Шалом vs мир

У Старому Завіті зустрічаємо термін «שָׁלוֹם» («шалом» з євр.), який перекладаємо як «мир». Але він має набагато глибше значення, одним із яких є «повнота, неушкодженість також здоров’я, або повнота чи непорушність громади» (שָׁלוֹם – HALOT). Важливо пам’ятати, що шалом – це не лише протилежне насильству поняття або відсутність війни, а щось набагато глибше¹. Для кращого розуміння пропоную розділити терміни: мир – це відсутність війни і насилля, шалом – поняття, що потребує ретельнішого дослідження. Розглянемо значення терміна «שָׁלוֹם» (шалом), що подає нам Старий Завіт.

Шалом і повнота стосунків між людьми та людини з Богом

Привітання. При зустрічі запитували про шалом людини (Суд 18:15), тобто чи вона прийшла з миром; це вважалося вітанням.

Гармонійні відносини. У Старому Завіті шалом позначає відносини чи завіт з іншою стороною. Залежно від контексту стосунки або завіт – це стан гармонії або конфлікту, де людина може прийти або піти з миром. Переклад І. Огієнка подає: «І зробив Самуїл, що Господь говорив. І прийшов він до Віфлеєму, а старші міста вийшли йому назустріч із тремтінням. І сказали вони: Чи твій прихід то мир?» (1Сам 16:4). Ісус Навин укладає мирний завіт з гівеонітами, пообіцявши, що залишить їх живими під час завоювання Ханаану (див. І.Н 9:15). У цій ситуації шалом передає наступний зміст: не йти війною, не завойовувати. Юридично ж шалом у даній ситуації передбачає домінування ізраїльтян над гівеонітами та використання останніх для праці (І.Н 9:1-15).

Спокій і впевненість. У Старому завіті зустрічаємо численні розповіді, де головні герої переживають страх і тривогу. У декількох уривках Старого Завіту шалом використовують із метою заохочення до спокою в момент тривоги та хаосу (Бут 43:23; Суд 6:23). У цих двох прикладах страх виникає через присутність невідомої сили – людської чи божественної, яка загрожує людині смертю або присутністю передчуття смерті. В обох випадках шалом використовується, аби усунути занепокоєння чи бодай зменшити його, а найголовніше надати впевненості та спокою.

Добробут. У певних текстах найкращий спосіб перекладу терміна шалом – це добробут і процвітання. Псалом 37:11 позитивно говорить про покірних, наголошуючи, що вони володітимуть землею і насолоджуватимуться шалом, тобто процвітанням. У цьому випадку шалом пов’язаний із володінням землею².

Справедливість. З поняттям шалом тісно пов’язана категорія «справедливість», яка доповнює цілісне бачення цього феномену. У Пс 34:15 автор описує дорогу до справедливого миру: «відступи від зла й чини добро, шукай миру і його тримайся!». Власне шалом не з’являється нізвідки, а має реальне наповнення, яке необхідно осягнути. Також пророк Захарія, описуючи поняття «мир» – шалом, наголошує, що без правди і справедливих стосунків з іншими неможливо досягнути шалом (Зх 8:16-17) (Freedman. Вказана праця, с. 206).

Цілісність. Часом шалом вказує на відчуття цілісності або повноти. Еліфаз переконує Йова, що його намет буде у шалом, тобто безпечним і надійним (Йов 5:24). Завершення вірша вказує на те, що з його намету нічого не пропаде. Це передає відчуття цілісності та повноти стосовно оселі.

Померти в мирі. Першу згадку терміна шалом зустрічаємо в розповіді про Авараама. Господь обіцяє йому: «Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій» (Бут 15:15). Спокійна смерть вважалася певним ідеалом на відміну від неспокійної або наглої смерті. З біблійних текстів розуміємо, що в людей викликало тривогу, коли хтось помирав молодим, не маючи дітей, чи насильницькою смертю³.

Мудрість, що веде до миру. У Прип 3:17 мудрість описана як така, що дає приємність та шалом. Отже, мудрість та мир ведуть до добра.

