Хоч всі ми свідомі тієї незаперечної істини, але вона у нас залишається більш символічна, ніж реально практична. Не раз постають різні сумніви, мовляв. Господь робив чуда у минулому, але чому їх не робить у наш час. Все це відбувалось давно, давно у минулому… Господь Бог робить чуда і в наш час, але їх треба уміти і бажати бачити. Ось для прикладу можна згадати звільнення на волю Патріярха Йосифа Сліпого. Хіба ж у цьому не було Божої руки, Божого Провидіння. Правда, у визволенні Патріярха Йосифа не було ангела, як у визволенні апостола Петра, тільки смертні люди, але його визволення є своєрідним чудом. Як нам відомо, що з приводу звільнення митрополита Йосифа не відбувся жодний «торг», але його просто звільнено… Коли ми глибше застановимось, то ми побачимо й тут Божу руку.
Мабуть, ми рідко коли заглиблюємось у вищенаведені слова та у зміст тієї ж істини. Ми не раз бачимо цю істину власними очима, але водночас бажаємо її не бачити і пробуємо себе переконувати, що такого ніколи не було, нема і не може бути. Огляньмось добре довкола себе, але відкритими очима, то багато побачимо, чого ми перед тим не бачили.
Ми живемо у надзвичайно цікавому періоді часу, Ми були і є безпосередніми свідками великих звершень, яких ми собі ніколи навіть не уявляли. Ми були і є безпосередніми свідками й учасниками унікального і величавого відзначення тисячоліття офіційного уведення св. Володимиром християнства в Україні. Перед ювілейними святкуваннями ми собі навіть не могли уявити, як вони відбудуться. Понад всякі сумніви і сподівання ювілейні святкування відбулись гідно, достойно і величаво.
Правда, багато з нас були огірчені й розчаровані, бо надіялись, що з приводу такої небуденної й унікальної події, як тисячоліття Руси-України Апостольська Столиця спроможеться на непроминальний акт — визнає Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви або хоч піднесе до лику святих Слугу Божого Митрополита Андрея. На жаль, не сталось ні одне, ні друге. З нагоди ювілею тисячоліття з Апостольської Столиці появилось два документи: «Апостольський лист…», що перейшов вісімнадцять редакцій та все таки історично не згідний з правдою і «Послання Великий Дар Хрещення…». Обидва документи вимагали і вимагають історичної аналізи, якої дотепер з нашої сторони не зроблено. А слід підкреслити, що в цих документах ми є покривджені. Присутність Святішого Отця Папи Івана-Павла II під час наших святкувань була щирим виявом доброї волі і за це наша велика вдячність Папі Іванові-Павлові II.
В той же самий час, коли ми відзначали тисячоліття нашого християнства, що звершувалось у княжому городі Києві, ми гляділи на свою покинуту батьківщину і тільки чули то тут, то там щирі спалахи українського християнського духа. Ми чули вдумливі слова Євгена Сверстюка біля пам’ятника Володимирові у Києві, ми чули відгомін святкувань і в Зарваниці, Гошові. Грушеві й інших місцях. Ми також чули московського патріяршого екзарха Київського Митрополита Філарета, який говорив лож про тисячоліття російського православ’я. Ми знаємо, це є незаперечний факт, що Російська Православна Церква, а зокрема її ієрархія на чолі з патріярхом, усі співпрацювали з поліційними органами КДБ і вона добровільно виконувала волю кремлівських вождів. Про це пишуть тодішні діючі члени КДБ.
Сьогодні ми є безпосередніми свідками, може дехто цього не бажає бачити, не малого значення, змін у Радянському Союзі. Знаємо, що на Заході були і ще є різні інститути «совєтології», «кремнології», «експерти» і «бездоганні» знавці Радянського Союзу, але ніхто з них не передбачав усіх цих змін, які вже від двох років наявно, відбуваються. Можна сумніватись, чи є такі, які могли б пояснити, що було і є дійсною причиною цих змін? Звичайно, є чимало таких, які дальше твердять, що це спеціяльні трюки Михаїла Горбачова і т.д. Що сталось, що Радянський Союз, чи ми це визнаємо, чи ні, але поволі, поступово прибирає людське обличчя. Звільнено багато невинних в’язнів, себто «в’язнів сумління», люди перестали жити у безперебійному страху… Радянські газети, що були перед тим найбільше нудними й нецікавими, які не подавали правдивих інформацій, сьогодні є найбільше почитними. Сьогодні дозволяється мати релігійну літературу, можна посилати молитовники, біблії і т.д. Якщо б хтось був таке передбачив три роки тому, то напевно ніхто був би в це не повірив, а сьогодні це є незаперечною дійсністю.
Що стало причиною, де її шукати? Ми добре знаємо з історії минулого, як і сучасної, що всі ті зміни у Москві не відбувались без кровопролиття. Так було за царату, а ще більше і ще гірше було за безбожницької червоної влади? Тепер відбуваються не менші зміни, як у минулому, але беж жертв, без крови? Це справді особливий феномен. З Савлів стають Павли. Після 70 років атеїстичного панування сьогодні розправляються з Сталіним, поволі вже сумніваються у Маркса й Енельса і правдоподібно післязавтра знімуть «ікону» Леніна.
Сьогодні в Україні відкриваються церкви, опущені й знищені направляють і за звичкою стараються передавати Російській Православній Церкві, зокрема ті, в Західній Україні. На жаль, чомусь у середині Російської Православної Церкви, а зокрема серед ієрархії на чолі з Патріярхом Піменом подібних змін не видно. Вони все ще без вагання стараються собі привласнювати чуже, що їм не належить. Час би для російської ієрархії піти правдивим шляхом Христа і повернути українцям-католикам їхні храми, манастирі та всі їх надбання, якими вони володіли перед їх примусовим «возз’єднанням», до якого Патріярх Алексій чимало спричинився. Правда, тяжко повірити, щоб на такий крок пішла ієрархія Російської Православної Церкви, але у Бога все є можливе. Всі ці зміни, які стались і стаються у Радянському Союзі, можна тільки пояснити словами заголовку статті, що у Божих плянах все є можливе. Ми це бачимо власними очима. Свято віримо, що наша катакомбна Українська Католицька Церква буде формально і правно легалізована. Може проти всіх логічних сподівань і у Ватикані прийде «перестройка» і легалізують — визнають Патріярхат УКЦеркви. Молім Всевишнього Господа Бога, щоб приспішив цей день нашого українського Воскресіння.
М. Г.
