«Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. Бувають-бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне». (Мт.19,11-12).
Прийнявши в юності євангельські слова та запалившись любов’ю до Господа і ближніх, с. Ірина Шийка цілопально віддала своє життя на вівтар Господеві. Практикуючи євангельські ради чистоти, вбогості й послуху, вибрана Богом душа з любов’ю неподільного серця пішла за Христом, щоб досконало Його наслідувати.
На початку цього року сестрі Мироносиці Ірині Шийці виповниться 104 роки. Сестра Ірина Текля Шийка народилася 6 лютого 1906 року в м. Великі Мости Жовківського (сьогодні Сокальського) району Львівської області у сім’ї Марії з роду Васько та Степана Шийки. Ро‑ дина була чималою – восьмеро дітей. Життя було нелегким, до того ж рано помер батько. Теклю чекала робота в пана, однак мати не хотіла віддавати дітей у найми. Дівчина пасла свої вівці. Саме в цей час, у 1910 році, у сусідньому селі Кристинополі о. Юліан Дацій, ЧСВВ, заснував Згромадження сестер Мироносиць під покровом святої Марії Магдалини. Побачивши черниць, Текля теж захотіла так жити. Маючи 22 роки, у червні 1928 року, вона попросилася до монастиря сестер Мироносиць у Підгірцях, де була прийнята до чернечої спільноти і через півроку облечена з новим іменем – Ірина. Облечини довершив високопреподобний засновник Згромадження сестер Мироносиць о. Юліан Дацій, ЧСВВ.
У 1930-31 роках склала перші монаші обіти, після яких сестру Ірину скерували до монастиря сестер Мироносиць у м. Богородчани. Основним її обов’язком у монастирі було шевство. Вона шила, лагодила взуття для сестер, отців та мешканців притулку.
1943 року з благословення настоятелів черниця переїхала до м. Городенки, де на запрошення головного лікаря районної лікарні працювала медсестрою. До 1960 року, тобто до пенсії, увесь час пропрацювала в лікарні, а, окрім того, 8 років у дитячих яслах. Також від першого дня приїзду до Городенки була настоятелькою дому. Більшість років, які с. Ірина прожила у Городенці, були роками підпілля УГКЦ, гоніння на священиків, монашество та вірних. Скромна хатина – вертеп, як її називала с. Ірина, була на той час тихою пристанню для всіх знедолених. Щодня у каплиці сестер вірні збиралися на молитву, розважання про вічні правди, адорацію, а коли міг бути священик, то мали нагоду брати участь у Службі Божій. У грудні 1998 року черниця замешкала у Головному домі Згромадження сестер Мироносиць, де проживає донині.
Ще кілька років тому сестра Ірина виконувала різні монастирські обов’язки: працювала на кухні, при‑ бирала в храмі тощо. Тепер їй залишився один, основний обов’язок монахині – молитва. Щоранку вона прокидається о 5:00 та поспішає до каплиці. Сестра Ірина ніколи не випускає з рук вервиці – головного монашого «знаряддя праці». Мо‑ литься за всіх людей у світі. Каже, що живучи в миру, вони мало часу надають молитві. Зізнається, що жодного разу не пошкодувала, що присвятила все своє життя служінню Господеві…
Сестра Ірина тепер майже не бачить і не чує. Ці серйозні фізичні обмеження, що за інших обставин спричиняють безліч незручностей і додають прикрощів, для найстарішої мешканки монастиря принаймні в одному стають благом – ніхто і ніщо не відволікає від безперервного спілкування з Отцем небесним. Сестра Ірина – це суцільна молитва. У неї немає розмов про якісь буденні речі. Вона молиться, молиться і молиться, бо все вирішує з Богом. Вона живе серед нас, а думки її – на небесах.
До сестри часто приходять за порадою, підтримкою і допомогою. Вона переконана, що всім іти в монастир необов’язково, однак приходити туди за порадою, підтримкою чи допомогою – потрібно.
Сестра Ірина є живим прикладом справжнього чернечого життя. Вона зайнята тільки молитвою та роздуму‑ ванням про Божі, вічні правди. Тілом вона між нами, а ум її завжди з Господом, з Нареченим, якому посвятила 82 роки свого земного життя.
Ця скромна черниця мужньо свідчить Христа, підтримуючи співсестер у їхньому служінні. Вона є світлим прикладом вірності євангельській науці та монашому правилу аж до смерті. Наша спільнота разом зі с. Іриною вдячна Господеві за цей великий дар. Дай, Боже, щоб ми могли належно оцінити та втілити в життя її мудрі, сповнені досвідом настанови.
с. Вікторія, ЗСМ