Дружба, товариство. У деяких випадках термін шалом використовують для перекладу єврейського терміна «друг» або «союзник». Наприклад, Пс 41:10 говорить про «людину миру», що в українському перекладі Святого Письма відповідає термінові «друг» або «приятель», а в Єр 38:22 – «любі друзі» (Leiter. Вказана праця, с. 23 – 24).

Релігійний контекст. Про шалом (Числ 6:26) згадується в благословенні, яке вділяють сини Аарона згідно з наказом Мойсея (Числ 6:22-27). Також Елі, заспокоюючи Анну, каже: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала» (1Сам 1:17), і як наслідок вона народить сина Самуїла.

Заповіт із Богом. У багатьох випадках шалом використовується на позначення заповіту між Богом і людьми. У Числ 25 описаний гріх ізраїльтян у Ваал-Пеорі, який викликав Господню кару. Зупинити її зміг Пінхас, убивши тих, що порушили закон. І Господь укладає з Пінхасом та його потомством «союз миру» (Числ 25:12).

Господь у певних обставинах укладає з народом «заповіт шалому» (Числ 25:12; Єз 34:25; 37:26). Заповіт започатковує стосунки, які базуються на взаємних зобов’язаннях. Зауважмо, що не можемо використовувати термін «бути зобов’язаним» щодо Бога, адже Він залишається завжди вірним своїм обіцянкам. Натомість для людини заповіт передбачає особливий договір, який усі людські дії розглядає крізь призму трансцендентних цінностей (Freedman. Вказана праця, с. 206).

Мирні жертви. Соломон в 1Цар 9:25 приносить мирні жертви (шеламім) у храмі, який він закінчив будувати. Цікаво, що мирні жертви Соломон приносить лише тоді, коли війна в Ізраїлі завершилася. Тобто тоді, коли народ на чолі з суддями та царями завоював усі необхідні для дванадцяти племен землі.

Політичне розуміння шалому розкриває Ролан де Во: «мир у політичному розумінні – це не відсутність війн, а дружні відносини між двома народами» (див. Суд 4:17; Іса 7:14; 1 Цар 5: 4, 26; 22:45)⁴. У деяких випадках шалом також є синонімом перемоги (Суд 8:9; 2 Сам 19:25, 31; 1 Цар 22:27–28; Єр 43:12). Шалом і процвітання йдуть у парі (Мік 3:5; Зах 8:12; Мал 2:5), отож про цей феномен можна говорити як про економічний розвиток (Freedman. Вказана праця, с. 206).

Підсумовуючи, варто сказати, що термін шалом у Старому Завіті описує повноту стосунків між людьми та людини з Богом. Відповідно до контексту термін може вказувати не лише на певну реальність, але й на позитивну перспективу, тобто показувати, якими мають бути стосунки чи реалії (Leiter. Вказана праця, с. 29).

Шалом і слово перестороги

Незважаючи на те, що термін шалом є ідеалом взаємостосунків між людьми, він використовується й у певних негативних конотаціях. Особливо в тих випадках, коли мовиться про підміну справжнього шалому «дешевим миром». Одним із таких текстів є уривок із книги Єремії (8:10-13), у якому мовиться про «мир» (8:11). Перш ніж перейти до аналізу тексту, слід пригадати історичний контекст того періоду. В часі пророкування Єремії у царстві Юди діяли дві основні політичні сили: проєгипетська та провавилонська. Царі того періоду переважно підтримували союз із Єгиптом. Єремія ж був у опозиції та виступав за підкорення Вавилону. Власне у 600 році до Хр. цар Йояким відмовився платити податок Вавилону і розпочав повстання. Навуходоносор підходить до Єрусалима та бере його в облогу. Цар помирає у місті під час облоги, і його наступником стає син Йоякин. У 597 році до Хр. Навуходоносор ставить у Єрусалимі свого намісника Седекію (Єр 37). Після невдалого повстання у 586 році до Хр. Єрусалим був знищений, а населення забране у Вавилонський полон⁵.

