного життя, нашої відбудови рідної хати, як називав державу Слуга Божий Митрополит Андрей. Сім’я і молодь — то майбутність народу, яка сім’я, такий нарід, як виховуємо молодь, таким будемо народом. В обох питаннях важною особою є особа матері і її любов враз з батьком у їхній виховній праці, а головно любов материна. Така любов — то великий чинник у вихованні, вона формує справжню людину, вона формує святих осіб.
У сімейному вихованні дитину має мати, вона має одержати любов, має відчути любов батьків від хвилини свого народження. Ні! Куди раніше! Далеко ще перед заключенням подружжя, перед існуванням дитини в лоні матері! Від любові до дитини обох подругів, зокрема матері залежатиме характер дитини і потім її щастя в житті. Хотіти мати дітей, радіти ними в очікуванні на дитину — це прикмети справжніх подругів, справжніх батьків.
Згадаймо глибокі змістом слова Шевченка: «Діти, діти — Божа благодать!» І як гарно та просто описує Тарас цю материнську любов, коли мати дочекалась дитини і як ця любов формує душу дитини:
Тепер їй любо, любо жити,
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає того світу.
Щоб знов на нього надивитись,
Наговоритись: «Це моє!
Моє!» І дивиться на його
І молиться за його Богу!..
У сімейному житті, в сім’ї діти мають бачити взаємну любов батьків між собою. То дає їм — дітям — почуття безпеки, певности свого існування, радости і щастя, що в світі є такі добрі і гарні істоти-особи як батько-мати. Діти відчувають цю любов батьків у пестощах якими обділює їх зокрема мати, у її обіймах, у її словах, які дитина ще не розуміє, але у їхній мелодії чує доброту і ласку. Мати тим справді дає дитині потрібну їй любов. Любов матері вчить дитину любити, без чого людина була б сухим автоматом. Материна любов так вщеплена дитині дає матері згодом велику силу і вплив на дальше виховання у рості і розвитку дитини. Щасливі тії батьки, коли їхні дорослі діти скажуть потім: мої батьки дали мені любов! Я чув в моїм житті такі слова і бачив таких щасливих осіб. То справді велика спадщина і скарб таких дітей!
І серед того виховного процесу у материній любові є… материні сльози! Чи можна їх належно описати? Чи можна на їхній вплив точно показати? Не легко. Сльози матері вплинули на Ісуса без її просьби! Сльози матері – скриті, явні, з різними доповненнями у голосі – то чи не чародійна музика, яка у вихованні має великий і сильний вплив: то материна журба за дитину, то острах перед небезпекою, то немов звук алярму на вид лиха, зла, упадку дитини і болю материного серця, то засіб, щоб бачити як мати дорожить дитиною, то знак любови готової на все, то знак, що дійсно творить пошану, подив, послух і теж біль у того, хто ці сльози бачить. То великий дар, який дав Бог матері, дар яким вона виховує і провадить дитину у життя. Читав я недавно спогади одного нашого великого мужа, який описує свої юні літа і каже, що від усяких його молодечих проступків охороняла або направляла їх його думка про його хвору маму: як вона це болісне прийме, як вона плакатиме наді мною, як я вкорочу їй життя моєю необачністю, лінивством чи гільтайством. Сльоза матері має таку силу впливу на серце дитини!
І горе синові-дочці, коли б їхнє серце так закаменіло, що не бачили б болю материних сліз. Пророк Ісая називає виродками таких, які не благословляють своєї матері, чи каже своїй матері, нащо ти мене породила… (Іс 30, 11 і 45, 10). Материні гіркі сльози можуть стати для такого виродка прокляттям… Син, що відкидає сльози матері і на нього вони не діють і не завертають його зі злої дороги — такий син топче тії сльози, топче з ними материнську любов, а то дуже великий злочин і гріх перед Богом. Бо материні сльози говорять: «Мені прикро бачити тебе таким, але я тебе люблю помимо цього, і я буду тебе любити, хоч ти такий невдячник супроти мене і Бога». Материна любов і її сльози то шляхотна сила між нами людьми на землі. Вона може завернути з лихої дороги наркотизму, пиянства, сексуалізму, злодійства і всякої мерзоти і гидоти. Сльози матері мають силу перед Богом, вони випрошують Божих благодатей навернення на добру дорогу.
В нашій бувальщині в Україні і поза її межами сімейне виховання і в ньому любов і пошана до матері дуже заникли. Знаю, що говорю, бо бачив не одне. Зіпсутий син погрожує мамі бійкою… Не належить тут до моєї теми говорити про різні причини того звиродніння і того важкого занепаду виховання любови в сім’ї. Це сумна дійсність і провиняються тут теж і батьки. Треба кинутись нам усім направити, відновити сімейне виховання, пошану до матері, яку Шевченко називає Великомученицею і дуже гіркий той його опис її мучеництва. Обставини змінились, але явище осталось — українська мати плаче…
Ще раз картина перед брамою містечка Наін. Ісус зворушеним тоном в голосі каже матері-вдові: «Не плач»… Спиняє похорон і повертає життя померлому юнакові і віддає його матері. Великими є сльози і любов матері перед Богом, то Божий чудовий твір, яким Він відроджує молоді душі. Дорога молоде! Дорогі Діти! Усі, без вийнятку — добрі ви чи на манівцях ви опинились! Подумайте: там у вашім домі, в холодній хаті, в якій ви народились ваша мама у стривоженій і осамітненій любові журиться вами, молиться і нишком плаче… Зробіть так, щоб Господь і добрий наш Ісус сказав до неї — «Не плач»! І твоя душа відродиться і твоя добра мати, через яку стільки ти від Бога отримав дарів, перестане плакати і усміхнеться заплакана українська Мати!
о. Іван Музичка
