(Бесіда, виголошена на Патріархальній Радіопрограмі в Боффало, Н.-Й.)
Життєвою трагедією великих людей буває часто те, що їхні благородні й актуальні ідеї не знаходять належного зрозуміння і належної підтримки з боку сучасників, а в першу чергу, з боку тих сучасників, на яких великі люди покладають найбільше своїх надій. Ця трагедія набирає ще більших розмірів, коли ідеї великих людей натрапляють на несправедливу критику — подиктовану фальшивою амбіцією опонентів. Це прекрасно розумів у нас Іван Франко, який сам пережив таку трагедію. Внаслідок тієї трагедії появився в 1897 році його вірш з таким змістом:
Важке ярмо твоє, мій рідний краю,
Не легкий твій тягар!
Мов під хрестом, оце під ним я упадаю,
З батьківської руки твоєї допиваю
Затроєний пугар!
Однак, отруя, яку Франко допивав із рук своїх земляків, не вбила його патріотизму, доказом чого є його дальші твори, що відносяться до його батьківщини:
Благословлю тебе! Чи ждать тобі ще треба
Поваги й блиску від будуччини,
Чи ні,— одного лиш тобі благаю з неба:
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найліпшії сини!
Щоб сіячів твоїх їх власне покоління
На глум не брало і на сміх,
Щоб монументом їх не було те каміння,
Яким в відплату за плодючеє насіння
Ще при житті обкидувано їх.
Дещо пізніше, в 1905 році, Іван Франко написав велику поему «Мойсей», в якій значно ширше розвинув подібну трагедію, цим разом трагедію гебрейського провідника Мойсея. Цей великий муж теж пив гірку чашу з рук своїх земляків — з Датаном і Авіроном на чолі,— дарма, що бажав своєму народові добра, дарма, що любив його безмежно. Ось свідоцтво Мойсеєвого патріотизму за словами Івана Франка:
Ізраїлю, якби ти знав,
Чого в серці тім повно,
Якби знав, як люблю я тебе,
Як люблю невимовно!
Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава.
В тобі дух мій, будуче моє,
І краса, і держава.
Дуже часто нашого Патріярха Йосифа порівнюють із постаттю Мойсея. Порівняння не безпідставне, бо в житті обох цих особистостей чимало спільного — аж до Датана й Авірона включно. Мойсей не дійшов до своєї цілі, але по його смерті знайшовся провідник, який таки здійснив ідею Мойсея. Цим провідником був Єгошуа. Патріярх Йосиф, як і Мойсей, мав і має багато перешкод на шляху до своєї мети, на шляху до встановлення Патріярхату Української Католицької Церкви і до визнання його Ватиканом ДЕ ЮРЕ! Можливо, що Патріярхові вдасться ще добитись цього визначного де юре, чого ми всі йому бажаємо, а якщо б не вдалося, то чи знайдеться між українськими католицькими владиками ЄГОШУА, який зумів би довести розпочате Патріярхом Йосифом діло до успішного кінця? Оце питання турбує нас найбільше!