Текст Єр 8:10-11 можна вважати попередженням про майбутню кару, причина якої згадана в попередньому вірші (8:9) і є досить простою: «вони відкинули слово Господнє». Відкинення Слова народом Юди привело до порушення завіту. Як наслідок дружина та земля будуть віддані ворогам, про це говорить текст Второзаконня (28:30). Це прокляття призначене для окремої групи, а саме мудреців (Єр 8:9). У час спокою нерухомість та земля (Єр 6:12) є доброю інвестицією. Та в часі війни від них мало користі, адже їх не забрати зі собою і не заховати⁶. Краще зрозуміти Єр 8:10-12 допоможе тест Єр 6:13-15, що відкриває інші особливості пророцтва Єремії. Можемо стверджувати, що вся книга Єремії закликає Єрусалим та Юду до самоаналізу і виправлення. У випадку відмови від зміни способу життя є небезпека втрати міста і держави, якщо брати до уваги земну площину. Та насправді під загрозою є щось набагато більше – завіт із Богом. Царство Юди має два шляхи: реформуватися або відчути усю справедливість Божого суду (Lundbom. Вказана праця, с. 426).

Основне звинувачення, що лунає до народу, це несправедливе збагачення, яке стало основною метою їхнього існування (Єр 6:13). Особлива критика з вуст пророка лунає щодо отримання прибутків насильницьким способом. Пророк Єремія гостро критикує не лише простий народ чи аристократію, але й царя Йоакима за те, що він занедбав «суд і справедливість», шукав наживи всіма можливими способами (22:15-19).

Подібний осуд зустрічаємо в пророка Єзекиїла, котрий описує гріхи князів, священників, начальників, пророків, навіть простих людей Єрусалима. Він використовує щодо злочинців дуже яскраву метафору хижих звірів, які женуться за жертвою та роздирають її (Єзек 22:23-30).

Для того, щоб краще пояснити небезпеку фальшивого миру, пророк Єремія використовує особливу методологію: описує людину зі зламаною кінцівкою, котру замість негайного лікування заспокоюють лагідними словами та поцілунками, наче маленьку дитину (Єр 6:14). Тому слова про мир звучать як брехлива обіцянка або «невиліковний оптимізм» лідерів народу (Lundbom. Вказана праця, с. 430 – 431), хоча насправді народ стоїть на порозі війни та знищення. І замість того, щоби поставити чіткий діагноз та розпочати необхідне лікування, хворий отримує обман і заспокоєння.

Повертаючись до Єр 8:10-11, зауважмо, що пророки та священники (8:1-2) заявляють, що все буде гаразд, проголошують: «Мир! Мир! – коли миру немає». Багато разів пророк Єремія критикує фальшивих пророків і псевдомудреців за те, що вони виховували в народі хибне почуття безпеки та не спонукали на критичний аналіз власного життя.

Фальшиві пророки того часу стверджували, що Бог захистить свій народ і не дозволить Єрусалимові впасти. Єремія ж проголошував наближення загибелі країни та падіння столиці. Слова Єремії не переконали людей у їхньому гріху та вині перед Господом. Народ не повірив, що Господь допустить падіння свого міста та знищення народу, тому Вавилонська неволя стала неминучою. Якщо в першому тексті (Єр 6:12–15) попередження стосувалося пророків та священників як найбільш відповідальних за навчання народу Ізраїля, то в другому (8:9-12) покарання застосоване щодо всіх людей і мудреців. Таким чином, жодна частина суспільства не буде звільнена від відвідин Господом і, відповідно, від суду та покарання (Craigie. Вказана праця, с. 134). І кожна зі згаданих груп твердила ті ж слова – «мир», за що була гостро критикована Єремією.

Отже, бачимо полісемантію терміна мир-шалом у Старому Завіті. Під ним розуміли щось від загального розуміння як привітання до завершення людського життя, коли особа спочиває з предками.

