Думаюча людина повинна мати перед собою ото питання: що дальше? Її природа не дозволяє на відпочинок, лише змушує до активности, до поступу. Бог наділив людину талантами на те, щоб користала з них і працювала для добра ближніх. В противному разі, без поступу , людина знаходилася б у первісному стані. Світ не знає спокою. В ньому існує перманентний рух, так фізичний, як і духовний, і це веде до збагачення людини, до прогресу.
У зв’язку з тим насувається думка про наших Велетнів духа: Митрополита Андрея та Патріярха Йосифа. Можна сміло сказати, що це ті духовні «стовпи», заповнили ціле століття своїм вченням, своєю поставою, стійкістю, прямолінійністю і відвагою, як протиставлення до морального упадку людини цього століття. Вони стали прикладом, що в обороні правди не треба боятися смерти. Ті незламні характери піднесли престиж нашого народу та нашої незламної віри. Не піддалися брехні чи лжепророцтву, але йшли вперто під знаком любови Бога і народу. Вчення Митрополита виправдали себе, бо його послідовники не зрадили його і не пішли за підшептом злого духа. Противно, його вказівки зміцнили в них силу опору і витривалість.
Мабуть від часів жорстокого Нерона історія не записала більших випадків, вишукованими методами, нищення людей, як це робили Йосиф і Адольф. Тому й зарахувала їх до дегенератів. І цікаво, що новітня історія не найшла нікого, що мав би відвагу стати проти них. Страх за життя своє переміг. Лише Митрополит Андрей не боявся стати за правду, звертаючись до Берліну в обороні жидів. Митрополит у своїй візії бачив страхіття, які чекали наш народ і Церкву, але рівночасно подавав надію на перемогу правди.
Наслідник і послідовник Митрополита, Патріярх Йосиф, свідомий був, яка його доля чекає, але не лякався ні тортур, ні знущань, ні пониження, коли треба було стати в обороні своєї Церкви і народу. Він у найприкріших обставинах ставав духовним провідником усіх тих понижених, підтримуючи їх на дусі своїм словом, своєю поставою. Йосиф, як тюремник, з місця відкинув пропозиції Кремля дістати волю за зречення свого «Я». Обіцянки були не гідні його віри, як оборонця правди. Він залишився вірним Тому, який покликав його бути пастирем переслідуваних і ділити з ними їх долю. Ця незламна постать звернула увагу світу, і за Божим благословенням він опинився на волі, щоб засвідчити всю правду про нелюдську систему, про яку світ мало знав або не хотів знати. їхньою спільною рисою була безмежна віра, любов брага і рішучість стати за правду. За взір собі повинні взяти їх всі ті, яким нарід, повірив керму державою чи працю для добра майбутніх поколінь.
О. Мотиль