«Мир» у Новому Завіті

Щоби краще зрозуміти, чим є мир у біблійних книгах, пропоную розглянути вибрані новозавітні тексти, які говорять про мир. Один із основних термінів – це ейрене εἰρήνη, який означає «сукупність сприятливих обставин, що передбачають мир і спокій»⁷. У своїй проповіді Христос згадує про мир. У тексті Матея Христос описує свою місію як таку, що ламає певні наші стереотипи, а тим паче стереотипи тих, що жили в часі Його проповідування. У своїй промові (Мт 10:34-39) Христос зосереджується на темі ворожнечі, переслідування та страждання заради Євангелія. Текст не оминає питання поділу та ворожості в межах сім’ї. Вище вже згадувалося про переслідування (10:21), хоча в набагато ширшому контексті. З синоптиків Лука у власному стилі передає цю промову Христа (Лк 12:51-53). Також апокрифічне Євангеліє Томи (55) використовує термінологію, присутню в Мт 10:37-38⁸.

Промова Христа у Мт 10:34 розпочинається із заперечення, яке в українському перекладі звучить як «не думайте», проте мається на увазі радше «не вважайте» або «не уявляйте» (νομίζω, Greek-English Lexicon, т. 1). Звичайно, виникає питання, чи євангельська благовість не є про мир? І на підтвердження цієї думки знайдемо достатньо біблійних цитат (Лк 1:79; Йо 14:27).

Безумовно, що в кінцевій есхатологічній реалізації та частково у сьогоденні так би мало статися. Проте Матей описує період проголошення Царства Божого, в якому на учнів та їхніх послідовників можуть чекати непрості виклики. Власне ворожнеча та неприязнь, особливо між близькими членами сім’ї, стають новою реальністю. Цей виклик євангелист Матей описує метафорою «меча», натомість Лука говорить про «розділ» (12:51) або ж «вогонь» (12:49). У наступних віршах Матей докладніше пояснює, про який меч, а радше ворожнечу мовиться (10:35-36) (Hagner. Вказана праця, с. 291).

Результат приходу Христа на землю та проголошення Царства описаний так: «Я прийшов порізнити…» (Мт 10:35). Відповідь на Євангеліє дуже різна, ба навіть спричиняла розбрат серед членів однієї родини. Про результати цього поділу вже згадувалося в Мт 10:21. Варто зауважити, що термінологію для цього уривка Матей запозичив із грецького перекладу пророка Міхея (7:6), проте з невеликими відмінностями: Матей використовує інші дієслова, замінює термін Міхея «син» на «чоловік» та вносить декілька незначних змін у формулювання віршів пророка. Щодо пророцтва Міхея, то його слова стосуються часу есхатологічного визволення вибраного народу. Пізніше Талмуд говоритиме про сімейні чвари як про те, що передуватиме месіанським часам (m. Soṭa 9:15).

Христос своєю промовою готує учнів не лише до того, що їх ненавидітимуть (пор. Мт 10:22), але й до того, що вони будуть відкинуті навіть членами своєї сім’ї. Це стане реальністю для тих, що проголошуватимуть Євангеліє (Hagner. Вказана праця, с. 292). Наступні вірші ставлять учнів перед радикальним вибором між Христом та найближчими людьми, навіть між Христом та власним життям (Мт 10:37-39).

Христос каже відверто, що слідувати за Ним складно. Проголошення Царства Божого означає пожертвувати стосунками, навіть із найближчими. У цьому заклику відчувається певний непривабливий абсолютизм. Для Матея віддатися повністю проголошенню Царства Божого парадоксально означає віднайти справжнє життя, тобто перебувати в радості та мирі (Hagner. Вказана праця, с. 292 – 293).

Євангелист Лука (12:49-59) також описує наслідки приходу Христа для його послідовників. Розпочинає він із того, що описує прихід Христа на землю, використовуючи дві різні стихії: вогонь та воду (Лк 12:49-50). Вираз «кидати вогонь» у біблійних текстах свідчить про покарання (Содом та Гоморра Бут 19:24; Ілля та слуги Ахаза 2 Цар 1:8-17), і навіть учні Ісуса бажали покарати вогнем самарянські села за відсутність гостинності (Лк 9:52-56). У церковній традиції під терміном «вогонь», про який згадує Лука, часто розуміли прихід Святого Духа. Власне після Вознесіння Христового і початку проповіді настав поділ у народі та між членами сімей. Те, що Христос описує як очікуване, для перших християн стало щоденною реальністю. Хрищення, котре згадує Лука (12:50) стосується страждання та смерті Христа⁹.

Христос, згідно з Євангелієм від Луки, пов’язує свій прихід  не з настанням цілковитого миру та спокою, а з необхідністю вибору між земним миром та шаломом, тобто людині слід змиритися із земною реальністю або осягнути ідеал (Bovon. Вказана праця, с. 386). Парадоксально, що, з одного боку, прихід Христа та його дії несуть людям мир (Лк 1:79; 2:14; 7:50; 8:48; 19:38.42), а з другого – Він говорить про поділи та відсутність миру (Лк 12:51-53). Ця логіка Сина Божого відповідає словам пророків Старого Завіту, котрі наголошували, що «день Господній» – це темрява, а не світло, руїна, тривога (Ам 5:16; Йоїл 1:15; 2:1-2.11.31; Іс 13:6)¹⁰. Відповідно до слів Єремії (28:8-9), справжнім є той пророк, який попереджає про нещастя, адже його завданням є говорити про непросту реальність та кризу, що очікує особу і суспільство (Bovon. Вказана праця, с. 386). Коли Христос попереджає про відсутність миру та нові поділи, то насправді продовжує лінію старозавітних пророків. Для них було зрозумілим, що Слово Боже часто зустрічатимуть критично, ба навіть вороже. Тому не можемо говорити про те, що мир є самоціллю для Старого чи Нового Завіту.

Біблійні тексти залишаються дуже реалістичними щодо миру та спокою на землі. В їхньому розумінні справжній мир – шалом – означає відновлення всього сотвореного до первісного ідеалу справедливості та істини. Тому мир – це основа першого творіння і ознака нового сотворіння. Мир – це відновлення божественного плану сотворення, це те, чим буде наповнене майбутнє життя. Тому надія на те, що народи «перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи» (Іс 2:4), стосується зовсім іншої реальності, найімовірніше, не теперішньої, а есхатологічної (Freedman. Вказана праця, с. 207).

о. д-р Роман Островський, Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ

1. D. N. Freedman. The Anchor Yale Bible Dictionary, т. 5, New York, 1996, с. 206.
2. D. A. Leiter. Neglected voices : peace in the Old Testament. Herald Press: Scottdale 2007, с. 22 – 24.
3. L. R. Bailey. Biblical Perspectives on Death, Overtures to Biblical Theology. Philadelphia, 1979, с. 25 – 28.
4. R. de Vaux. Ancient Israel: Its Life and Institutions. Trans. J. McHugh. New York, 1965, с. 254.
5. P. C. Craigie. Word Biblical Commentary : Jeremiah 1-25, т. 26, Dallas, 2002, с. XlVII.
6. J. R. Lundbom. Jeremiah 1-20: A New Translation With Introduction and Commentary. London, 2008, с. 518.
7. εἰρήνη, Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, J.E. Louw, E.A. Nida (eds.), т. 1, United Bible Societies: New York, 1989.
8. D.A. Hagner. Word Biblical Commentary: Matthew 1-13, т. 33A, Dallas, 2002, с. 290 – 291.
9. F. Bovon. Vangelo di Luca (9:51–14:35), т. 2, Commentario Paideia. Nuovo Testamento. Brescia, 2007, с. 381. 383 – 384.
10. J. Nolland. Word Biblical Commentary: Luke 9:21-18:34, т. 35B, Dallas, 2002, с. 709.

Поділитися: